НАУКОВИЙ СТИЛЬ ВЗАЄМОДІЇ

Мова науки використовується в освітньому процесі досить часто, особливо при розробці завдань для самостійної дослідницької та педагогічної діяльності учнів. Такі завдання виробляють об'єктивні знання про предметах і явищах, ідеях і законах дійсності, розкривають їх закономірності. Науковий стиль характерний для трактатів, статей, тез, доповідей, дисертаційних досліджень, наукових праць, а також для виступів на конференціях і симпозіумах, семінарах та лекціях.

Основною формою мислення в науці є поняття, тому зміст наукового взаємодії учасників такого спілкування вимагає максимально точного, логічного, однозначного вираження думок. До основних характеристик наукового стилю мовлення можна віднести наступні:

• 1) абстрактна узагальненість ( вважається, кажуть, як помічено, нерідко, як правило, досить часто, в більшості випадків, найбільш часті, вкрай тощо);
• 2) логічність викладу інформації у вигляді суджень і умовиводів, вагомих аргументацій;
• 3) абстрактна лексика (наприклад, значення, увагу, існують, є, складається, використовуються, вживаються та ін.);
• 4) замість "я" частіше використовується займенник "ми" (наприклад, нам видається, ми вважаємо, на нашу думку, як показує наш досвід, за нашими спостереженнями, ми дотримуємося точки зору і т.п.);
• 5) застосування безособових пропозицій (наприклад, необхідно відзначити, слід зупинитися на розгляді, представляється можливим, можна зробити висновок, як свідчить практика і ін.);
• 6) вживання складнопідрядних речень (наприклад, додаткові умовні з союзом "якщо ..., то" і додаткові часу з союзом "в той час як").

При науковому стилі взаємодії окремі композиційні частини тексту зазвичай збудовані в логічній послідовності. Для цього застосовуються різноманітні прийоми, наприклад: по-перше, по-друге, по-третє; на початку було це, потім те ...; якщо це так, то з цього випливає ... Для зв'язок всередині тексту використовуються і такі мовні конструкції, як проте, між тим, в той час як, тим не менше, тому, згідно з ..., отже, до того ж, звернемося до ..., розглянемо, необхідно зупинитися на ..., отже, таким чином, на закінчення скажемо, все сказане дозволяє зробити висновок, як бачимо, підбиваючи підсумок, слід сказати.

Науковий стиль допускає можливість читання письмових матеріалів (наприклад, озвучування доповіді на конференції), проте, сприйняття такого піднесення тексту на слух утруднено. Для підвищення ефективності сприйняття наукового повідомлення в останні роки стали поширеними стендові доповіді та ілюстрування виступу за допомогою мультимедіа. Якщо педагог або той, якого навчають займаються науковою діяльністю або науково-дослідної практикою в тому чи іншому її вигляді, то для підтримки позитивного іміджу дослідника їм необхідно дотримуватися всіх вимог, описані вище.

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ ВЗАЄМОДІЇ

Педагогам досить часто доводиться виступати публічно з лекціями, повідомленнями, брати участь в презентаціях, і то, як вони це роблять, безсумнівно, впливає на освітній процес. В ході інтенсивного навчання учасникам навчального процесу також доводиться опановувати навичками публічних презентацій. В принципі, будь-який виступ на публіці фахівці відносять до публіцистичного: усне (мова, доповідь, лекція, виступ на зборах, інтерв'ю на телебаченні чи радіо), письмове (стаття, замітка в газеті чи журналі, рецензія на професійну книгу). Однак найчастіше публіцистичний стиль (від лат. Publicus - суспільний) обслуговує сферу суспільних відносин: політичних, ідеологічних, економічних, культурних. Цей стиль взаємодії широко використовується в засобах масової інформації, в пропагандистських і агітаційних акціях.

Основними характеристиками публіцистичного стилю є наступні:

• 1. Інформативність повідомлення, його документальнофактологіческая точність, собирательность, офіційність використовуваних матеріалів.
• 2. Реальні життєві явища і факти (перевірені, документальні джерела); новизна фактів, в їх основі реальні ситуації, події, вести з місць, розповіді очевидців.
• 3. Книжково-абстрактні кошти, наприклад, такі слова, як діяльність, обговорення, дослідження, розуміння, домінує, співвідносити, процес, поняття, система, затребуваний, свідчить, передбачається, проводиться, означає, вимагає, позначається і ін.
• 4. Прийоми адресації, тобто слова виступаючого повинні бути спрямовані до якогось конкретній особі (або групі). Це, в свою чергу, передбачає зворотний зв'язок - питання і відповіді. ( "Я звертаюся до вас, студенти!", "Ви, що сидять в цьому залі", "Хлопці!").
• 5. Доступність інформації для аудиторії.
• 6. Експресивність, підвищена емоційність, артистизм. Терміни, що вживаються в тексті промови факти, як правило, виступають оцінюються, коментуються, інтерпретуються; широко використовуються висловлювання відомих осіб, анекдоти та історичні казуси, а також прислів'я, афоризми, художні образи, повторення слів, метафори, порівняння, цитати, ілюстрації.
• 7. Лаконічність мови. Для зменшення тексту використовується так звана дистиляція (від лат. Distillatio - перегонка, розділення,) - ретельне редагування та скорочення, відбір усього зайвого, гранична стилістична шліфовка думок.
• 8. Гумор, гостроти, іронія в публічному виступі, в принципі, допустимі, в той же час безжальна насмішка, злий сарказм, некоректні висловлювання на адресу конкретних осіб не завжди доречні, а часом діють руйнівно, наприклад, такий вислів Бернарда Шоу на адресу доповідача : "Я б дуже хотів сприймати вас всерйоз, але це було б тяжкою образою для вашого інтелекту".

У публічному виступі необхідно дотримуватися обережності при використанні інформації, яку можна віднести до наклепів і дифамації (від лат. Diffamare - розголошувати, паплюжити, позбавляти доброго імені) у вигляді ненависті, осміяння, відчуження, презирства, а також при компрометації справи, професії того чи іншої особи, яку він обіймав посади (від фр. compromettre - шкодити будь-кому, підривати репутацію, добре ім'я). Крім того, не рекомендується висловлюватися негативно про вікових, статевих, територіальних, расових, сексуальних і інших предметах або вподобання людей, що сидять в аудиторії.

9. Мовлення безпосередньо перед аудиторією, озвучування тексту і контакт очей, при цьому зазвичай використовуються різноманітні невербальні засоби комунікації: міміка, жести, пози, інтонації голосу, зміна ритму мови, паузи, вигуки, посмішка та ін.

Таким чином, всі три стилі затребувані і практично використовуються в професійній ділової комунікації для досягнення тих чи інших цілей, а отже, мають пряме відношення до взаємодії учасників освітнього процесу. Правильний вибір стилю, а також дотримання стильових правил і норм дозволить кожному учаснику взаємодії в освітньому процесі досягати бажаних результатів.

Ділове взаємодія в освітньому процесі передбачає спільну діяльність, перевага якої досягається за рахунок синергетичного ефекту, який можливий, коли учасники групової роботи входять в своєрідний психологічний резонанс, відчувають себе комфортно і впевнено і коли їх активність підвищується. Поняття "синергія" є ключовим в описі діапазону рис учасників взаємодії. Передбачається, що кожна людина, вступаючи у взаємодію, привносить в нього певну кількість індивідуальної енергії, призначеної для розгортання спільної активності. Загальна кількість цієї енергії, наявної в учасників, і є синергія. Психолог Гарвардського університету США Керол Гілліган зауважив: "Гобой і кларнет звучать по-різному, але коли вони грають разом, виходить звук, який не властивий жодному з них, але разом з тим не знищує їх індивідуальності".

Виявом синергічного стилю є такі характеристики учасників взаємодії в освітньому процесі, як:

• - дотримання норм суб'єктних відносин;
• - підтримка вільного обміну ідеями та оцінками;
• - конструктивна і доброзичлива критика;
• - стимулювання ініціативи партнерів;
• - дотримання норм ділової етики;
• - усунення або пом'якшення своєї некомунікабельності і негативних звичок;
• - позитивне сприйняття, вміння відкрито радіти успіхам інших і загальним досягненням;
• - здатність працювати в команді, чи не протиставляти себе групового розуму і волі;
• - демонстрація високого рівня комунікативної толерантності до неприємних або неприйнятним психічним станам, якостям і вчинкам партнерів.

Сучасний педагог, професіонал, який володіє комунікативною компетентністю, повинен однаково добре взаємодіяти або публічно виступати в будь-якому з описаних стилів і, дотримуючись правил того чи іншого стилю, доступно і зрозуміло висловлювати думки, проводити свою лінію і домагатися позитивного впливу на учнів, надаючи їм підтримку в освітньому процесі. Лідерами, як правило, стають ті педагоги, які фокусуються в процесі інтерактивної взаємодії на наступних категоріях поведінки:

• - фасилитация - сприяння досягненню групової мети (вирішення проблеми);
• - авторитет своєї особистості (довіра);
• - конструктивне управління і взаємодію з групою;
• - ефективне спілкування з різними комунікативними типами учнів.