Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Право соціального забезпечення

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РОЗШИРЕННЯ НОРМОТВОРЧИХ ФУНКЦІЙ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

У Філадельфійської декларації МОП 1944 р цілі і завдання цієї організації були істотно розширені. Декларація ознаменувала початок нового етапу в діяльності МОП та інших міжнародних організацій на благо трудящих усього світу. У ній містилися положення, які потім увійшли до Статуту ООН і Загальну декларацію прав людини 1948 р Вона ще раз підтвердила, що "злидні в будь-якому місці є загрозою для загального добробуту" [1] .

Всі люди незалежно від раси, віри або статі "мають право на здійснення свого матеріального добробуту та духовного розвитку в умовах свободи і гідності, економічної стабільності та рівних можливостей; досягнення умов, при яких це буде можливо, має бути головною метою національної та міжнародної політики" [2] .

У розд. 3 Філадельфійської декларації вказані 10 основних цілей МОП, спрямованих на досягнення соціального прогресу, які актуальні й досі. В тому числі:

  • - повна зайнятість;
  • - підвищення життєвого рівня;
  • - забезпечення роботою;
  • - справедливі умови оплати праці;
  • - розвиток колективних переговорів;
  • - соціальне забезпечення працівників;
  • - охорона праці;
  • - захист добробуту дітей і матерів;
  • - надання необхідного харчування та житла;
  • - створення рівних можливостей в області загальної та професійної освіти.

У 1944 р 26-я сесія МОП прийняла кілька найважливіших рекомендацій - № 67 про забезпечення доходу, № 68 про соціальне забезпечення осіб зі збройних сил, № 69 про медичне обслуговування та ін.

У 1946 р МОП стала однією з найбільших організацій ООН і першою спеціалізованою організацією. Ця подія, безумовно, вплинуло на зміст Загальної декларації прав людини 1948 р Декларація закріплює право на здійснення необхідних заходів для підтримки гідності людини та її соціальне забезпечення. У пий йдеться, що кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування), який необхідний для підтримки добробуту її самої та членів його сім'ї, а також право на забезпечення у випадках хвороби, безробіття , інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів існування через об'єктивні причини.

Положення Декларації послужили орієнтиром і основою для розробки Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р беруть участь у Пакті государетва визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, а також на гідний життєвий рівень.

Величезну роль у розвитку національних систем соціального забезпечення після Другої світової війни зіграло закріплення в Конвенції МОП № 102 (1952) мінімальних норм соціального забезпечення. Ця Конвенція заклала міжнародну базу для внутрішньодержавного законодавства багатьох країн світу.

З 1964 р МОП постійно веде роботу з перегляду застарілих конвенцій, приведення їх у відповідність до сучасних вимог. Так, довоєнні конвенції були замінені Конвенцією № 121 (1964) та Рекомендацією № 121 (1964) про допомоги у випадках виробничого травматизму. У 1967 р прийнята єдина Конвенція № 128 про допомоги по старості, по інвалідності та у разі втрати годувальника замість колишніх шести конвенцій 1933 року, а також Рекомендація № 131. Конвенція № 130 (1969) про медичну допомогу та допомоги у випадку хвороби замінила Конвенцію № 24 (1927).

Значна увага в міжнародних договорах приділяється соціальному забезпеченню трудящих-мігрантів. Даному питанню присвячені, зокрема, Конвенції МОП № 118 (1962) та № 157 (1982).

Якщо Перша світова війна призвела до створення МОП, то Друга світова війна сприяла скликанню Європейського конгресу в травні 1948 року в Гаазі, на якому були висловлені ідеї про свободу пересування, обміну думками та товарами в єдиній Європі, про прийняття Конвенції про права людини та створенні Європейського Суду з прав людини. Результатом роботи конгресу стало прийняття 5 травня 1949 р Статуту Ради Європи (РЄ). Сьогодні РЄ є однією з найбільш представницьких регіональних організацій, в яку входять 47 держав, у тому числі Росія (з 1996 р).

Керівними органами РЄ є Парламентська асамблея (ПАРЄ), в яку входять члени парламентів держав - членів РЄ за встановленою квотою, і Комітет міністрів РЄ, що складається з міністрів закордонних справ країн - учасниць РЄ. Поточною роботою РЄ займається Секретаріат. Штаб-квартира РЄ знаходиться в Страсбурзі.

На сьогоднішній день РЄ прийняв понад 150 конвенцій в галузі культури, науки, освіти, праці, соціального забезпечення, охорони навколишнього середовища та ін.

З перших днів свого створення РЄ почав активну роботу з координації та гармонізації законодавства про соціальне забезпечення держав-членів. У 1953 р було підписано одразу три тимчасових договору про соціальне забезпечення, а також Європейська конвенція про соціальну та медичну допомогу. Це єдина багатостороння конвенція, присвячена державної соціальної допомоги. Її ратифікували 16 держав - членів РЄ.

Іншим найважливішим міжнародним договором РЄ є Європейська соціальна хартія, прийнята в 1961 р і переглянута в 1996 р Крім того, РЄ виступив з ініціативою, спрямованою на досягнення більш високих мінімальних стандартів соціального забезпечення в порівнянні з тими, які закріплені в Конвенції МОП № 102 (1952). З цією метою був розроби і в 1964 р прийнятий Європейський кодекс соціального забезпечення (в 1990 році він був переглянутий).

У договорах про Європейський Союз (Маастрихтському договорі 1992 року і Амстердамському договорі 1997 г.) соціальний прогрес в державах-членах і їх соціальне зближення розглядаються в якості однієї з головних цілей ЄС.

  • [1] Статут Міжнародної організації праці та Регламент Міжнародної конференції праці. МВТ. Женева, 1996. С. 23.
  • [2] Там же. С. 24.
 
<<   ЗМІСТ   >>