Повна версія

Головна arrow Право arrow Виконавче провадження

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ПІДГОТОВКА ДО ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ

Зміст дій по підготовці до примусового виконання

Закон про виконавче провадження не виділяє самостійних статей (або глави за прикладом процесуальних кодексів), присвячених підготовці до примусового виконання.

Вже згадана стадія в якості своєї основної мети переслідує створення умов для своєчасного і належного здійснення заходів примусового виконання.

На наш погляд, зміст даної стадії має становити вчинення наступних груп дій:

  • 1) дії, спрямовані на добровільне виконання (встановлення терміну для добровільного виконання виконавчого документа; надання відстрочки або розстрочки виконання виконавчого документа, зміна способу та порядку їх виконання; відкладення виконавчих дій та застосування заходів примусового виконання);
  • 2) дії, спрямовані на встановлення місцезнаходження боржника, а також його майна (розшук боржника, розшук майна боржника, розшук дитини);
  • 3) дії, спрямовані на забезпечення виконання виконавчого документа (накладення арешту на майно боржника);
  • 4) інші дії, спрямовані на своєчасне і належне здійснення заходів примусового виконання (роз'яснення виконавчого документа, способу і порядку його виконання). З певною часткою умовності сюди ж можна віднести і призупинення виконавчого провадження, так як в кінцевому рахунку воно також переслідує в якості однієї зі своїх головних цілей належне здійснення заходів примусового виконання [1] .

Добровільне виконання виконавчого документа

Дією, спрямованою на добровільне виконання, є встановлення судовим приставом-виконавцем терміну для добровільного виконання виконавчого документа. Згідно ч. 11 ст. 30 Закону про виконавче провадження якщо виконавчий документ вперше надійшов у службу судових приставів, то судовий пристав-виконавець у постанові про порушення виконавчого провадження встановлює термін для добровільного виконання боржником містяться у виконавчому документі вимог і попереджає боржника про примусове виконання зазначених вимог після закінчення терміну для добровільного виконання зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат на проведення виконавчих дій, п едусмотренних ст. 112, 116 Закону про виконавче провадження.

У питанні про правову природу інституту добровільного виконання позначилися два основні підходи. Відповідно до першого добровільне виконання являє собою право боржника [2] . Другий підхід ґрунтується на розгляді добровільного виконання в якості обов'язки боржника. Вважаємо, що саме останнім розуміння інституту добровільного виконання є обгрунтованим, так як, з одного боку, судове рішення має властивості обов'язковості, а з іншого - відповідно до основним принципом цивільного законодавства зобов'язання має виконуватися належним чином.

Судовий пристав-виконавець самостійно встановлює термін для добровільного виконання, однак за загальним правилом він не може перевищувати п'яти днів з дня отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.

Якщо ж у виконавчому документі зазначено термін виконання, то термін для добровільного виконання визначається відповідно до терміну, зазначеного у виконавчому документі. Якщо виконавчий документ пред'явлений до виконання після закінчення терміну виконання, зазначеного в ньому, то встановлюється строк для добровільного виконання не може перевищувати п'яти днів з дня порушення виконавчого провадження.

Звернемо увагу на той факт, що, на відміну від російського законодавства про виконавче провадження, у багатьох зарубіжних правопорядках боржника надаються більш тривалі терміни для добровільного виконання встановлених вимог. Так, наприклад, в Фінляндії при порушенні виконавчого виробництва за загальним правилом боржникові для сплати боргу надається три місяці. У виняткових випадках пристав може надати і більший термін, проте в будь-якому випадку він не повинен перевищувати шести місяців [3] . Як свідчить практика, встановлення подібних тривалих термінів часто призводить до збільшення випадків добровільного виконання, оскільки враховує реально необхідний проміжок часу для збору боржником, наприклад, грошових коштів. У той же час встановлення боржнику надмірного і необгрунтовано тривалого терміну здатне привести до приниження інтересів стягувача.

Закон про виконавче провадження передбачає випадки, коли даний термін взагалі не встановлюється. Так, судовий пристав-виконавець не встановлює строк для добровільного виконання виконавчого документа у випадках порушення виконавчого провадження: 1) після закінчення основного виконавчого провадження відповідно до ч. 16 ст. 30 Закону про виконавче провадження; 2) при наступних пред'явлення виконавчого документа; 3) про поновлення на роботі; 4) про адміністративне призупинення діяльності; 5) про конфіскацію майна; 6) за виконавчим документом про забезпечувальні заходи.

В даних випадках вимога, що міститься у виконавчому документі, підлягає негайному виконанню і на підставі ч. 1 ст. 112 Закону про виконавче провадження повинно бути виконано протягом доби з моменту отримання копії постанови судового пристава-виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Слід зазначити, що перелік таких виконавчих проваджень, за якими термін для добровільного виконання не встановлюється, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

  • [1] У юридичній літературі зустрічається й інша думка, згідно з яким призупинення виконавчого провадження не слід відносити до жодної з існуючих стадій виконавчого провадження. Див .: Малешін Д. Я. Виконавче провадження. С. 123, 124.
  • [2] Див .: Смецкой А. М. Виконання судових постанов шляхом звернення стягнення на майно громадян і на заробітну плату: дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 1968. С. 154.
  • [3] Demand for payment and time for payment // Enforcement Code. 705/2007.
 
<<   ЗМІСТ   >>