Повна версія

Головна arrow Інвестування arrow Інноваційний менеджмент

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Венчурні банки і фонди

Венчурні фірми, перебуваючи у "витоків" життєвого циклу інновації, самі, як правило, рідко організовують виробництво, укладаючи договір з інвестором. За кордоном, де венчурний бізнес досить розвинений, інвесторами служать спеціальні банки та фонди, які також називають венчурними (великі національні банки, що інвестують в інноваційні проекти, називають банками розвитку). Таких фінансових компаній тільки в США ще в середині 80-х рр. налічувалося більше 500. Число венчурних фінансових компаній, незважаючи на високий ризик, зростає в усьому світі (особливо, в Японії) завдяки тому, що середній рівень прибутковості венчурів приблизно в 3 рази вище, ніж в цілому по економіці.

Венчурні банки і фонди використовують особливі умови (принципи) інвестування: 1) тривалий термін (від 1 до 10 років); 2) кредитування без застави (крім можливого застави документа, який охороняє інтелектуальну власність-патенту); 3) кредит без звичайних банківських відсотків, але на умовах пайової участі в доходах від реалізації інвестованого інноваційного проекту.

Порівнявши ці умови з діяльністю банків в Росії, видно, що до останнього часу таких банків у нашій країні практично не було. Серед діючих фондів на цих умовах інвестували окремі фонди Міністерства освіти і науки, але виділяються сум ледь вистачало на "скромну" НДДКР. Про розробки у сфері енергетики, машинобудування тощо великих проектах при цьому не може бути й мови. Певний виняток становили фонди оборонного та аерокосмічного комплексів - традиційно найпередовіші у країні. До честі нашого уряду вже з 2006 р становище почало змінюватися: з'явився Національний банк розвитку, засновано ВАТ "Російська венчурна компанія", яке має філії в багатьох регіонах країни, створення Наукового центру "Сколково" контролюється на найвищому рівні. Таким чином, наша країна готується до інноваційного розвитку. Введення законодавчого застави інтелектуальної власності в банках (як це прийнято за кордоном) під отримання кредиту, вже могло б швидко змінити ситуацію з масштабами інноваційного розвитку багаторазово. Для цього необхідна організація консультаційних структур при банках, які взяли б на себе відповідальність за розрахунок і обгрунтування реальної ліцензійної вартості заставленого патенту.

Організаційна структура типового венчурного фонду виглядає наступним чином. Він може бути або утворений як самостійна компанія, або існувати як незареєстрованого освіти як обмежене партнерство (щось подібне повного або командитного товариства, використовуючи російську юридичну термінологію). У деяких країнах під терміном "фонд" (fund) розуміють, скоріше, асоціацію партнерів, а не компанію, як таку. Директори і управлінський персонал фонду можуть бути найняті як самим фондом, так і окремої керуючою компанією або керуючим, надає свої послуги фонду. Керуюча компанія, як правило, має право на щорічну компенсацію, що звичайно складає до 2,5% від початкових зобов'язань інвесторів. Крім того, керуюча компанія або приватні особи, співробітники управлінського штату, так само як і генеральний партнер, можуть розраховувати на відсоток від прибутку фонду, що звичайно досягає 20%. Найчастіше цей відсоток не виплачується до тих пір, поки інвесторам не будуть повністю відшкодовані суми їхніх інвестицій у фонд.

У разі створення обмеженого партнерства засновники фонду й інвестори є партнерами з обмеженою відповідальністю. Генеральний партнер у цьому випадку відповідає за управління фондом або здійснює функції контролю за роботою керуючого. Обмежене партнерство за кордоном вільно від оподаткування. Це означає, що воно не є об'єктом оподаткування, а його учасники повинні платити всі ті ж податки, які вони заплатили б, якби приналежний їм дохід або прибуток надходили безпосередньо від тих компаній, куди вони самостійно вкладали свої кошти.

Створення нових венчурних фондів, незважаючи на більш ніж тридцятирічний досвід діяльності венчурного капіталу, продовжує залишатися досить складною проблемою для всього світу, насамперед внаслідок недосконалості національних законодавств як нових, так і розвинених ринків капіталу. У деяких країнах Європи, зокрема у Великобританії, Нідерландах, Франції та ін., Національні законодавства досить пристосовані для створення і функціонування венчурних структур. В інших країнах інвесторам доводиться використовувати зарубіжні юридичні структури. І тим не менше практично повсюдно прийнята практика реєстрації як фондів, так і керуючих компаній в офшорних зонах. Це дозволяє максимально спростити процедуру оформлення і допомагає уникнути складних питань, пов'язаних з подвійним оподаткуванням доходів і прибутку.

Російське законодавство не містить нормативних актів, регулюючих діяльність венчурних банків, фондів і компаній. Всі діючі на території Росії і працюючі ззовні з Росією фонди не є російськими резидентами. Регіональні фонди Європейського банку реконструкції та розвитку і фонди пайової участі у малому підприємництві в своїй роботі постійно стикаються з різноманітними проблемами як на федеральному, так і на місцевих рівнях.

В цілому приплив іноземних інвестицій стримується існуючої правової базою і податковою системою, нерозвиненою фінансовою системою на тлі надмірного державного регулювання, загальної слабкості інфраструктури менеджменту.

 
<<   ЗМІСТ   >>