МЕТОД ПОСТІЙНИХ СУМ

Даний метод був запропонований в середині минулого століття М. Метфесселем ^[1] і в подальшому розвинений в роботах А. Комрі ^[2] , а ще пізніше - П. Екмана. Випробуваному пропонується оцінити величини двох стимулів так, щоб сума їх оцінок завжди дорівнювала якомусь заданому значенню (зазвичай 100). Наприклад, якщо обидва пропонованих випробуваному стимулів здаються йому однаковими, свої судження випробовуваний повинен висловити як 50:50; якщо ж величина першого стимулу, на думку випробуваного, втричі перевищує величину другого стимулу, вони оцінюються як 75:25. Стимули в експерименті пред'являються парами, так що якщо є всього n стимулів, то від випробуваного потрібно винести n (n1) суджень. Порядок пред'явлення пар стимулів, як правило випадковий, так що процедура цього методу виявляється дуже схожою па процедуру методу парних порівнянь.

Оскільки відносини між стимулами в парі не завжди можуть бути виражені за допомогою цілого числа, і це може представляти певні труднощі для випробуваного, широке поширення набула модифікація даного методу, при якій від випробуваного потрібно повідомити, який відсоток менший стимул в парі становить від більшого стимулу.

Обробка даних, отриманих в ході реалізації такої процедури, передбачає побудову матриці сирих оцінок стимулу. У ній вказується, яку частину стимул в рядку становить від стимулу в стовпці. Якщо стимул в рядку виявляється більше, ніж стимул в стовпці, значення в осередку на перетині рядка і стовпця вираховується на основі відповідного порівняння. Нехай, наприклад, відрізок в 3 дюйми порівнюється з відрізком в 12 дюймів. Припустимо, випробуваний оцінив цей відрізок як 25% від відрізка в 12 дюймів. Тоді ми можемо сказати, що відрізок в 12 дюймів має бути оцінений в 400% але відношенню до відрізка в 3 дюйми.

Таблиця 9.2 відображає можливі результати такого порівняння. У ній наведено результати експерименту, в якому випробовуваний повинен був оцінювати, яку частину менший відрізок в парі становить від більшого відрізка. Значення менше одиниці отримані безпосередньо в експерименті, а значення, що перевищують одиницю, розраховані на основі цих експериментальних значень. Звернемо увагу на те, що діагональ матриці виявляється порожньою. Це пов'язано з тим, що стимули порівнюються самі з собою.

Таблиця 9.2

Середні значення відносин між стимулами при їх попарном порівнянні ^[3]

Отримана таким чином матриця потім переводиться в логарифмічні значення, па основі яких визначаються шкальні значення кожного стимулу (табл. 9.3). Вони розраховуються як антилогарифмів середніх значень логарифмічних трансформацій.

Таблиця 9/3

Визначення шкальних значень але величинам логарифмічних трансформацій оцінок відносин між стимулами ^[4]

У подальшому отримані шкальні значення можуть бути співвіднесені з фізичними значеннями стимулів. Характер виявленої залежності може бути оцінений способом, описаним у попередній частині цього параграфа. Якщо відкласти дані, представлені в табл. 9.3, в подвійних логарифмічних координатах, то ми виявимо лінійну залежність, що, як ми знаємо, відповідає статечному психофізичному закону Стівенса (рис. 9.5). Величина ступеня для даного випадку виявляється рівною 1,25.

Мал. 9.5. Залежність розміру відчуття і розміру стимулу від його величини в подвійних логарифмічних координатах

• [1] Metfessel М. A proposal for quantitative reporting of comparative judgments. Journal of Psychology. 1947. Vol. 24. P. 229-235.
• [2] Comrey Л. L. A proposed method for absolute ratio scaling. Psychometrika. 1950. Vol. 15. P. 317-327.
• [3] Engen Т. Psychophysics: II. Discrimination and detection. P. 71.
• [4] Ibid. P. 84.