Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Історія Новітнього часу

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

СВІТОВА ФІНАНСОВА КРИЗА НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

У 2008 р світ зіткнувся з потужним фінансово-економічною кризою, призвів до погіршення економічних показників у багатьох розвинених державах. За цим послідувала глобальна рецесія - спад - світової економіки. Причинами кризи стали перегрів кредитного та фондового ринків і надмірно високі ціни на сировину і енергоносії.

Безпосереднім початком кризи став занепад іпотечного ринку в США в 2007 р, наступною жертвою кризи опинилася банківська сфера. У вересні 2008 р збанкрутував четвертий за величиною американський банк Lehman Brothers, що виявилося найбільшим банкрутством в історії країни. За цим послідував криза ліквідності в ряді світових банків і припинення видачі ними багатьох кредитів. Почалося скорочення продажів і обсягів промислового виробництва. Потім відбувається обвал цін на нафту (з 147 дол. До менш ніж 40 дол. За барель).

Складною виявилася і ситуація європейської економіки. Уряд Ісландії, прагнучи уникнути банкрутства, запросило про термінову допомогу

МВФ, будучи першою західною країною, яка за три з лишком десятиліття отримала його займ. Тільки в 2010 р ісландська економіка ледве вийшла з рецесії.

Восени 2008 р британський уряд, рятуючи ситуацію в банківській сфері, було змушене піти на фактичну націоналізацію ряду великих банків. Допомоги у влади були змушені просити найбільші французькі банки - Credit Agricole , BNP Paribas і Societe Generate. Державна допомога банківським структурам дозволила їм залишитися "на плаву", але вже в 2010 р вона спровокувала боргову кризу в зоні євро. Рецесія стрімко перекинулася в реальний сектор економіки. В Іспанії безробіття перевалила за 20-відсоткову позначку (а серед молоді - ще вище!), Звалилися ринок нерухомості і будівельна індустрія. Масові скорочення пройшли в італійській промисловості. В цілому економіка країн ЄС продемонструвала помітний спад (найбільше зниження було зафіксовано в Німеччині і Франції).

Грецька влада, які позичили значні кошти для покриття дефіциту бюджету, не зуміли втримати ситуацію під контролем. У 2010 р уряд, розуміючи неможливість виплатити взяті кредити, пішло на скорочення витрат у державному секторі, що спровокувало масштабні соціальні протести. У квітні Греція запросила Євросоюз про допомогу, незабаром з аналогічними проханнями звернулися Португалія та Ірландія. Сукупний зовнішній держборг Греції перевищував 140% від ВВП країни, і в ЄС розгорнулися серйозні дискусії з питання про те, на яких умовах може бути надана допомога. Ряд країн ЄС фактично пропонував піти на обмеження грецького суверенітету, в тому числі на можливість відсторонення від влади кабінету міністрів країни-банкрута. Зрештою, в лютому 2012 р міністри фінансів Євросоюзу домовилися про виділення Греції 130 млрд євро кредиту і списання частини боргів країни за облігаціями. Грецький уряд був змушений погодитися на непопулярні заходи (різке збільшення пенсійного віку і зниження мінімальної зарплати), що спровокували новий виток соціальної напруженості. Черговий виток грецької кризи, пов'язаний з необхідністю повернення десятків млрд євро раніше отриманих кредитів, привів до влади Коаліцію радикальних лівих партій "СІРІЗА", які створили уряд за підтримки правих євроскептиків. Після того як переговори з ЄС зайшли в глухий кут, влада країни провела референдум, закликаючи відкинути тиск "євробюрократів". Вони отримали підтримку понад 60% населення, але все одно були змушені погодитися на більшу частину вимог кредиторів, за спиною яких стоїть Німеччина.

Криза швидко поширився і на менш розвинені країни світу, в тому числі на ті, які незадовго до цього демонстрували стрімке економічне зростання (КНР, Індія, Аргентина, Бразилія, Мексика, ПАР). Більш ніж дворазове падіння цін на нафту сильно вдарило по економіці Росії, у якій експорт сирої нафти є одним з найважливіших джерел поповнення бюджету. В цілому ряді арабських держав стрімке погіршення умов життя в результаті кризи спровокувало зростання антиурядових настроїв і початок так званої "Арабської весни", що призвела до силової зміни урядів в Тунісі, Лівії, Ємені та Єгипті.

КНР раніше багатьох стала вибиратися з рецесії, в березні 2009 р підприємства держсектора повернулися на докризовий рівень виробництва. Однак в 2011 р Китай накрила друга хвиля кризи, знову сповільнилися темпи його зростання. Індії, як і КНР, вдалося впоратися з основним ударом кризи дещо краще, ніж країнам Заходу. Це було забезпечено як державними інвестиціями в економіку, так і девальвацією національної валюти і переорієнтацією країни на торгівлю з країнами азіатського регіону і заходами по стимулюванню внутрішнього попиту. Щодо раніше інших з першої хвилі кризи зуміла вийти Росія. Почасти це було забезпечено відновленням високих цін на енергоносії. У 2014-2015 рр., Проте, її наздогнала друга хвиля кризи, країна стикається з серйозною девальвацією національної валюти.

Масштабну фінансову кризу на Кіпрі в 2013 р привів до фактичного краху національної банківської системи, а кіпрська економіка виявилася в стані дефолту. У цій ситуації ЄС пішов на екстрені заходи. В рамках фінансового плану (за яким стояла Німеччина) країна отримала серйозну допомогу, в той же час її змусили не тільки до серйозних обмежень в соціальній політиці, а й до фактичної ліквідації частини банківських вкладів. Кіпрські події продемонстрували істотне збільшення вплив Німеччини в системі європейської інтеграції.

Усвідомлюючи, що криза буде носити затяжний характер у багатьох країнах світу, світове співтовариство спробувало розробити спільні заходи по боротьбі з глобальним спадом економіки. На саміті "Великої двадцятки" в Лондоні в квітні 2009 р був прийнятий План дій щодо виходу з глобальної кризи, який передбачав суттєве зростання коштів МВФ (до 750 млрд дол.) І видачу нових кредитів країнам, найбільш порушених рецесією. В ході московської зустрічі міністрів фінансів "Великої двадцятки" був зроблений висновок про необхідність обов'язково підтримувати зростання розвинених країн, від яких залежить світова економіка в цілому. Фактично це стало виправданням валютних воєн (зниження цін на свою валюту з метою підвищення конкурентоспроможності експортних товарів).

Влітку 2013 року міністри фінансів "Великої двадцятки" констатували уповільнення зростання в ряді великих держав з економікою, що розвивається і зберігається рецесію в єврозоні. Восени 2014 р глава МВФ Крістін Лагард була змушена визнати несприятливі перспективи світової економіки: очікування низького зросту протягом ряду років, сполученого з високим безробіттям і геополітичними конфліктами, які стануть додатковими факторами рецесії. США при цьому зуміли впоратися зі значною частиною своїх економічних проблем, що на тлі тенденцій до рецесії в багатьох частинах світу додало їм нові сили в міжнародній політиці. Прогнози з приводу різкого ослаблення долара виявилися безпідставні, навпаки, в 2014 році він серйозно зміцнився по відношенню до багатьох валют, зберігши за собою функцію загальносвітового платіжний засіб. Причинами зростання американської валюти є як жорсткість грошово-кредитної політики, так і "сланцевий бум", що дозволив США перетворитися в важливого експортера нафти.

В цілому, світова фінансова криза призвела до істотного збільшення впливу "Великої двадцятки". Це відобразило розуміння хибності колишніх схем, які не враховували належним чином ролі ключових держав, що розвиваються в обговоренні найважливіших економічних питань. Перший саміт глав держав угруповання відбувся у Вашингтоні в 2008 р, потім ці зустрічі здобули регулярний характер. В ході самітів обговорюються і політичні питання. Найважливішим рішенням Вашингтонського саміту стала домовленість про реформування МВФ при збереженні доларового стандарту. На наступних зустрічах представники "Великої двадцятки" встановили максимальну межу держборгу країни в розмірі 2% від ВВП.

По суті справи, "Велика двадцятка" перетворюється в альтернативний центр прийняття ключових рішень. Безумовно, це є наслідком серйозного впливу політичних чинників на економіку. Рада безпеки ООН, що зафіксував розстановку сил кінця Другої світової війни, не відповідає в повній мірі нових умов. Навпаки, "Велика двадцятка", що не має в своєму розпорядженні всесвітньо визнаним юридичним статусом, більш точно відображає нинішній баланс сил і інтересів в світі, а також знаходиться в стані більше впливати на світові економічні і політичні процеси (навіть без формального рішення на рівні ООН). Неоднорідний склад групи є базою для створення різних коаліцій і необхідного політичного маневрування. Саме в її рамках в 2013 р вдалося досягти неформальній домовленості між США і Росією, що скасував знаходився в світовому порядку денному питання про збройну інтервенцію Заходу у Сирії. У той же час цей інститут передбачає саме домовленості, а не ультиматуми і тиск. У 2014 р на саміті в австралійському Брісбене спроба жорсткого пресингу ряду західних учасників "Великої двадцятки" в відношенні Росії (з українського питання) не зустріла підтримки з боку інших членів угруповання.

Криза у відносинах Росії і Заходу, пов'язаний з подіями на Україні в 2013-2014 рр., Негативно вплинув на співпрацю в рамках "Великої двадцятки". Взаємна війна санкцій не дозволила в повній мірі обговорювати питання управління світовою економікою, розвитку вільної торгівлі та лібералізації інвестиційного режиму. Учасники групи поки не зуміли реалізувати багато з рішень, прийняті на попередніх самітах. Зокрема, не проведено узгоджені ще в 2010 р реформи МВФ (перерозподіл квот), оскільки американський конгрес досі не ратифікував необхідні документи. У той же час учасники Брісбенского саміту 2014 р домовилися про спільну діяльність по боротьбі з безробіттям і протистояння догляду капіталів в офшори.

 
<<   ЗМІСТ   >>