Повна версія

Головна arrow Інвестування arrow Інвестиції

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Формування портфеля інвестицій і його моделі

Робота з формування портфеля досить трудомістка і припускає послідовні її етапи.

  • - Конкретизація цілей інвестиційної стратегії підприємства;
  • - Визначення пріоритетних цілей формування інвестиційного портфеля;
  • - Оптимізація пропорцій формування інвестиційного портфеля за основними видами інвестиційних проектів з урахуванням обсягу і структури інвестиційних фондів;
  • - Формування окремих видів портфелів (реальних інвестиційних проектів, фінансових інструментів тощо), що забезпечують установлення критерії прибутковості, ризику і ліквідності;
  • - Забезпечення необхідної диверсифікації інвестиційного портфеля;
  • - Оцінка прибутковості, ризику і ліквідності інвестиційного портфеля;
  • - Остаточна оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями прибутковості, ризику і ліквідності.

Інвестиційний портфель підприємства в загальному випадку формується на таких принципах, як:

  • - Забезпечення реалізації інвестиційної стратегії. Формування інвестиційного портфеля має відповідати інвестиційної стратегії підприємства, забезпечуючи наступність довгострокового і середньострокового планування його інвестиційної діяльності;
  • - Оптимізація відповідності портфеля інвестиційних ресурсів, тобто ув'язка загальної капіталомісткості відбираються в портфель інвестиційних проектів з обсягом інвестиційних ресурсів підприємства. Реалізація цього принципу визначає обмеженість відбираються об'єктів інвестування об'ємом їх можливого фінансування;
  • - Оптимізація співвідношення дохідності та ліквідності, що означає дотримання визначених інвестиційною стратегією підприємства пропорцій між доходом і ризиком;
  • - Оптимізація співвідношення дохідності та ризику, тобто визначення пропорції між цими показниками, виходячи з цілей формування інвестиційного портфеля;
  • - Забезпечення керованості портфелем, тобто відповідність об'єктів інвестування кадровому потенціалу та можливості здійснення оперативного реінвестування коштів.

Інвестиційний портфель формується після того, як чітко поставлені цілі інвестиційної політики, визначені пріоритетні цілі формування інвестиційного портфеля з урахуванням сформованого інвестиційного клімату та ринкової кон'юнктури.

Відправною точкою формування інвестиційного портфеля є взаємопов'язаний аналіз власних можливостей інвестора та інвестиційної привабливості зовнішнього середовища з метою визначення прийнятного рівня ризику у світлі прибутковості і ліквідності балансу.

У результаті проведеного аналізу задаються основні характеристики інвестиційного портфеля (ступінь допустимого ризику, розміри очікуваного доходу, можливі відхилення від нього і інш.), Здійснюється оптимізація пропорцій різних видів інвестицій у рамках всього інвестиційного портфеля з урахуванням обсягу і структури інвестиційних ресурсів.

Важливим етапом формування інвестиційного портфеля є вибір конкретних інвестиційних об'єктів для включення в інвестиційний портфель на основі оцінки їх інвестиційних якостей і формування оптимального портфеля.

Послідовність формування різна для портфелів реальних інвестиційних проектів і цінних паперів.

Процес формування портфеля реальних інвестиційних проектів проходить п'ять етапів:

  • 1. Пошук варіантів реальних інвестиційних проектів для можливої їх реалізації компанія проводить незалежно від наявності вільних інвестиційних ресурсів, стану ринку та інших факторів. Кількість інвестиційних проектів, залучених до опрацювання, завжди повинно значно перевищувати кількість, передбачену до реалізації. Чим активніше організований пошук варіантів реальних інвестиційних проектів, тим більше шансів має компанія для формування ефективного портфеля.
  • 2. Розгляд та оцінка бізнес-планів окремих інвестиційних проектів має на меті підготувати необхідну інформаційну базу для ретельної подальшою експертизи окремих їх якісних характеристик.
  • 3. Первинний відбір інвестиційних проектів для більш поглибленого подальшого аналізу здійснюється за певною системою показників, яка може включати в себе:
    • - Відповідність інвестиційного проекту стратегії та іміджу фірми;
    • - Відповідність інвестиційного проекту напрямками галузевої та регіональної диверсифікації майбутньої інвестиційної діяльності;
    • - Пріоритети в політиці реалізації структурної перебудови економіки району;
    • - Ступінь розробленості інвестиційного проекту і його забезпеченості основними факторами виробництва;
    • - Наявність виробничої бази та інфраструктури для реалізації інвестиційного проекту;
    • - Необхідний обсяг інвестицій і період їх здійснення до початку експлуатації проекту;
    • - Обсяг інвестицій, що потребується для реалізації проекту;
    • - Структуру джерел фінансування інвестиційного проекту, частку власних і залучених коштів у реалізації проекту;
    • - Проектований період окупності інвестицій або показник ефективності інвестицій;
    • - Концентрацію коштів на обмеженій кількості об'єктів;
    • - Рівень інвестиційного ризику;
    • - Форму інвестування та ін.

В принципі, систему таких показників кожна компанія розробляє самостійно з урахуванням цілей формування портфелів і особливостей інвестиційної діяльності.

Кожен проект оцінюється за наведеними показниками, і в результаті визначається загальний рівень їх інвестиційних якостей. Відібрані в результаті попередньої оцінки інвестиційні проекти підлягають подальшій поглибленої експертизі.

4. Експертиза ото бра інших інвестиційних проектів за критерієм ефективності грає найбільш істотну роль у проведенні подальшого аналізу внаслідок високої значимості цього чинника в системі оцінки.

У процесі експертизи перевіряється реальність наведених у бізнес-плані основних показників, пов'язаних з обсягом інвестиційних ресурсів, графіком інвестиційного потоку і прогнозованою сумою грошового потоку на стадії експлуатації або продажу об'єкта. Після розраховуються всі розглянуті раніше показники оцінки ефективності інвестицій: чиста справжня вартість, індекс прибутковості, період окупності, внутрішня норма прибутковості.

Узагальнена оцінка інвестиційних проектів за критерієм ефективності здійснюється на основі суми рангової значущості всіх розглянутих показників і показника ефективності інвестицій.

У зарубіжній практиці зазвичай використовуються показники чистої справжньої вартості або внутрішньої норми прибутковості, які дозволяють визначити міру ефективності інвестиційних проектів в порівнянні з рівнем рентабельності господарської діяльності, з нормою поточної прибутковості, зі ставкою депозитного відсотка на грошовому ринку. Аналогічно проводиться експертиза відібраних інвестиційних проектів за критеріями ризику і ліквідності.

5. Остаточний відбір інвестиційних проектів у формований портфель з урахуванням його оптимізації та забезпечення необхідної диверсифікації інвестиційної діяльності здійснюється з урахуванням взаємозв'язок всіх розглянутих критеріїв. Якщо той чи інший критерій є пріоритетним при формуванні портфеля, то портфель може бути скоректований шляхом оптимізації проектів по співвідношенню прибутковості і ліквідності, а також прибутковості та забезпечення галузевої чи регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності.

Процес формування портфеля цінних паперів і управління ними, також складається з п'яти етапів:

  • 1. Визначення інвестиційної політики чи інвестиційних цілей інвестора.
  • 2. Проведення аналізу цінних паперів, використовуючи методи фундаментального і технічного аналізів. Фундаментальний і технічний аналізи не суперечать один одному, вони доповнюють один одного, але, як правило, аналітики спеціалізуються на застосуванні або першого, або другого методу. Фундаментальний аналіз в цілому використовується при виборі відповідного цінного паперу, технічний аналіз - при визначенні відповідного моменту часу для інвестування в цю цінний папір.
  • 3. Формування портфеля. На цьому етапі проводиться відбір інвестиційних активів для включення їх в портфель на основі результатів проведеного аналізу з урахуванням цілей конкретного інвестора. При цьому враховуються такі чинники, як:
    • - Тип інвестиційного портфеля;
    • - Необхідний рівень прибутковості портфеля;
    • - Допустима ступінь ризику;
    • - Масштаби диверсифікації портфеля;
    • - Вимоги до ліквідності;
    • - Оподаткування доходів та операцій з різними видами активів.
  • 4. Ревізія портфеля. Портфель підлягає періодичному перегляду з тим, щоб його склад не суперечив зміненій загальноекономічної ситуації, положенню секторів і галузей, інвестиційним якостям окремих об'єктів інвестування, цілям інвестора. Перегляд портфеля зводиться до визначення співвідношення дохідності та ризику входять до нього паперів. За результатами аналізу приймається рішення про можливість продажу який-небудь інвестиційної цінності. Як правило, цінний папір продається в тому випадку, якщо:
    • - Вона не принесла очікуваного доходу і немає надії на його зростання в майбутньому;
    • - Цінний папір виконала свою функцію;
    • - З'явилися більш ефективні шляхи використання ресурсів.

Інституційні інвестори проводять ревізію своїх портфелів досить часто, нерідко навіть щодня.

5. Оцінка фактичної ефективності портфеля з погляду отриманого доходу по ньому і ризику, що супроводжує інвестування коштів у вибрані об'єкти.

Оцінка інвестиційного портфеля за критерієм ризику проводиться з урахуванням коефіцієнтів ризику та обсягів вкладень у відповідні види інвестицій. Спочатку по кожному виду інвестицій розраховуються конкретні значення показників ризику. Сукупний ризик інвестиційного портфеля підприємства визначається як співвідношення сум інвестицій за різними напрямками, зважених з урахуванням ризику, і загальної суми інвестицій.

Сукупний ризик інвестиційного портфеля в істотній мірі залежить від портфеля цінних паперів, оскільки останній, на відміну від портфеля реальних інвестиційних проектів, характеризується підвищеним ризиком, що поширюється не тільки на дохід, а й на весь інвестований капітал. При зростанні кількості різноманітних цінних паперів у портфелі рівень ризику портфеля цінних паперів може бути зменшений, але не нижче рівня систематичного (ринкового) ризику. Дане положення справедливо для випадку незалежності цінних паперів у портфелі. Якщо цінні папери в портфелі взаємозалежні, то можливі два варіанти. У випадку прямої кореляційної залежності при збільшенні кількості цінних паперів у портфелі рівень ризику не змінюється, оскільки прибутковість всіх цінних паперів падає або зростає з однаковою ймовірністю. У разі зворотного кореляційної залежності найменш ризикований портфель цінних паперів може бути сформований при визначенні в ньому оптимальних часткою цінних паперів різного типу.

При формуванні змішаного інвестиційного портфеля необхідно зробити порівняння підсумкових оціночних показників субпортфелей, за результатами якого інвестиційні ресурси можуть бути розподілені для більш ефективної реалізації інвестиційного портфеля в цілому.

Однією з умов зниження рівня ризику інвестиційних вкладень є їхня диверсифікація. Діверсіфікація- свідоме комбінування інвестиційних об'єктів, при якому досягається не просто їх різноманітність, але і певний взаємозв'язок між прибутковістю і ризиком. Особливо вона важлива для портфеля фінансових інвестицій. За портфелю, що складається з різних груп акцій, диверсифікація скорочує ризик по окремих групах, але, як правило, не може усунути його повністю. Для того щоб максимально використовувати можливості диверсифікації для скорочення ризику по портфелю інвестицій, необхідно включати в нього й інші фінансові інструменти, наприклад золото і нерухомість.

У портфельної теорії існує кілька підходів до диверсифікації інвестиційних портфелів.

Традиційний підхід до диверсифікації полягає в тому, що інвестор вкладає кошти в деяку кількість активів і сподівається, що варіація очікуваної прибутковості портфеля буде невелика. Така диверсифікація може передбачати володіння різними видами цінних паперів (акції, облігації), цінними паперами різних підприємств, компаній різних галузей. Такий підхід може призвести до висновку, що кращою диверсифікацією є вкладення коштів в якомога більшу кількість цінних паперів різних компаній. Однак практикою доведено, що максимальне скорочення ризиків досяжно, якщо в портфелі є 10-15 різних цінних паперів, при цьому досягається достатній рівень диверсифікації без значного збільшення витрат портфеля. Подальше збільшення складу портфеля недоцільно, оскільки виникає ефект зайвої диверсифікації, яка може привести до наступних негативних результатів:

  • - Неможливість якісного портфельного управління;
  • - Купівля недостатньо надійних, недостатньо дохідних і ліквідних цінних паперів;
  • - Зростання витрат, пов'язаних з підбором цінних паперів і з покупкою невеликих партій.

Менша кількість цінних паперів у портфелі призводить до підвищеного ризику, так як росте ймовірність одночасного відхилення інвестиційних якостей цінних паперів у бік зниження.

Відповідно до сучасної портфельної теорією результати простий диверсифікації та диверсифікації по галузям, підприємствам і регіонах по суті тотожні.

Формування інвестиційного портфеля зазвичай пов'язують зі створенням оптимального портфеля за співвідношенням дохідності та ризику. Новий підхід до диверсифікації портфеля був запропонований Гаррі Марковіцем, засновником сучасної теорії портфеля.

На думку Марковіца, інвестор має ухвалювати рішення з вибору портфеля виключно виходячи з показників очікуваної прибутковості і стандартного відхилення прибутковості. Це означає, що інвестор вибирає кращий портфель, грунтуючись на співвідношенні обох параметрів. При цьому визначальну роль відіграє інтуїція як результат знання реальної ситуації. Очікувана прибутковість може бути представлена як міра потенційної винагороди, пов'язана з конкретним портфелем, а стандартне відхилення - як міра ризику даного портфеля. Таким чином, після того як кожен портфель був досліджений в сенсі потенційної винагороди і ризику, інвестор повинен вибрати найбільш підходящий для нього портфель.

Метод, застосовуваний при виборі оптимального портфеля, використовує "криві байдужості". Вони відображають ставлення інвестора до ризику і прибутковості і можуть бути представлені у вигляді графіка, на якому по горизонтальній осі відкладаються значення ризику, мірою якого є стандартне відхилення, а по вертикальній осі - величини винагороди, мірою якого служить очікувана прибутковість. Перше важлива властивість кривих байдужості полягає в тому, що всі портфелі, представлені на заданій кривій байдужості, рівноцінні для інвесторів. Друга важлива властивість: інвестор буде вважати будь портфель, представлений на кривій байдужості, яка знаходиться вище і правіше, більш привабливим, ніж будь портфель, представлений на кривій байдужості, яка знаходиться нижче і лівіше.

Число кривих байдужості нескінченно, тобто як би не були розташовані дві криві байдужості на графіку, завжди існує можливість побудувати третю криву, що лежить між ними. Також можна сказати, що кожен інвестор будує графік кривих байдужості, що представляють його власний вибір очікуваних доходностей і стандартних відхилень. Тому інвестор повинен визначити очікувану дохідність і стандартне відхилення для кожного потенційного портфеля і нанести їх на графік у вигляді кривих байдужості.

Інвестори, формуючи портфель, прагнуть максимізувати очікувану прибутковість своїх інвестицій при певному, прийнятному для них рівні ризику або, навпаки, мінімізувати ризик при очікуваному рівні прибутковості. Портфель, що задовольняє цим вимогам, називають ефективним портфелем. Найбільш бажаний для інвестора ефективний портфель є оптимальним.

Інвестор вибере свій оптимальний портфель з безлічі портфелів, кожен з яких забезпечить максимальну очікувану прибутковість для деякого рівня ризику і мінімальний ризик для деякого значення очікуваної прибутковості. Набір портфелів, задовольняє цим двом умовам, називається ефективним безліччю. Причому особливу важливість мають портфелі, що знаходяться на кордоні цієї множини.

Для вимірювання ризику, пов'язаного з окремою цінним папером, достатньо таких показників, як варіація або стандартне відхилення. Але у випадку портфеля необхідно брати до уваги їх взаємний ризик. Він служить для вимірювання двох основних характеристик: варіації доходів по різних цінних паперів, які входять в портфель, і тенденцій доходів цих цінних паперів, які можуть змінюватися в одному або в різних напрямках.

Іншим показником, використовуваним для аналізу портфеля цінних паперів, є коефіцієнт кореляції (число, що показує ступінь залежності однієї змінної від іншої), який може варіюватися від +1 до -1. У першому випадку значення двох змінних змінюються в одному напрямку, у другому - в протилежних. Нульовий коефіцієнт кореляції показує, що зміна однієї змінної не залежить від зміни іншої. Значна частина різних груп акцій на біржах провідних країн має позитивний коефіцієнт кореляції.

Ефективна диверсифікація, по Марковіцу, передбачає об'єднання цінних паперів з коефіцієнтом кореляції менш одиниці без істотного зниження прибутковості по портфелю. Загалом, чим нижче коефіцієнт кореляції цінних паперів, що входять у портфель, тим менш ризикованим буде портфель. Це справедливо незалежно від того, наскільки ризикованими є дані цінні папери, взяті окремо, тобто недостатньо інвестувати кошти в якомога більшу кількість цінних паперів, потрібно вміти правильно вибирати ці цінні папери. Така диверсифікація в економічній літературі носить назву "чудо диверсифікації". Одночасно інвестиції в акції компаній, продукція яких взаємопов'язана, в цьому випадку будуть недоцільні.

Перехід від портфеля з двох цінних паперів до портфеля з п цінних паперів передбачає: по-перше, величезний обсяг необхідних обчислень, у зв'язку з якими зростає важливість використання комп'ютера і створеного Марковіцем алгоритму; по-друге, збільшення обсягу вихідної інформації, необхідної для аналітика. Тому на практиці часто використовується модель, в основу якої покладена кореляція доходів окремого виду інвестицій з деяким індексом, а не з усіма іншими об'єктами інвестування, взятими окремо, а також модель ціноутворення на капітальні активи.

Модель ціноутворення на капітальні активи (модель САРМ) грунтується на тому факті, що інвестори, які вкладають кошти в ризикові активи, очікують деякого додаткового доходу, що перевищує безризикову ставку доходу як компенсацію за ризик володіння цими активами. Подібна вимога описується технічним терміном "неприйняття ризику". Які не беруть ризик інвестори не обов'язково уникають його. Однак вони вимагають компенсацію у формі додаткового очікуваного доходу за прийняття ризику з інвестицій, прибутковість по яких не є гарантованою.

САРМ припускає, що норма доходу з ризикового активу складається з норми доходу за безризикового активу і премії за ризик, яка пов'язана з рівнем ризику по даному активу.

Фундаментальне припущення, покладене в основу даної моделі, полягає в тому, що та частина очікуваного доходу за цінним папером або іншому ризикових активів, яка припадає на премію за ризик, є функцією пов'язаного з даним активом систематичного ризику. Оскільки специфічний ризик досить легко можна усунути диверсифікацією портфеля, то з точки зору ринку він не є необхідним. А раз так, то винагорода за ризик залежить тільки від систематичного ризику.

Основні постулати, на яких побудована сучасна класична портфельна теорія, наступні:

  • - Ринок складається з кінцевого числа активів, прибутковості яких для заданого періоду вважаються випадковими величинами;
  • - Інвестор в стані, наприклад, виходячи зі статистичних даних отримати оцінку очікуваних (середніх) значень доходностей і їх попарних коваріацій і ступенів можливої диверсифікації ризиків;
  • - Інвестор може сформувати будь-які допустимі для даної моделі портфелі з наявних на ринку активів. Прибутковість портфелів є також випадковою величиною;
  • - Порівняння обираних портфелів грунтується тільки на двох критеріях: середньої прибутковості і ризику;
  • - Якщо інвестор не схильний до ризику, з двох портфелів з однаковою прибутковістю він обов'язково вибере портфель з меншим ризиком.

Модель оцінки капітальних активів (модель Шарпа). Очікувану прибутковість активу можна визначити за допомогою так званих індексних моделей. Їх суть в тому, що зміну прибутковості і ціни активу залежить від ряду показників (індексів), що характеризують стан ринку.

Модель Шарпа часто називають ринковою моделлю. У ній представлена залежність між очікуваною прибутковістю активу і очікуваною прибутковістю ринку. Вона передбачається лінійної. Незалежна випадкова помилка показує специфічний ризик активу, який не можна пояснити дією ринкових сил. Значення її середньої величини дорівнює нулю. У разі широко диверсифікованого портфеля значення випадкових змінних в силу того, що вони змінюються як в позитивному, так і в негативному напрямку, гасять один одного, і величина випадкової змінної для портфеля прагне до нуля. Тому для широко диверсифікованого портфеля специфічним ризиком можна знехтувати.

 
<<   ЗМІСТ   >>