Матеріальні витрати

Після реєстрації у відповідних облікових регістрах ціпи за одиницю та загальної вартості які поступили на склад матеріалів наступним кроком є ​​оцінка цих матеріалів при надходженні зі складу у виробництво (в якості основних або допоміжних) або на рахунки загальногосподарських і комерційних витрат.

Спосіб отримання даних про витратах на матеріали для цілей обліку витрат і калькулювання собівартості продукції пов'язаний з процесами управління виробництвом. Собівартість продукції, що випускається необхідно розрахувати для встановлення вартості виробництва, витрат на продаж, визначення цін на конкретні вироби і ін. Загальна собівартість продукції, що випускається встановлюється досить швидко. Собівартість же окремих виробів або замовлень може визначатися за допомогою різних прийнятих в обліковій практиці способів, кожен з яких призводить до різних результатів (за винятком випадків, коли використовується заздалегідь встановлена вартість).

Слід зазначити, що дані способи не призначені для відображення безпосереднього руху сировини і матеріалів на складах. Вони являють собою лише методики обліку витрат відпущених у виробництво сировини і матеріалів і, отже, їх відображення на балансових рахунках. Такі методики необхідні, оскільки ціни на сировину і матеріали можуть значно коливатися по різним постачання. Це робить досить трудомістким облік витрат відповідно до фактичного рухом сировини і матеріалів. Фізичні потоки сировини і матеріалів можуть збігатися з потоками витрат, розрахованими відповідно до вищезазначених способами, однак це не завжди так.

Найбільш часто вживаними в сучасній світовій обліковій практиці способами обчислення вартості відпускаються у виробництво матеріалів є такі:

• • за собівартістю кожної одиниці;
• • за собівартістю перших за часом придбання матеріально-виробничих запасів (спосіб ФІФО);
• • по середній собівартості;
• • інші способи (нормативний, по вартості заміщення і т.п.).

Нижче ми розглянемо названі способи докладніше, а розрахунок вартості відпущених у виробництво матеріалів за основними двом способам (ФІФО і середньої собівартості) розберемо на конкретному прикладі 4.1.

ПРИКЛАД 4.1

Вихідні дані для прикладу представлені в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Дані про наявність та рух матеріалів на складі

Спосіб ФІФО передбачає оцінку відпускаються зі складу матеріалів за фактичною собівартістю. Він заснований на допущенні, що матеріально-виробничі запаси використовуються протягом місяця чи іншого періоду в послідовності їх придбання (надходження). Облік відпустки зі складу сировини і матеріалів відбувається за ціною найбільш ранньої партії, що знаходиться на складі. Дана ціна застосовується до тих пір, поки кількість матеріалів, що знаходяться на складі, чи не зрівняється з кількістю матеріалів в відпускається партії. Потім використовується ціна більш пізньої партії до тих пір, поки і вона в повному обсязі не перейде в виробництво. І так далі в порядку черговості, поки не буде отримано загальний витрата матеріалів за звітний період.

Проілюструємо метод ФИФО даними, представленими в табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Відпуск матеріалів у виробництво за методом ФІФО

При застосуванні способу середньої собівартості протягом місяця матеріали надходять у виробництво за середніми цінами. Загальна собівартість групи (виду) запасів ділиться на їх кількість, що складається з залишку на початок місяця і запасів, що надійшли протягом цього місяця ( зважена оцінка). Однак метод списання матеріалів по середньомісячним цінами може викликати незручності у зв'язку з тим, що ціна, як правило, може визначатися тільки в кінці місяця, після підрахунку місячних оборотів.

Організація може застосовувати другий варіант оцінки матеріалів шляхом визначення ціни виходячи з наявності даного матеріалу до моменту відпустки, не чекаючи закінчення місяця. Така середньозважена ціна визначається шляхом ділення загальної собівартості всіх матеріалів певного класу на число наявних одиниць. Ціни можуть перераховуватися кожен раз, коли матеріали надходять на склад. Таким чином, вартість матеріалів, відпущених у виробництво, і матеріалів, що залишилися на складі, буде регулярно переоцінювати за останніми середнім витратам (змінна оцінка). У випадках, коли матеріали повертаються постачальникам або коли надмірна відпустку матеріалів знову оприбутковується на склад, може бути розрахована нова середня собівартість. Однак на практиці представляється достатнім скоротити або збільшити підсумкове кількість і собівартість, допускаючи при цьому, що ціна за одиницю залишається незмінною. При наступних покупках матеріалів і розрахунку нової середньої ціни розбіжності будуть розподілені.

Результати розрахунків за методом середньої собівартості представлені в табл. 4.3.

Таблиця 4.3

Відпуск матеріалів у виробництво за методом середньої собівартості (змінна оцінка)

За собівартістю кожної одиниці зазвичай оцінюються матеріально-виробничі запаси (МПЗ), які використовуються організацією в особливому порядку (дорогоцінні метали, дорогоцінні камені і т.п.), або запаси, які не можуть звичайним способом замінювати один одного.

При нормативному методі після здійснення закупівель матеріали оцінюються за заздалегідь визначеною ціною, що відбиває нормальну або очікувану майбутню ціну. Різниця між нормативною величиною і величиною фактичних витрат відноситься на рахунок відхилень за ціною матеріалів. Наступним кроком є вивчення нормативних витрат матеріалів, використаних у виробництві. Відповідно до даного методу матеріали відпускаються у виробництво також за нормативною ціною. Зіставлення вартості відпущених у виробництво матеріалів, оцінених за ціною покупки, з їх же оцінкою за нормативною вартістю покаже точну різницю між фактичними і нормативними витратами. Вона буде відображена на рахунку відхилень по використанню матеріалів. Рахунки відхилень дають можливість контролювати, якою мірою фактичні витрати на матеріали відрізняються від запланованих або використовуються стандартні оцінок.

При використанні нормативного методу матеріальні витрати на виріб є витрати за нормативними цінами на тс матеріали, які включені в специфікації в розрахунку на одиницю продукції. У ряді випадків для деяких матеріалів є допуски на шлюб. Якщо частина продукції йде в шлюб і необхідний відпустку додаткових матеріалів, то такий додатковий матеріал не включається в матеріальні витрати на виріб. Він відноситься на рахунок підрозділу, відповідального за шлюб, який викликав відхилення від нормативів витрачання матеріалів, у відповідності зі спеціальною методикою розрахунку нормативних витрат.

Використання доцільної та надійної системи нормативних витрат дозволяє в будь-який час отримати інформацію про вартість одиниці продукції. Це має вирішальне значення при визначенні вартості продукції або складових її елементах витрат в будь-якій точці виробничого циклу, починаючи з вартості матеріальних запасів на складі і закінчуючи собівартістю продажів. При цьому вирішується проблема щоденного розрахунку поточних фактичних витрат, оскільки фактично вся основна лічильна робота здійснюється заздалегідь.

Застосування методу оцінки матеріалів, відпущених у виробництво за вартістю заміщення , викликане значними змінами ринкових цін, які залежать як від постачальників, так і від застосовуваних при інфляції індексів. Даний підхід має ту перевагу, що дає можливість оцінити партії матеріалів за їх поточною ринковою ціною, проте він не застосуємо для податкового обліку. Метод оцінки за вартістю заміщення найчастіше використовується в управлінському обліку для прийняття короткострокових управлінських рішень і для структуризації витрат. Даний метод прийнятний і для матеріалів, торгівля якими йде на товарних біржах (бавовна, пшениця, нафта та ін.). Вони можуть оцінюватися при відпустці зі складу у виробництво по зареєстрованої на біржі ціною. Однак слід зазначити, що фактично тут відбувається підміна вартості заміщення споживною вартістю.

Основною формою збору (акумулювання) матеріальних витрат для цілей калькулювання собівартості при позамовному методі є лімітно-забірні карти і вимоги на відпуск матеріалів. Вони служать основою для віднесення вартості матеріалів на витрати основного виробництва (у разі прямих витрат) або на накладні витрати (у разі непрямих витрат). Сума прямих матеріальних витрат вноситься в картку реєстрації витрат на замовлення.

Маємо приклади застосування ідентифікаційні бирки як засіб виділення матеріалів, використовуваних для виконання конкретного замовлення. Однак така форма передбачає ідентифікацію матеріалів тільки в натуральних показниках і не містить даних по витратах. Основна мета застосування подібної форми в позамовному системі калькулювання - контроль належного віднесення витрат, відображених в інших формах.

Схематично віднесення матеріальних витрат на замовлення і накладні витрати показано на рис. 4.1.

Мал. 4.1. Віднесення матеріальних витрат на замовлення і накладні витрати