Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Історія соціальної роботи

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Основні принципи соціальної роботи в СРСР

Основні види соціального забезпечення в СРСР: забезпечення робітників, службовців, колгоспників різними видами допомог (по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах для жінок і т.д.); пенсійне забезпечення інвалідів, людей похилого віку, а також сімей, які втратили годувальника; утримання та обслуговування інвалідів та престарілих в спеціально створених будинках-інтернатах; професійне навчання інвалідів та надання їм посильної станом здоров'я роботи; забезпечення їх протезами, ортопедичними виробами, колясками, в тому числі моторними, а інвалідів війни - автомобілями з ручним керуванням.

Одним з видів соціального забезпечення було забезпечення багатодітних та одиноких матерів щомісячними й одноразовими посібниками.

Пенсії по старості призначалися чоловікам але досягненні 60, а жінкам - 55 років і при стажі роботи відповідно 25 і 20 років. Працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці, в гарячих цехах, на інших роботах з важкими умовами праці, багатодітним матерям, які виховали п'ять і більше дітей, та деяким іншим категоріям робітників і службовців пенсія по старості встановлювалася раніше на 10 або 5 років . У багатьох капіталістичних країнах пенсійний вік значно вище, ніж був у СРСР. Він становить 60, 65 років і більше, при цьому жінкам пенсія призначається зазвичай в тому ж віці, що й чоловікам.

У разі настання постійної або тривалої непрацездатності (інвалідності) в СРСР встановлювалася пенсія по інвалідності, в разі смерті годувальника - пенсія у зв'язку з втратою годувальника на непрацездатних членів сім'ї померлого (дітей у віці до 16 років, а учнів - до 18 років, вдову старше 55 років і деяких інших).

Якщо інвалідність або смерть годувальника настала внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання або поранення (контузії, захворювання), отриманого в період проходження військової служби, пенсія призначалася незалежно від тривалості трудового стажу (військової служби). В інших випадках для отримання пенсії по інвалідності був необхідний певний стаж роботи. Його тривалість коливалася від одного року до 20 років для чоловіків і до 15 років для жінок. Розмір пенсії встановлювався, як правило, в процентному відношенні до заробітку. Він не міг бути нижче мінімального і вище максимального розміру, передбаченого для відповідного виду пенсії.

Пенсійне забезпечення в СРСР здійснювалося відповідно до Закону СРСР "Про державні пенсії" від 14 липня 1956 року і Законом СРСР "Про пенсії і допомогу членам колгоспів" від 15 липня 1964 р

Директивами XXIV з'їзду КПРС по п'ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1971-1975 рр. було передбачено подальше вдосконалення соціального забезпечення. Так, з 1 липня 1971 року члени колгоспів і їх сім'ї прирівняні щодо порядку обчислення пенсій до робітників, службовців і їх сім'ям, значно підвищені мінімальні пенсії по старості, збільшені також мінімальні розміри пенсій для інвалідів - членів колгоспів і для сімей колгоспників, які втратили годувальника.

Функції соціального забезпечення в СРСР виконували не лише органи соціального забезпечення, але і профспілки, які безпосередньо керували соціальним страхуванням.

У перспективі передбачалося підвищити розміри пенсій по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та допомоги в деяких випадках тимчасової непрацездатності; ввести допомоги на дітей сім'ям, в яких невисокий дохід на одного члена сім'ї; збільшити число оплачуваних днів по догляду за хворою дитиною, встановити допомоги по вагітності та пологах для всіх працюючих жінок в розмірі їх повного заробітку і ввести для них деякі інші пільги; збільшити число будинків-інтернатів для інвалідів та престарілих, поліпшити забезпечення інвалідів засобами пересування та протезно-ортопедичними виробами.

Широке і комплексний розвиток соціального забезпечення викликало зростання продуктивних сил суспільства, стимулювало трудову активність працівників.

Підводячи підсумки, можна стверджувати, що на відміну від зарубіжних країн, де соціальна допомога та соціальне страхування були окремими видами захисту населення, в Росії вони зводилися тільки до проблем соціального здоров'я. Практично не розвивалися різні види допомоги при дезадаптивних, девіаційних, стресових ситуаціях. Домінували в основному ідеї матеріальної підтримки та трудової допомоги.

 
<<   ЗМІСТ   >>