Повна версія

Головна arrow Література arrow Історія зарубіжної літератури доби Відродження

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ

Випереджаючи практична розмова про ключові проблеми та творах Відродження, доцільно почати з роздуми про те, що змінилося в культурній репутації епохи, як ми тепер її бачимо. Це тим більш необхідно, що в кінці XX ст. репутація Ренесансу в культурній свідомості зазнала значні зміни. Загальна ревізія цінностей, супроводжуючих західну цивілізацію, торкнулася Відродження чи не в першу чергу, оскільки вважали, що саме до ренесансного утопізму і гуманізму сходять ті соціокультурні шляху, які виявилися безповоротно вичерпаними, і ті проекти, в яких угледіли витоки трагічних потрясінь, пережитих НЕ тільки європейської, а й світової цивілізацією.

Тому природно, що культура Відродження виявилася однією з лабораторних майданчиків, на яких почали відпрацьовувати нові дослідницькі практики і принципи історико-культурного розуміння. Це супроводжувалося більш-менш усвідомленої надією на те, що якщо ми змінимо інтерпретацію подій, в яких вбачаємо витоки історичної трагедії, то, можливо, усунемо і неминучість наслідків, розірвемо порочне коло.

Головним здавалося відмовитися від колишніх схем, від будівництва глобальних проектів. До Відродженню поверталися з тим, щоб поставити під сумнів саму ідею Ренесансу як епохи, зверненої в минуле і зумовлює майбутнє. Всупереч готовим інтерпретацій запропонували звернутися до фактів як таких, виходити з реальності заново прочитаного історичного тексту. Саме з цією ідеєю на матеріалі епохи Відродження виникла одна з найбільш впливових культурологічних шкіл останнього часу - американський "новий історизм" (new historicism ). Історизм проголосив себе "новим" всупереч старому способу опису подій, і перш за все кидаючи виклик існуючим концепціям. Але якою мірою, прагнучи бути "новим", він виявився таким?

Коли колишні поняття здаються застарілими, можна спробувати обійтися без них, а можна спробувати вдихнути в них нове життя, вважаючи, що в нашому нерозумінні винні не поняття, а звуження їх значень, вихолощений змісту. У нашій культурі приводом до такого роду "відродження Відродження" послужило й те, що класичні роботи по епосі (включаючи основну книгу Якоба Буркхардт "Культура Відродження") були заново, а часом і вперше перекладені і, отже, стали доступні, не з чуток відомі широкому колу читачів, в першу чергу викладачів і студентів. Нове відкрилося не тільки в сенсаційності сучасних методик, а й в перечитування класичних робіт.

Визначаючи теоретичні передумови сучасного бачення епохи Відродження, визначимо основні аспекти подальшої розмови:

  • 1) які нові перспективи відкриваються в самому понятті "Відродження";
  • 2) що представляють собою нові методики вивчення епохи на прикладі "нового історизму";
  • 3) які загальнотеоретичні положення сучасної філології слід врахувати, звертаючись до конкретного читання ренесансних текстів.
 
<<   ЗМІСТ   >>