Повна версія

Головна arrow Банківська справа arrow Банківська справа

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Управління банківськими ризиками

Надійність банку визначається певною мірою його вмінням керувати ризиками. Управління ризиками - це сукупність методів і інструментів мінімізації ризиків. Аналіз ризиків передбачає певні етапи, серед яких ідентифікація (визначення) можливих ризиків; опис можливих наслідків (збитків) реалізації виявлених ризиків і їх вартісна оцінка; опис можливих заходів, спрямованих на зменшення негативного впливу виявлених ризиків із зазначенням їх вартості; дослідження на якісному рівні можливості управління ризиками. Система управління ризиками включає в себе виявлення ризику, його оцінку і мінімізацію (рис. 14.2).

Система управління ризиками

Мал. 14.2. Система управління ризиками

Ідентифікація ризику полягає у виявленні областей (зон) ризику, а також практичних можливих вигод і негативних наслідків для банку, пов'язаних з цими зонами. Для ідентифікації ризику, як і інших елементів системи управління ним, велике значення має хороша інформаційна база, що складається з збору і обробки відповідної інформації. Справа в тому, що відсутність відповідної інформації - важливий фактор будь-якого ризику.

Для оцінки ступеня ризику використовується якісний і кількісний аналіз. Якісний аналіз - це аналіз джерел і потенційних зон ризику, доступ до яких має факторами. Тому якісний аналіз спирається на чітке виділення факторів, перелік яких специфічний для кожного виду банківського ризику. Кількісний аналіз ризику має на меті чисельно визначити, тобто формалізувати ступінь ризику. У кількісному аналізі можна виділити умовно кілька блоків:

  • • вибір критеріїв оцінки ступеня ризику;
  • • визначення допустимого для банку рівня окремих видів ризику;
  • • визначення фактичного ступеня ризику на основі окремих методів;
  • • оцінку можливості збільшення або зниження ризику надалі.

Всі методи оцінки банківських ризиків можна розділити на три групи: статистичні методи, методи експертних оцінок і аналітичні методи [1] .

Статистичний метод передбачає аналіз статистичних рядів за можливо більший проміжок часу з метою визначення прийнятної і неприпустимою для даного банку зон ризику. В даний час деякі російські банки оцінюють ризики на підставі Улл-методики ( value-at-risk - ризикова вартість), що базується на аналізі максимального відхилення від очікування, розрахованого з певною часткою ймовірності. Дана методика при хороших вихідних умовах її застосування дозволяє переходити від оцінки окремих ризиків до аналізу сукупного ризику бізнесу, т.с. се перевагою є врахування чинників диверсифікації ризиків, які не «уловлюються" в більш простих методиках, які базуються на підсумовуванні величин окремих ризиків. Value-at-Risk - це вартість, підвладна ризику, яка представляє собою оцінку максимального потенційного збитку за фінансовим інструментом або портфелю інструментів за певний період часу в разі несприятливої зміни ринкових факторів, яка обчислюється з певним довірчим інтервалом. Таким чином, ТЛЯ є функцією чотирьох змінних:

  • - Поточної ринкової вартості фінансового інструменту;
  • - Оцінки мінливості доходів, вираженої середньоквадратичним відхиленням;
  • - Довірчого інтервалу, що характеризує ймовірність очікуваних втрат в залежності від частоти їх звершення;

часу відкритої позиції: періоду, протягом якого фінансовий інструмент буде схильний до ризику [2]

Метод експертних оцінок включає збір і обробку думок експертів, складання узагальнюючих рейтингових оцінок і їх прив'язку до певних зон ризиків. Цей метод особливо важливий там, де необхідні оцінки зовнішньої для банку середовища на предмет виявлення факторів системних ризиків в економіці в цілому і в банківському секторі. Інші існуючі методики не дають можливостей коректної оцінки зазначених ризиків.

Аналітичний метод означає поглиблений аналіз виявлених зон ризиків з метою встановити оптимальні рівні прийнятних ризиків для кожного виду операцій банку або їх сукупності.

На вибір того чи іншого методу впливає характер банківської операції і вид виникає ризику. Найпростіші методики розрахунку ринкових ризиків включають моделювання чистого процентного доходу та вартості портфеля. Більш складні методики включають розрахунок чутливості вартості портфеля до різних ринкових факторів (альфа-аналіз, бета-аналіз, аналіз дюрації і т.д.) і розрахунок ризикової вартості ( value-at-risk ) портфеля. Ризикова вартість в даний час є найбільш популярним інструментом, використовуваним при управлінні ринковими ризиками.

Ризик можна з достатнім ступенем точності оцінити за допомогою аналізу втрат. Кількісно розмір ризику може виражатися в абсолютних та відносних показниках. Однак оцінити ці втрати з достатньою точністю не завжди представляється можливим. Якщо ж віднести розмір ймовірних втрат до якого-небудь показником, що характеризує банківську діяльність, наприклад до розміру кредитних ресурсів, розміру витрат або доходів банку в зв'язку зі здійсненням конкретної операції, то вийде величина ризику в відносному вираженні. Відносне вираження ризику у вигляді встановлення допустимого рівня при здійсненні різних операцій застосовується при виробленні політики банку.

За підсумками кількісної оцінки ризику виникає необхідність вибору одного з трьох можливих варіантів стратегії: уникнення ризику, прийняття ризику або використання інструментів зниження рівня ризику. Прийняття ризику означає, що для банку його рівень допустимо і банк приймає можливість його прояви. Очевидно, що вибрати такий варіант стратегії можна лише за умови, що значення ризику знаходиться в безризиковою зоні ризику або в області допустимого ризику. За інших умов, при неможливості уникнути ризик, необхідно використовувати різні інструменти зниження ступеня ризику.

Виділяють кілька способів управління ризиками. Це диверсифікація; управління якістю; використання власного капіталу; використання принципу зважування ризиків; врахування зовнішніх ризиків; систематичний аналіз фінансового стану клієнта (наприклад, платоспроможності, кредитоспроможності), застосування принципу поділу ризику; видача великих кредитів тільки на консорциональной основі; використання плаваючих відсотків; введення практики депозитних сертифікатів; розширення переоблікову операцій; страхування кредитів і депозитів; запровадження заставного права і т.д. Нижче розглянуті деякі з цих способів.

Диверсифікація джерел отримання та використання коштів банку є одним з найпоширеніших способів зменшення ризику. На практиці зазвичай застосовують три типу диверсифікації: диверсифікацію портфеля; географічну диверсифікацію і диверсифікацію за термінами погашення. Вдаючись до методів диверсифікації портфеля позичок і географічної диверсифікації, банк вважає за краще видавати кредити різним компаніям з різних галузей меншими сумами на відносно короткий термін і більшій кількості позичальників. Часто банк практикує диверсифікацію забезпечення кредитів: в одному випадку кредити видаються під забезпечення матеріальних цінностей (заставу товарів в обороті, обладнання, нерухомості, заставу прав вимоги), в іншому - під заставу цінних паперів, в третьому - під поручительство іншої юридичної особи. Принцип диверсифікації використовується не тільки при управлінні кредитним, а й інвестиційним ризиком. У цьому випадку здійснюється також диверсифікація за видами цінних паперів і термінів їх погашення. Часто застосовується метод ступінчастості погашення, що передбачає такий набір цінних паперів але термінів, щоб їх погашення відбувалося послідовно.

Під управлінням якістю розуміється здатність висококваліфікованого банківського керівництва завчасно передбачити і вирішувати виникаючі питання, пов'язані з ризиками до того, як вони переростуть в серйозну проблему для банку. Особливо це стосується управління такими ризиками, як ризик шахрайства, зловживань і ряду інших, пов'язаних з професійною діяльності співробітників банку.

При управлінні ризиком використовується і власний капітал банку , за рахунок якого можуть бути компенсовані збитки ризикованих кредитів і інвестицій, а також від внутрішньобанківських злочинів і помилок. Ця крайня міра дозволить байку продовжити свою діяльність. Вона здатна принести ефект, якщо збитки банку не настільки великі і їх ще можна компенсувати.

Практика управління ризиками пропонує і такі способи, як використання плаваючих процентних ставок, розширення кредитних операцій банку, застосування різноманітних форм забезпечення кредитів. В умовах нестабільної економічної ситуації, що коливається рівня інфляції банки для зниження процентного та кредитного ризиків у своїй практиці використовують плаваючі процентні ставки, розмір яких залежить від стану фінансового ринку на даний момент. Це дозволяє банку при підвищенні інфляції встановити більш високий відсоток і отримати більший дохід, який мінімізує втрати від інфляції. Розширення видів видаваних кредитів призводить до диверсифікації ризиків і відповідно - до можливості їх оптимізації.

З метою зниження кредитного ризику банки широко практикують принцип поділу ризику - заставне право, забезпечення і страхування кредитів , що дозволяє знизити ризик за рахунок його передачі страхової компанії або третім особам, що виступає в якості гарантів, поручителів. Те ж відбувається і при видачі кредиту під заставу.

Способом зниження кредитного ризику виступає видача банком великих кредитів па консорциональной основі. При цьому частина ризику передається іншому банку. Крім цього під час видачі кредитів банки формують резерви по позиках, що дозволяє знизити ризик банкрутства банку, його неплатоспроможності.

Управління ризиками передбачає здійснення систематичного аналізу фінансового стану клієнта. Вивчення кредитоспроможності клієнта на стадії видачі кредиту дозволить знизити ризик сто неповернення. Однак в силу того що на діяльність клієнта, як і на банк, діє ряд зовнішніх факторів, фінансове становище в період використання кредиту може змінюватися, і не завжди в позитивну сторону. Саме це змушує банк постійно відслідковувати діяльність клієнта і при появі перших негативних ознак спробувати повернути кредит.

Ще одним способом управління ризиками виступає хеджування, що застосовується при управлінні такими ризиками, як валютний, процентний, інвестиційний. Хеджування - це використання одного інструменту для зниження ризику, пов'язаного з несприятливим впливом ринкових факторів па цепу іншого, пов'язаного з першим, інструменту або на генеруються їм грошові потоки. Іншими словами, хеджування являє собою спосіб страхування від можливих втрат шляхом укладення врівноважує угоди. Інструмент хеджування вибирається таким чином, щоб несприятливі зміни ціни хеджується активу або пов'язаних з ним грошових потоків компенсувалися зміною відповідних параметрів хеджирующего активу. Призначення хеджування в варіанті використання цього механізму для управління ризиками - усунення невизначеності майбутніх грошових потоків, що дозволяє мати тверде знання величини майбутніх надходжень в результаті комерційної діяльності. Разом з тим необхідно пам'ятати, що вибір конкретних інструментів хеджування здійснюється тільки після детального аналізу потреб бізнесу, економічної ситуації та перспектив даного сектора, а також економіки в цілому. Недостатньо опрацьована стратегія хеджування може збільшити схильність до ризику.

Одним з найбільш поширених методів управління ризиками організації є також і лімітування операцій , яке представляє собою обмеження кількісних характеристик окремих груп операцій, виділених за їх типом, або по особам, які несуть відповідальність за операції, або контрагентам. Ліміт є кількісне обмеження, що накладаються на деякі властивості операцій організації. Ліміт необхідний в тих випадках, коли при проведенні операцій в розрахунок в силу тих чи інших причин не приймаються необхідні характеристики ризикованості операцій. Причинами для встановлення ліміту можуть служити:

  • - Технічна неможливість оцінювати ризики безпосередньо при проведенні операцій;
  • - Недостатня зацікавленість співробітників в проходженні обраної стратегії управління ризиками, наприклад конфлікт інтересів між акціонерами і співробітниками.

Як зазначалося раніше, особливо важливим для банку є ризик ліквідності, який часто пов'язаний з розбіжністю термінів операцій за пасивами і активами або дострокових вимогою грошових коштів вкладниками. У цьому випадку в якості зниження даного ризику банки вдаються до випуску сертифікатів, що дозволяють банку боротися з достроковими виплатами грошових коштів клієнтам. Те ж стосується і такого методу, як страхування депозитів, коли при відсутності грошових коштів клієнтам повертаються гроші з страхового фонду, що знижує ризик втрат банку.

Центральний банк, проводячи політику контролю і нагляду за комерційними банками, намагається обмежити розмір високоризикованих операцій, встановлюючи відповідні нормативні значення ризикових зокрема:

  • • максимальний розмір ризику на одного позичальника або групу пов'язаних позичальників - встановлюється у відсотках від власних коштів банку (максимально 25%) і визначається як відношення сукупної суми вимог банку до позичальника до капіталу;
  • • максимальний розмір великих кредитних ризиків - визначається як процентне відношення сукупної величини великих кредитних ризиків до власних кошти банку (його максимальне значення - 800%);
  • • максимальний розмір кредитів, банківських гарантій та поручительств, наданих банком своїм учасникам (акціонерам), - розраховується як відношення сукупної суми вимог банку, зважених з урахуванням коефіцієнта ризику, до власного капіталу банку (ця величина не повинна перевищувати 50%);
  • • сукупна величина ризику щодо інсайдерів банку - визначається як відношення сукупної суми вимог банку до інсайлерам до власних коштів банку, встановлюється в розмірі не більше 3%.

Крім того, комерційні банки враховують рівень кредитних ризиків в залежності від форми забезпечення позичок. Вважається, що найбільш сприятливим забезпеченням для банку виступає заставу державних цінних паперів, які є високоліквідним, надійним, хто користується попитом активом. Це дозволяє банку досить швидко реалізувати і покрити збитки, викликаний неповерненням кредиту.

Для вітчизняних комерційних банків така форма забезпечення, як страхування відповідальності, пов'язана з великим ризиком, ніж для зарубіжних банків. Це в чималому ступені пов'язано з двома причинами: нестійкістю самих страхових компаній і рівнем страхового забезпечення (найчастіше страхується не вся сума кредиту, а лише невелика його частина (25-50% вартості кредиту)).

Особливу увагу управлінню ризиками було приділено в Базельському угоді, яке спробувало зважування ступеня ризику по категорії балансових активів. Банк Росії приєднався до Базельської угоди і на підставі його рішення розробив власну класифікацію активів за ступенем ризику.

Виходячи з безлічі існуючих методів управління ризиками, кожен вид ризику передбачає свої власні способи управління. Як приклад виділимо способи управління кредитним ризиком.

Управління кредитним ризиком являє собою організовану певним чином послідовність дій, які поділяються па такі етапи: виявлення чинників кредитного ризику; оцінка ступеня кредитного ризику; вибір стратегії (прийняття рішення про прийняття ризику, відмову від видачі кредиту або застосуванні способів зниження ризику); вибір способів зниження ризику; контроль зміни ступеня кредитного ризику. Послідовність етапів процесу управління кредитним ризиком представлена на рис. 14.3.

При управлінні ризиками банку необхідна цілісна система ризик-менеджменту з відображенням усіх її основних моментів у внутрішньому документі. Механізми прийняття рішень повинні дозволяти банку оцінити, які ризики і в якому обсязі він може прийняти на себе, визначити, чи виправдовує що очікується прибутковість відповідний ризик. На основі цього банк повинен розробляти і втілювати в життя заходи, що дозволяють не допустити або знизити вплив фактора ризику. Тобто потрібна внутрішньо узгоджена система управління ризиками як система рішень і практичних дій, які повинні дозволяти керівництву і співробітникам банку виявити, виміряти, локалізувати і проконтролювати будь-який фінансовий ризик і тим самим мінімізувати його вплив.

Схема процесу управління кредитним ризиком

Мал. 14.3. Схема процесу управління кредитним ризиком

Щоб система ризик-менеджменту була ефективною, вона повинна:

  • - Оптимізувати співвідношення потенційних можливостей, ризиків, розміру капіталу і темпів зростання банку;
  • - Реалізовувати системний підхід до оцінки та управління ризиками;
  • - Співвідносити ризики і потенційні можливості для досягнення найкращих результатів;
  • - Складати важливу частину процесу прийняття управлінських рішень;
  • - Покращувати керованість банку за допомогою створення адекватної структури контролю.

Отже, банки, проводячи операції, повинні чітко визначати види ризиків, враховувати їх у своїй діяльності, по можливості використовувати різноманітні методи але їх зниження або оптимізації.

  • [1] Тавас Л. М. Антикризове управління кредитними організаціями. М .: ЮНИТИ-ДАНА, 2006.
  • [2] bankrisk.org.
 
<<   ЗМІСТ   >>