ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Основні засоби як об'єкт обліку. Їх класифікація і оцінка

Основні засоби відносяться до необоротних активів і являють собою засоби праці, які використовуються при виробництві продукції, виконанні робіт чи наданні послуг або в цілях управління організацією понад 12 місяців або протягом звичайного операційного циклу з урахуванням вищенаведеного обмеження. Під звичайним операційним циклом розуміється розумне використання коштів праці протягом технологічного періоду, що перевищує 12 місяців, в процесі виготовлення продукції, виконання робіт або надання послуг. Тим самим визнається, що якщо операційний цикл в організації становить 12 місяців, то кошти праці з меншим терміном корисного використання повинні відображатися в обліку в складі коштів в обороті незалежно від їх первісної вартості.

Іншими словами, в обох ситуаціях в обліку в якості основних засобів визнаються кошти праці тривалого користування, призначені, як правило, не для продажу.

У переліку одноразової виконання зазначених вище умов, що дають підставу визнавати в обліку відповідні активи в якості основних засобів, повинна бути і здатність таких активів в майбутньому приносити організації економічні вигоди (дохід) у процесі їх користування.

Таке визначення основних засобів багато в чому збігається з Міжнародним стандартом фінансової звітності МСФО 16 "Основні засоби". Останній визнає об'єкт основних засобів в якості активу, коли:

• • з великою часткою ймовірності можна стверджувати, що компанія отримає від його використання майбутні економічні вигоди;
• • собівартість конкретного активу для компанії може бути надійно оцінена.

Визнання майбутніх економічних вигод має більш широке тлумачення. У ряді випадків таке визнання розглядається не безпосередньо в зв'язку з експлуатацією конкретного об'єкта, а іншого активу, пов'язаного з ним. При цьому враховується перевищення того доходу, який компанія могла б отримати, якби останній об'єкт не був придбаний. Однак первісний актив визнається тільки в тій мірі, в якій його остаточну балансову вартість і пов'язаного з ним активу не перевищує їх загальну суму очікуваного відшкодування. Найчастіше такі ситуації розглядаються в обліку, коли кошти купуються для забезпечення безпеки і захисту навколишнього середовища.

В процесі експлуатації основних засобів їх вартість поділяється на дві частини. Одна з них в натуральній формі продовжує функціонувати в виробничому процесі, залишаючись самостійною, друга, зношуючись, переносить свою вартість на товарний випуск продукції. У процесі продажу останньої вона відшкодовується в сумі отриманої виручки, створюючи основу для подальшого відтворення основних засобів. Така особливість характерна для основних виробничих фондів. У цьому їх природа функціонування і місце в процесі суспільного відтворення.

Окремі об'єкти основних засобів представлені невиробничої частиною (об'єкти соціального характеру - житлові будинки, будинки відпочинку і т.п.). Вони обслуговують процес виробництва, не беручи в ньому безпосередньої участі. Звідси і специфіка їх відтворення: після закінчення життєвого циклу вони відновлюються за рахунок національного доходу.

Обліковою одиницею основних засобів є інвентарний об'єкт, що представляє собою закінчений пристрій з усіма пристроями, що дозволяють йому виконувати самостійні функції.

Наявність у конкретного об'єкта декількох частин з різними термінами їх використання дає підставу розглядати кожну з них в поточному обліку як самостійний інвентарний об'єкт. В такому випадку кожному інвентарному об'єкту присвоюється свій інвентарний номер. Загальний інвентарний номер закріплюється за об'єктом, що складається з декількох частин при наявності у них єдиного терміну корисного користування.

Інвентарний номер не змінюється протягом усього терміну корисної служби активу. Більш того, виходячи із загального правила після списання об'єкта з обліку незалежно від причин його вибуття даний інвентарний номер може бути привласнений знову прийнятого об'єкту не раніше п'яти років після вказаної події.

На постановку обліку основних засобів впливає їх класифікація. Класифікація основних засобів передбачає їх угруповання по ряду ознак.

I. Наявність матеріально-натуральної форми. Існують так звані матеріальні основні фонди і "невловимі" - нематеріальні основні фонди (нематеріальні активи). Такий поділ основних засобів з 1 січня 1996 року передбачено відповідно до Класифікація основних фондів (ОКОФ). Угруповання об'єктів у класифікаторі здійснена за дев'ятизначну кодами. Наприклад, в складі машин і обладнання насоси та обладнання компресорне мають класифікаційний код 142912000, в складі транспортних засобів автомобілі - 153410000 і т.д. Зміст коду включає в себе розділ, підрозділ, клас, підклас, вид.

Розділ - вищий рівень поділу, утворений з урахуванням цієї класифікації, розробленої на базі Міжнародної системи національних рахунків.

Підрозділ визначає значимість об'єктів класифікації для економіки в цілому і сформованою традицією в постановці обліку основних засобів.

Клас розкриває аналітичні позиції об'єктів. В основу їх розробки покладено відповідні класи продукції за ЄДРПОУ видів економічної діяльності, продукції і послуг (ОКДП).

Вид забезпечує деталізацію об'єктів класифікації, необхідну для цілей бухгалтерського і статистичного обліку.

II. Види економічної діяльності :

• • видобувні;
• • обробні;
• • надають послуги.

Відповідно до даної угрупованням промисловість класифікується за такими групами:

• • видобуток корисних копалин;
• • обробне виробництво;
• • виробництво і розподіл електроенергії, газу і води.

III. Групи.

• 1. Будівлі.
• 2. Споруди.
• 3. Робочі та силові машини і обладнання.
• 4. Вимірювальні і регулюючі прилади та пристрої.
• 5. Обчислювальна техніка.
• 6. Транспортні засоби.
• 7. Інструмент.
• 8. Виробничий і господарський інвентар та приладдя.
• 9. Робочий, продуктивний і племінну худобу.
• 10. Багаторічні насадження.
• 11. Капітальні вкладення в багаторічні насадження, докорінне поліпшення земель (осушувальні, зрошувальні та інші меліоративні роботи) і орендовані об'єкти основних засобів.
• 12. Земельні ділянки, об'єкти природокористування (вода, надра та інші природні ресурси, що знаходяться у власності організації).
• 13. Внутрішньогосподарські дороги.
• 14. Матеріальні основні фонди, не включені в інші групи (фонди бібліотек, органів науково-технічної інформації, архівів, музеїв та подібних установ). Склад їх формує "Інші відповідні об'єкти".

IV. Призначення (характер участі в процесі виробництва) - промислово-виробничі, виробничого призначення інших видів діяльності, невиробничі (основні засоби соціальної сфери).

V. Ступінь використання - діючі і недіючі (в експлуатації), що знаходяться в запасі (резерві), в ремонті, на консервації, в стадії добудови, дообладнання, реконструкції та часткової ліквідації.

VI. Можливість погашення вартості відповідного об'єкта:

• • амортизаційні (машини, обладнання та ін.);
• • неамортізаціонние (земельні ділянки, об'єкти природокористування та ін.).

VII. Обсяг прав на відповідні об'єкти:

• • належать організації па праві власності, в тому числі здані в оренду, передані у безоплатне користування, в довірче управління;
• • отримані в довірче управління;
• • отримані в оренду;
• • перебувають у організації в оперативному управлінні або господарському віданні.

Належність відповідного об'єкта до тієї чи іншої групи встановлюється згідно первинної облікової документації (технічні паспорти, інструкції по експлуатації і т.п.).

Необхідною умовою правильної постановки обліку основних засобів є однаковість в системі їх оцінки на всіх підприємствах незалежно від форм власності. Відповідно до чинних нормативних актів організація має право не включати до складу основних засобів об'єкти вартістю до 40 тис. Руб. за одиницю, навіть якщо термін їх корисного використання перевищує 12 місяців. Таке правило діє для цілей бухгалтерського обліку. У податковому обліку до недавнього часу зазначена норма могла застосовуватися організацією за умови, якщо вартість відповідного об'єкта не перевищувала 10 тис. Руб. за одиницю. В даний час така невідповідність усунуто. Тепер норми податкового обліку щодо основних засобів приведено у відповідність з правилами бухгалтерського обліку.

Принцип єдності і реальності оцінки даного виду майна є визначальним фактором в організації обліку основних засобів. У поточному обліку виділяють п'ять видів оцінки: первісну, відновну, залишкову, ліквідаційну та амортизаційну.

Первісна (історична, балансова) вартість супроводжує об'єкту протягом всього терміну його експлуатації. Історичний аспект введення визначається за датою постановки на баланс відповідного об'єкта, підтвердженої відповідними документами, а величина його первісної вартості формується з урахуванням джерела надходження:

• • в сумі фактичних витрат (при виготовленні на підприємстві або придбанні за плату на стороні). Величину цих витрат визначають вартість виготовлення, а також витрати з доставки, монтажу і установці;
• • за договірною вартістю відповідно до установчого договору між співзасновниками (як внесок до статутного капіталу);
• • в експертну грошову оцінку або за даними документів приймання-передачі при безоплатному отриманні або отриманні в вигляді субсидій.

Реєстраційні збори не включаються до первісної вартості основних засобів.

Первісна вартість основних засобів в подальшому може бути змінена при реконструкції, добудови, дообладнання, переоцінки, часткової ліквідації та в деяких інших випадках.

Організації дозволено нс частіше ніж один раз на рік (кінець звітного року) переоцінювати об'єкти основних засобів по відновлювальної вартості, виходячи з сучасної оцінки їх відтворення. Переоцінка допускається за основними засобами, переданим в оренду за договором безоплатного користування, що знаходяться в експлуатації, в запасі, на складі або на консервації. Вона здійснюється за ринковими цінами шляхом прямого перерахунку або шляхом індексації. Детальніше про це див. Параграф 6.7.

Залишкова вартість розглядається як реальна вартість основних засобів на певну дату. Вона обчислюється шляхом вирахування з фактичних витрат з придбання та виготовлення конкретного об'єкта суми його амортизації за період експлуатації. У цій оцінці основні засоби відображаються в балансі.

Ліквідаційна вартість - це вартість корисних відходів (запасні частини, металобрухт і т.п.), отриманих після ліквідації або реалізації об'єкта і прийнятих до обліку в певній оцінці виходячи з діючих ринкових цін.

Амортизаційна вартість - вартість, перенесена на новостворений продукт за період експлуатації відповідного об'єкта. Розмір її обчислюється шляхом виключення з первісної (відновлювальної) вартості ліквідаційної частини об'єкта.

Основні засоби, придбані за іноземну валюту, підлягають оцінці і постановці на баланс в рублях. З цією метою проводиться перерахунок за курсом Банку Росії, що діє на дату оприбуткування об'єкта по праву власності, господарського відання, оперативного управління або договору оренди. В інвентарній картці слід вказати також і контрактну вартість даного об'єкта в іноземній валюті.