Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Політичний менеджмент

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ МОТИВАЦІЇ В ПОЛІТИЧНИХ КАМПАНІЯХ

Вивчивши матеріал глави, студент повинен:

знати

  • • теорії мотивації політичної поведінки;
  • • особливості процесів сприйняття політичної інформації;
  • • можливості та обмеження управління мотивацією у політичних кампаніях;

вміти

  • • визначати завдання управління мотивацією в політичній кампанії;
  • • розрізняти види управління мотивацією;
  • • теоретично обґрунтовувати необхідність застосування технологій інформаційного впливу;

володіти

• навичками визначення маніпулятивного впливу в політичних кампаніях.

Значення теорій мотивації політичної дії для ефективної організації політичної кампанії

Як ми з'ясували в попередньому розділі, в політичній кампанії управлінські зусилля спрямовуються на те, щоб сформувати у об'єкта впливу мотиви включення в той чи інший вид політичної активності. Якщо людина не захоче піти на виборчу дільницю і віддати свій голос за певного кандидата, то ви не зможете змусити його це зробити силою. Завдання полягає в тому, щоб переконати людину зробити потрібний політичний вибір, або спокусити його це зробити. Однак для того, щоб реалізувати цю можливість в будь-якому із запропонованих варіантів, необхідно знати, як формуються переконання, як з'являються мотиви, які підштовхують людей до тих чи інших дій.

І тут па допомогу політичним технологам приходить наука, пояснює процеси функціонування мотиваційної сфери особистості. В рамках політичної психології виникло кілька концептуальних моделей політичної поведінки, кожна з яких пропонує не тільки своє пояснення мотиваційних процесів, а й містить підказки для політичних технологів, які методи впливу можуть бути доречними та ефективними в тій чи іншій ситуації (рис. 5.1).

Теорії мотивації і основні висновки для політичних технологів

Мал. 5.1. Теорії мотивації і основні висновки для політичних технологів

Теорія оперантного навчання Ф. Скіннера. Засновник біхевіоризму, Ф. Скіннер, був переконаний в тому, що поведінка людини визначається, з одного боку, стимулами, представленими у зовнішньому середовищі, а з іншого - здатністю людини навчаться реагувати на ці стимули. Суть теорії оперантного навчання полягає в наступному. Людина прагне повторювати ті дії, які підкріплюються позитивними стимулами, тобто що викликають у нього позитивні емоційні стани. І навпаки, якщо підкріплення не відбувається або слідує покарання, то людина намагається не повторювати таку дію.

Ця теорія дозволила сформулювати ряд важливих принципів, що реалізуються в політичній управлінській практиці. По-перше, можна контролювати поведінку людини, маніпулюючи різними стимулами. Підбір стимулів здійснюється у відповідності з поставленими завданнями. По-друге, якщо треба домогтися якихось стійких моделей політичної поведінки, то слід еозда- вать стимули, щоб забезпечити позитивне підкріплення, тобто поощряющие до повторення цієї дії. Це може бути похвала, показ значимості вчинку, увагу громадськості, схвалення значимих політичних фігур і т.д.

Структуралістська теорія

Вона грунтується на аксіоматичному допущенні, що в суспільстві є стійкі об'єктивні, існуючі мимо волі і свідомості людей соціальні утворення - структури (групи, спільності, статуси, ролі). Структури "пов'язують" людей, визначають їх поведінку, в тому числі політичне. Вчені Колумбійського університету США знайшли емпіричне підтвердження сформульованому ними тези: "У яких соціальних умовах живе людина, такі й його політичні погляди. Соціальні характеристики визначають політичні вподобання" [1].[1]

В даний час ідеї структуралістів лежать в основі великого ряду методик, використовуваних політичними технологами в роботі з населенням. Ці методики орієнтують на диференційований підхід до різних соціальних груп, на необхідності врахування їхніх специфічних інтересів, особливостей сприйняття, очікувань і прагнень, обумовлених приналежністю до різних соціальних груп.

  • [1] Цит. по: Карменіс Е. Р., Хакфельд Р. Політична поведінка: загальні питання // Політична наука: нові напрямки: пров. з англ. М .: Вече, 1999. С. 239.
 
<<   ЗМІСТ   >>