Повна версія

Головна arrow Право arrow Адміністративна відповідальність

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Адміністративне покарання

У результаті вивчення даної глави студент повинен:

  • o знати види адміністративних покарань та адміністративні процедури, обумовлені їх призначенням;
  • o вміти відмежовувати адміністративні покарання від інших публічних санкцій і заходів адміністративного припинення;
  • o володіти належними навичками, що дозволяють кваліфікувати адміністративне правопорушення і застосування пропорційного адміністративного покарання.

Поняття адміністративного покарання і цілі його застосування

Адміністративне покарання як публічна превенція

Адміністративне покарання являє собою юридично формалізований метод застосування адміністративної відповідальності і полягає у встановленні правообмежень, зумовлених винним вчиненням проступку. Допомогою адміністративного покарання встановлюються обтяження майнових та особистих немайнових прав порушника, співмірні суспільної небезпеки діяння.

Частиною 1 ст. 3.1 КоАП визначені виховні та превентивні мети адміністративного покарання, що представляє собою міру державного примусу до порушника.

Застосування кримінальних покарань також передбачає досягнення превентивних цілей державного примусу: згідно з ч. 2 ст. 43 КК покарання застосовується з метою відновлення соціальної справедливості, а також з метою виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів. На відміну від КпАП, КК передбачає досягнення коригуючих цілей покарання: за змістом ч. 2 ст. 43 КК призначення каральних санкцій укладено в усуненні асоціальної мотивації дій засудженого.

Наслідки застосування правообмежень обумовлених адміністративним покаранням

Застосування заходів адміністративного припинення або виконання адміністративних покарань, що обмежують права фізичної особи на особисту недоторканність або на свободу пересування (наприклад, доставлення порушника, адміністративне затримання або адміністративний арешт), пов'язане з побутовими та фізичними нестатками, проте заподіяння особі, підозрюваному в скоєнні проступку, або порушнику моральної шкоди (фізичних страждань) не є метою примусових заходів, а являє собою їх неминучі наслідки.

Порушення справи про адміністративне правопорушення, а також застосування заходів адміністративного примусу може бути пов'язане з заподіянням майнової шкоди юридичній особі чи завдавати шкоди його діловій репутації, але і в цих випадках зазначені наслідки обумовлені застосуванням обраних заходів, а тому і є правомірними діями.

Посадові особи органів адміністративної юрисдикції не вправі допускати необґрунтованого посилення негативних наслідків застосування адміністративних покарань, пов'язаних з тимчасовою ізоляцією фізичної особи.

Шкоду юридичній особі може бути заподіяна і у випадках застосування адміністративних покарань до посадової особи, що очолює організацію, наприклад встановлення заборон і обмежень при призначенні дискваліфікації, не сумісних з розпорядчою діяльністю фізичної особи - порушника, може негативно позначитися на комерційному статусі організації.

КпАП та адміністративне законодавство в цілому розрізняють шкоду, заподіяну правомірними діями посадової особи, з нематеріальним (моральним, репутаційним) шкодою, обумовленим протиправною діяльністю.

Невиправдане заподіяння шкоди може бути наслідком призначення адміністративного покарання, невідповідного суспільно небезпечних наслідків проступку при застосуванні санкцій, що обмежують свободу порушника, замість не настільки обтяжливих альтернативних покарань, передбачених відповідною санкцією. Так, адміністративний арешт може бути призначений тільки у виняткових випадках, коли неприпустимо застосування інших санкцій, що в принципі виключає можливість його застосування до особи, яка вчинила вперше проступок, не завдало істотної шкоди, особливо при наявності обставин, що пом'якшують адміністративну відповідальність (ч. 2 ст. 3.9, ч. 1 ст. 2.4 КоАП). Заподіяння морального чи репутаційного шкоди може бути обумовлено порушенням процесуальних гарантій підозрюваного, наприклад обмеженням його прав при розгляді справи про адміністративне правопорушення. У всякому разі, зміна постанови про призначення адміністративного покарання або скасування постанови за результатами її оскарження або опротестування прокурором свідчать про неналежні діях посадової особи, яка винесла цю постанову і тим самим заподіяла моральну шкоду.

Заходи адміністративного примусу застосовуються не тільки при виконанні адміністративних покарань, а й при здійсненні передбачених КпАП окремих процесуальних дій. Вичерпний перелік заходів адміністративного припинення визначено ч. 1 ст. 27.1 КоАП.

Основним суб'єктивним фактором запобігання повторного вчинення особою правопорушення є усвідомлення ним невідворотності застосування каральних санкцій, передбачених законом. Превентивна мета застосування адміністративних санкцій укладена в запобіганні вчинення не тільки адміністративного проступку, а й інших правопорушень - дисциплінарних проступків, злочинів і т.п., у тому числі і їх рецидивів.

Конституція РФ забороняє призначати адміністративні й інші покарання у протиправних цілях: згідно з ч. 2 ст. 21 ніхто не повинен зазнавати тортур, насильству, іншому жорстокому або принижуючому людську гідність поводженню чи покаранню.

Адміністративне покарання не може мати своєю метою приниження людської гідності фізичної особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, або заподіяння йому фізичних страждань, а також нанесення шкоди діловій репутації юридичної особи (ч. 2 ст. 3.1 КоАП).

При тлумаченні ч. 2 ст. 3.1 КоАП слід брати до уваги постанову Пленуму Верховного Суду РФ від 24 лютого 2005 № 3 "Про судову практику у справах про захист честі і гідності громадян, а також ділової репутації громадян та юридичних осіб", згідно з яким під поширенням відомостей, що ганьблять ділову репутацію громадян і юридичних осіб, про який вказується в ст. 152 ГК, слід розуміти опублікування таких відомостей у пресі, трансляцію по радіо і телевідеопрограммам, демонстрацію в кінохронікальних програмах та інших ЗМІ, поширення в мережі Інтернет, виклад у службових характеристиках, публічних виступах, заявах, адресованих посадовим особам, або повідомлення в інший, в тому числі усній формі хоча б одній особі.

 
<<   ЗМІСТ   >>