Повна версія

Головна arrow Право arrow Адміністративна відповідальність

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Встановлення ознак винного діяння фізичної особи

Одна з нагальних проблем застосування адміністративної відповідальності укладена в кваліфікації форм провини. КоАП передбачені різні правові критерії винності діяння стосовно правопорушень, скоєних фізичною та юридичною особою.

Для кваліфікації форм вини в діянні фізичної особи необхідно виявити його психоемоційний ставлення до факту вчиненого правопорушення і встановити ознаки умисного діяння або вчинення правопорушення з необережності (ст. 2.2 КоАП).

Частина 1 ст. 2.2 КоАП встановлює два різновиди умисного діяння, відмінності яких обумовлені психоемоційної реакцією порушника, що свідчить про його оцінку скоєного: для прямого умислу характерне усвідомлена дія або бездіяльність порушника, при якому особа передбачає шкідливість діяння і бажає заподіяння шкоди. Аналогічним чином наявність прямого умислу в діянні фізичної особи характеризує п. 2 ст. 110 НК; згідно з ч. 2 ст. 25 КК при кваліфікації прямого умислу необхідно встановити, що порушник передбачав можливість чи неминучість настання суспільно небезпечних наслідків.

Для прямого умислу властиві цілеспрямовані, вольові вчинки, шкідливість діяння в цьому випадку характеризується найбільш тяжкими суспільно небезпечними наслідками. При бездіяльності з вказаною формою вини в процесі публічного доведення необхідно встановити, що особа свідомо ухиляється від виконання покладених на нього обов'язків, бажає заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам фізичної особи або загальнодержавним інтересам, усвідомлюючи негативні наслідки діяння.

При непрямому (евентуально) умислі особа бажає або свідомо допускає заподіяння суспільно небезпечних наслідків. В даному випадку оцінка діяння характеризує байдуже відношення порушника до можливості настання суспільно небезпечних наслідків, які при більш стійкому правосвідомості можна було б запобігти; у всякому разі, встановлення цього факту має суттєві юридичні наслідки і може призвести до застосування адміністративних санкцій, що передбачають не настільки обтяжливі обмеження майнових (немайнових) прав порушника (п. 2 ч. 1 ст. 4.2 КоАП).

Відмежування умисної вини від необережної при вчиненні адміністративного проступку має і практичну значимість: в деяких випадках КоАП відносить до провини тільки навмисні діяння (див. Ст. 5.14,19.16, 21.7), кваліфікація необережної провини в зазначених випадках означає відсутність складу адміністративного правопорушення.

КоАП фактично розрізняє діяння з двома формами необережної провини: вчинені по легковажності і скоєні з недбалості. Згідно ст. 21.7 КоАП недбале зберігання військового квитка або посвідчення громадянина, що підлягає призову на військову службу, що спричинило їх втрату, виявляє ознаки адміністративного проступку: порушник в цьому випадку не передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Слід враховувати особливості тлумачення необережної вини у федеральних законах, що передбачають застосування адміністративних санкцій за встановлені ними правопорушення. Згідно з п. 3 ст. 110 НК податкове правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, яка його вчинила, не усвідомлювала протиправного характеру своїх дій (бездіяльності) або шкідливого характеру наслідків, що виникли внаслідок цих дій (бездіяльності), хоча повинна була і могла це усвідомлювати.

Підставою цивільно-правової відповідальності є наявність вини у формі умислу або необережності, крім випадків, коли федеральним законом передбачена відповідальність незалежно від встановлення ознак винності.

На відміну від публічної відповідальності при застосуванні санкцій, передбачених ГК, особа, яка порушила зобов'язання, тобто яка не виконала його або виконала зобов'язання неналежним чином, має довести власну невинність (п. 2 ст. 401, п. 2 ст. 1064). ПК передбачає інші підстави кваліфікації винності діяння. Згідно з п. 6 ст. 108 НК платник податків не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні податкового правопорушення, дані обов'язки покладаються на податкові органи. Аналогічні розпорядження, встановлюють процедуру публічної кваліфікації адміністративного правопорушення, передбачені і ч. 3 ст. 1.5 КоАП.

 
<<   ЗМІСТ   >>