Повна версія

Головна arrow Право arrow Адміністративна відповідальність

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Провини, що посягають на особисту безпеку. Кваліфікація ознак образи і наклепу

В якості критерію співвідношення злочинів і проступків розглядалися слідства заподіяння фізичної (тілесного) шкоди потерпілому. Особливості моральної шкоди або розмір майнової шкоди бралися до уваги світовим судом при визначенні покарання, однак вказані суспільно небезпечні наслідки правопорушення не означали наявності ознак злочину. Про випадки прямої кореляції проступків і злочинів свідчать наступні дані.

Провина і покарання за Статутом про покарання

Критерій відмежування проступків від злочинів

Злочин і кара по Укладенню про покарання

Зберігання, носіння зброї, а також стрільба з вогнепальної чи іншої зброї (ст. 117) - штраф до 20 руб. з конфіскацією зброї

Заподіяння

смерті

Необережне вбивство внаслідок вчинення протиправних дій (ст. 1 466) - тюремне ув'язнення на термін від двох до чотирьох місяців, а також церковне покаяння (для християн)

Провини, передбачені статтями 1181, 119, а також 121-127, - арешт на строк до одного місяця або штраф до 100 руб. (у випадках тяжких наслідків нанесення каліцтв, ран та інших пошкоджень здоров'ю)

Заподіяння смерті з необережності

Необережне вбивство (ст. 1 466) - те ж, що і в графі вище

У зазначених вище випадках умисне (у формі непрямого умислу) або необережне вчинення проступку, наслідком якого стала смерть людини, кваліфікувалося як вбивство з необережності. Таким чином, незалежно від форми вини проступку завжди відповідало необережний злочин.

Слід звернути увагу й на таку особливість Статуту про покарання: в якості проступку розглядалося будь-яке необережне діяння, в тому числі і 10 складів правопорушень розглянутої глави, у випадках заподіяння тілесного (фізичного) шкоди. Порушник підлягав відповідальності і за дії, не зазначені в Статуті, але заподіяли тілесний шкоду. Таким чином, при визначенні протиправного діяння мировий суд керувався не тільки формальними юридичними критеріями (наявністю в Статуті даного проступку), але й об'єктивними суспільно небезпечними наслідками (заподіянням тілесного шкоди з необережності).

До провинам, які посягають на особисту безпеку, ставилися також діяння, що безпосередньо не визначені Статутом про покарання і не заподіяли шкоду, суспільно небезпечні наслідки проявлялися в гіпотетичній можливості її заподіяння: відповідно до ст. 118 Статуту до проступків ставилися також і не передбачені законом порушення правил використання вибухонебезпечних речовин, "щодо яких винний повинен був з імовірністю передбачити має статися від необережності або від безпечності небезпека".

Превентивні норми представляли собою основну різновид розглянутих приписів: найбільш обтяжливі покарання застосовувалися при порушеннях правил зберігання та використання вибухонебезпечних речовин, експлуатації пожежонебезпечних предметів (ст. 118, 1181-1183) та іншого майна, використання якого пов'язане з можливим заподіянням шкоди (наприклад, порушення правил утримання диких звірів - ст. 120 Статуту про покарання).

Санкції, що накладаються за проступки, які заподіяли тілесні ушкодження, становили третину максимального терміну позбавлення волі і третю частину розміру штрафу (див. Ст. 128 Статуту про покарання) в порівнянні з покараннями за проступки, які могли призвести до заподіяння фізичного (тілесного) шкоди (див . вищевказані статті Статуту).

Для правопорушень, що посягають на особисту безпеку, характерно фізичне чи моральне примус або загроза примусових дій (гл. XI Статуту про покарання).

Особливість проступків цієї групи - в особливому об'єкті посягання, що представляє собою загальновживані моральні правила, що охороняються законом. До даних провинам відносилося образа дією або виражене в іншій формі (вербальної чи письмовій). При цьому виробництво в світовому суді допускалося при наявності скарги потерпілого, але воно виключалося при наявності взаємних образливих дій, коли неможливо визначити порушника і потерпілого та виявлено ознаки групового проступку (п. 1 ст. 138 Статуту про покарання).

Покарання у вигляді максимальних термінів арешту застосовувалося за умисні діяння незалежно від форми образливих дій. На відміну від Статуту про покарання, Укладенням про покарання були передбачені такі різновиди образи:

  • o пов'язані з фізичним або моральним впливом, а також обманом потерпілого ("злочини проти честі і цнотливості жінок" - ст. 1523-1532 Уложення);
  • o "безпосередні особисті образи" - дії, внаслідок яких було завдано тілесний (фізичний) шкода або завдано моральну шкоду батькам чи родичам;
  • o наклеп (розповсюдження в будь-якій формі неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи - ст. 1535-1539 Уложення).

Про кваліфікацію ознак образи відповідно до Статуту про покарання можна судити за матеріалами кримінального касаційного департаменту Урядового Сенату. Виділялися два різновиди образливих проступків - пасивні ("образа на словах") і активні ("образа дією"). Метою пасивного образи є приниження гідності потерпілого, причому в залежності від контексту вербального образи до нього можуть ставитися і нейтральні словосполучення. Так, вираз "ви гірші всякої міщанки", на думку Урядового Сенату, може бути визнано світовим судом образливим, якщо воно було висловлено для применшення честі постраждалої. В даному випадку слово "всяка" свідчить про наявність умислу порушника зробити провина. При відсутності умисної вини кваліфікація образи неможлива: «вимовлення образливих слів на жарт, без наміру виказати презирство до особистості, що не вважається образою". При визначенні ознак образи, вчиненого в "публічному (тобто громадському. - Прим. Авт.) Місці", згідно зі ст. 131 Статуту про покарання на має значення факт наявності там людей, важливо встановити відсутність перешкод для їх можливої появи. Ознакою "публічного місця" є його призначення: "місце, не будучи публічним по суті, звертається в місце публічне внаслідок певного призначення". Під такими місцями розумілися церкви, театри, готелі і т.п. Місце перебування або місце проживання громадян можуть стати "публічним місцем" при збігу обставин, наприклад у випадках проведення концерту або подання на приватній квартирі.

Активне образа (ст. 133 Статуту про покарання) виражається у фізичних діях, які зазіхають на тілесну недоторканність особи. При цьому мета протиправних дій збігається зі спрямованістю вербального образи.

Під наклепом (ст. 136 Статуту про покарання) у рішеннях Урядового Сенату подразумевалась брехня, посягающая на честь і добре ім'я людини, при цьому акцентувалася увага правоприменителя на те, що наклепницькі вигадки завжди ложно.

Згідно Укладенню про покарання до образливим діям ставилася велика група злочинів і проступків, серед них - зґвалтування, хуліганство, наклеп та ін.

Образи честі за Статутом почасти збігаються лише з двома видами образливих дій, визначених Укладенням про покарання.

Образливі дії за Статутом

Злочин і відповідне покарання по Укладенню про покарання

Умисне образа родича по висхідній лінії у вербальній або письмовій формі (ст. 132) - арешт до трьох місяців

Образа батька, матері чи іншого родича по висхідній лінії (ст. +1534) - Примусові роботи у виправних арештантських відділеннях на строк від одного року до півтора років

Наклеп у вербальній або письмовій формі (ст. 136) - арешт на строк до трьох місяців

Наклепницькі дії відносно представника влади або членів його сім'ї (ст. 1 535) -тюремное ув'язнення на термін від двох до восьми місяців

Статутом про покарання було передбачено розмежування образливих дій і проступків, пов'язаних з погрозами і насильством. Особливість загрози (ст. 139-1422 Статуту) - в наявності предваряющих проступок дій, які виражаються у вербальному або письмовому попередженні порушника здійснити насильницькі дії, що посягають на особисту недоторканність.

Різниця проступків і злочинів знаходиться в залежності від мети дій порушника, а також від особливості заподіяної шкоди; наявність корисливої або іншої злочинної мети свідчить про злочинному намірі. Вираз "інші злочинні цілі» не розкривалося в Статуті про покарання, а згідно Укладенню про покарання (ст. 1545) до них ставилися вимоги злочинця вчинити дії, що завдають моральну шкоду або майновий збиток погрожували, наприклад вимоги відмовитися від законного права. Загроза, супроводжувана заподіянням тілесного (фізичного) шкоди, розглядалася як злочин. За погрозу, сполучену з корисливими та іншими злочинними діями, передбачалося покарання у вигляді каторжних робіт на строк від чотирьох до шести років (за наявності обтяжуючих ознак - СР ст. 139-142 Статуту про покарання і ст. 1545 Уложення про покарання).

 
<<   ЗМІСТ   >>