Повна версія

Головна arrow Менеджмент arrow Антикризове управління

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Регламентовані методи діагностики кризового стану підприємства

Методи діагностики, які застосовуються в арбітражному процесі, тобто безпосередньо після порушення справи про банкрутство, є регламентованими, і їх зміст розкривається у відповідних нормативно-законодавчих актах.

До регламентованим методам діагностики фінансового стану організації відносяться методи, введені наступними правовими актами:

  • 1) розпорядженням Федерального управління у справах про неспроможність (банкрутство) (ФУДН) від 12 серпня 1994 № 31-р "Методичні положення з оцінці фінансового стану підприємств і встановленню незадовільною структури балансу";
  • 2) постановою Уряду РФ від 25 червня 2003 № 367 "Про затвердження правил проведення арбітражним керуючим фінансового аналізу";
  • 3) постановою Уряду РФ від 21 грудня 2005 № 792 "Про організацію проведення обліку та аналізу фінансового стану стратегічних підприємств і організацій та їх платоспроможності";
  • 4) наказом Мінекономрозвитку РФ від 21 квітня 2006 № 104 "Про затвердження методики проведення Федеральною податковою службою обліку та аналізу фінансового стану і платоспроможності стратегічних підприємств і організацій".
  • 1. "Методичні положення щодо оцінки фінансового стану підприємств і встановленню незадовільною структури балансу", затверджені розпорядженням ФУДН від 12 серпня 1994 № 31-р, містять наступні основні положення:
  • 1) мета проведення аналізу фінансового стану;
  • 2) порядок і методи визначення незадовільної структури балансу;
  • 3) методи аналізу та оцінки реальних можливостей відновлення платоспроможності підприємства.

Дані методичні положення в якості мети проведення аналізу фінансового стану підприємства визначають обгрунтування рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства неплатоспроможним (які були розроблені відповідно до системи критеріїв, затверджених постановою Уряду РФ від 27 травня 1994 № 498 "Про деякі заходи щодо реалізації законодавства про неспроможність (банкрутство) підприємств ") [1].[1]

Порядок розрахунку включає кілька етапів.

На першому етапі розраховуються наступні показники:

  • • коефіцієнт поточної ліквідності;
  • • коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами.

Підставою визнання структури балансу незадовільною,

а підприємства - неплатоспроможним є одна з наступних умов:

1) коефіцієнт поточної ліквідності (k тл) на кінець звітного періоду має значення <2:

(5.22)

де стр. 1200 - оборотні активи підприємства; стр. 1510 - короткострокові позикові зобов'язання; стр. тисяча п'ятсот двадцять - короткострокова кредиторська заборгованість; стр. 1 550 - інші короткострокові зобов'язання.

В якості нормального значення коефіцієнта поточної ліквідності було прийнято значення k тл = 2.

2) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення <0,1:

(5.23)

де стр. 1300 - власний капітал і резерви; стр. 1100 - необоротні активи; стр. 1200 - оборотні активи.

В якості нормального значення коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами було прийнято значення k occ = 0,1.

На другому етапі визначається можливість відновлення платоспроможності підприємства, яка грунтується на аналізі значень коефіцієнтів відновлення і втрати платоспроможності. Для цього розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності (k ВПЛ) розраховується за період, що дорівнює шести місяцях

де - фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності наприкінці звітного періоду; - фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на початок звітного періоду; 2 - нормальне значення коефіцієнта поточної ліквідності; 6 - період відновлення платоспроможності, міс .; Т - звітний період, міс. (Т = 3, 6, 9, 12).

Далі проводиться аналіз отриманих значень коефіцієнта відновлення платоспроможності:

  • 1) якщо за результатами розрахунку k ВПЛ> 1, то це свідчить про наявність реальної можливості в підприємства відновити платоспроможність;
  • 2) якщо за результатами розрахунку k ВПЛ <1, то у підприємства немає реальної можливості відновити платоспроможність.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності у формулі (5.24) k ВПЛ розраховується як відношення розрахункового k тл до його номінального (встановленим положенням) значенню.

Якщо за результатами першого етапу виявиться, що k тл 2, а коефіцієнт забезпеченості власними коштами k осс ≥ 0,1, то розраховується коефіцієнт втрати платоспроможності k ущ за період, що дорівнює трьом місяцям:

(5.25)

Далі проводиться аналіз отриманих значень коефіцієнта відновлення платоспроможності:

  • 1) якщо виявиться, що k ущ> 1, то це свідчить про наявність реальної можливості не втратити платоспроможність;
  • 2) якщо k ущ <1, то це свідчить, що у підприємства найближчим часом є можливість втратити платоспроможність.

На підставі зазначеної вище системи показників можуть бути прийняті наступні рішення:

  • 1) про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства - неплатоспроможним;
  • 2) наявність реальної можливості у підприємства-боржника відновити свою платоспроможність;
  • 3) наявність реальної можливості втрати платоспроможності.

Перевагою даної методики є простота розрахунків, можливість їх здійснення на базі бухгалтерської звітності і наочність отриманих результатів.

Дана методика має велику кількість суттєвих недоліків, які відзначаються в спеціальній літературі.

  • 1. Недосконалість алгоритму розрахунку показників. Для того щоб коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами реально відображав структуру джерел формування оборотних коштів, необхідно в чисельнику враховувати:
    • - Довгострокові зобов'язання, які, поряд з власним капіталом, є джерелом покриття основних і оборотних коштів;
    • - Доходи майбутніх періодів;
    • - Резерви майбутніх витрат і платежів.
  • 2. Моментний характер розраховуються показників. Усередині звітного періоду значення показників можуть істотно відрізнятися від отриманих в результаті розрахунків за даними балансу на початок і кінець періоду.
  • 3. Наявність взаємозв'язку між показниками. При відсутності у підприємства довгострокових зобов'язань обидва показники пов'язані між собою наступним чином:

(5.26)

З виразу (5.26) випливає, що коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами не відображає ніякого нової якості балансу підприємства, крім тієї ж поточної ліквідності.

4. Нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності, що дорівнює двом, взято з світовій обліково-аналітичній практики без урахування реальної ситуації на вітчизняних підприємствах. У світовій практиці такий коефіцієнт прийнятий для оцінки інвестиційної привабливості підприємств.

При визначенні нормативного значення коефіцієнта поточної ліквідності повинні бути враховані галузеві особливості і тип виробництва підприємства. Наприклад, підприємства оптової і роздрібної торгівлі формують свої оборотні кошти в основному за рахунок позикових джерел. Через швидкої оборотності коштів вони взагалі можуть не мати в обороті власного капіталу.

В економічно розвинених країнах нормативні значення подібних коефіцієнтів диференційовані за галузями і використовуються тільки для аналізу, а не для прийняття рішень в арбітражному процесі.

За даними міністерства торгівлі США, коефіцієнт поточної ліквідності з різних галузей має наступні значення, представлені в табл. 5.32.

Таблиця 5.32

Значення коефіцієнта поточної ліквідності підприємств США залежно від галузевої спеціалізації [2]

Назва галузі

Значення коефіцієнта поточної ліквідності

Виробнича сфера

1,47

Виробництво продуктів харчування

1,25

Видавнича діяльність

1,67

Хімічна промисловість

1,30

Нафтова і вугледобувна промисловість

1,00

Машинобудування

1,85

Виробництво електроустаткування та електронної техніки

1,47

Роздрібна торгівля

1,50

У зв'язку із зазначеними недоліками для діагностики ймовірності банкрутства необхідно використовувати інші методи і моделі.

2. Постанова Уряду РФ від 25 червня 2003 № 367 "Про затвердження правил проведення арбітражним керуючим фінансового аналізу". Цей нормативний документ визначає принципи та умови проведення арбітражним керуючим фінансового аналізу, а також склад відомостей, що використовуються арбітражним керуючим.

У процесі фінансового аналізу арбітражний керуючий аналізує фінансовий стан боржника на дату проведення аналізу, його фінансову, господарську та інвестиційну діяльність, становище на товарних та інших ринках.

Джерелами інформації для проведення фінансового аналізу є:

  • а) статистична звітність, бухгалтерська і податкова звітність, регістри бухгалтерського і податкового обліку, а також (за наявності) матеріали аудиторської перевірки та звіти оцінювачів;
  • б) установчі документи, протоколи загальних зборів учасників організації, засідань ради директорів, реєстр акціонерів, договори, плани, кошториси, калькуляції;
  • в) положення про облікову політику, у тому числі обліковій політиці для цілей оподаткування, робочі плани рахунків бухгалтерського обліку, схеми документообігу та організаційної та виробничої структур;
  • г) звітність філій, дочірніх і залежних господарських товариств, структурних підрозділів;
  • д) матеріали податкових перевірок і судових процесів;
  • е) нормативні правові акти, що регламентують діяльність боржника. 1

У постанові № 367 визначений наступний перелік коефіцієнтів, розрахунок яких є необхідним при проведенні аналізу арбітражним керуючим:

  • 1) коефіцієнти, що характеризують платоспроможність боржника:
    • - Коефіцієнт абсолютної ліквідності;
    • - Коефіцієнт поточної ліквідності;
    • - Показник забезпеченості зобов'язань боржника його активами (характеризує величину активів боржника, що припадають на одиницю боргу, і визначається як відношення суми ліквідних і скоригованих необоротних активів до зобов'язань боржника);
    • - Ступінь платоспроможності за поточними зобов'язаннями (визначається як відношення поточних зобов'язань боржника до величини середньомісячної виручки);
  • 2) коефіцієнти, що характеризують фінансову стійкість боржника:
    • - Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності);
    • - Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами (частка власних оборотних коштів в оборотних активах);
    • - Частка простроченої кредиторської заборгованості у пасивах;
    • - Показник відношення дебіторської заборгованості до сукупних активів;
  • 3) коефіцієнти, що характеризують ділову активність боржника:
    • - Рентабельність активів;
    • - Норма чистого прибутку (вимірюється у відсотках і визначається як відношення чистого прибутку до виручки (нетто)).

У постанові № 367 визначені вимоги до аналізу господарської, інвестиційної та фінансової діяльності боржника, його становища на товарних та інших ринках. При цьому необхідним є проведення наступних видів аналізу:

  • 1) зовнішніх умов діяльності за наступними напрямками:
    • а) вплив державної грошово-кредитної політики;
    • б) особливості державного регулювання галузі, до якої відноситься боржник;
    • в) сезонні фактори та їх вплив на діяльність боржника;
    • г) виконання державного оборонного замовлення;
    • д) наявність мобілізаційних потужностей;
    • е) наявність майна обмеженого обороту;
    • ж) необхідність здійснення дорогих природоохоронних заходів;
    • з) географічне положення, економічні умови регіону, податкові умови регіону;

і) наявні торгові обмеження, фінансове стимулювання;

  • 2) внутрішніх умов діяльності:
    • а) основних напрямів діяльності, основних видів продукції, що випускається, поточних і планованих обсягів виробництва;
    • б) складу основного і допоміжного виробництва;
    • в) завантаження виробничих потужностей;
    • г) об'єктів невиробничої сфери і витрат на їх утримання;
    • д) основних об'єктів, нс завершених будівництвом;
    • е) переліку структурних підрозділів та схеми структури управління підприємством;
    • ж) чисельності працівників, включаючи чисельність кожного структурного підрозділу, фонду оплати праці працівників підприємства, середньої заробітної плати;
    • з) дочірніх і залежних господарських товариств із зазначенням частки участі боржника в їх статутному капіталі та короткої характеристики їх діяльності;

і) характеристики облікової політики боржника, в тому числі аналіз облікової політики для цілей оподаткування;

  • к) характеристики систем документообігу, внутрішнього контролю, страхування, організаційної та виробничої структур;
  • л) всіх напрямків (видів) діяльності, здійснюваної боржником протягом не менше ніж дворічного періоду, що передує порушення провадження у справі про банкрутство, та період проведення щодо боржника процедур банкрутства, їх фінансового результату, відповідності нормам і звичаям ділового обороту, відповідності застосовуваних цін ринковим і оцінка доцільності продовження здійснюваних напрямків (видів) діяльності;
  • 3) ринків, на яких здійснюється діяльність боржника:
    • а) даних по основних постачальниках сировини і матеріалів і основним споживачам продукції (окремо по зовнішньому та внутрішньому ринку), а також обсягами поставок протягом не менше ніж дворічного періоду, що передує порушенню справи про банкрутство, і періоду проведення щодо боржника процедур банкрутства;
    • б) даних за цінами на сировину і матеріали в динаміці і в порівнянні зі світовими цінами;
    • в) даних за цінами на продукцію в динаміці і в порівнянні зі світовими цінами на аналогічну продукцію;
    • г) даних за термінами та формами розрахунків за поставлену продукцію;
    • д) впливу на фінансовий стан боржника частки на ринках випускається їм продукції, зміни числа її споживачів, діяльності конкурентів, збільшення ціни на використовувані боржником товари (роботи, послуги), заміни постачальників і споживачів, динаміки цін на акції боржника, обсягів, термінів і умов залучення та надання коштів.

  • [1] Втратила чинність з 4 травня 2003 на підставі постанови Уряду РФ від 15 квітня 2003 № 218.
  • [2] Івасенко А. Г., Никонова Я. І., Каркавін М. В. Антикризове управління. С. 208.
 
<<   ЗМІСТ   >>