Еволюція систем управління

Початок сучасного підприємництва зазвичай відносять до першої третини XIX в. Технічною основою для його швидкого розвитку була так звана "промислова революція": поява парової машини, бесемерівський процес виплавки сталі, вулканізація гуми і т.п.

Подальший розвиток промисловості призвело до того, що початок XX в. отримало назву "епоха масового виробництва". Підприємства прагнули випускати якомога більше в основному типовою продукції за найбільш низькою ціною. Характеристики та номенклатура продукції змінювалися відносно повільно. Внутрішні зв'язки і умови роботи всередині підприємства були досить стабільні. Переможцем, який завоював велику частку ринку, ставав той, хто при стандартній якості продавав свою продукцію дешевше. Держава втручалася в підприємницьку діяльність відносно рідко, хоча в багатьох країнах вже існувало трудове і протекціоністське законодавство.

Однак до початку 1930-х рр. попит на основні споживчі товари став близький до насичення. У міру зростання добробуту споживач став шукати більшого, ніж задоволення основних потреб. Попит на типову, масову стандартну продукцію почав падати, і баланс успіху став схилятися в бік підприємств, приступили до вивчення потреб ринку і почали випускати продукцію, що відповідає його запитам.

З середини 1950-х рр. почалося прискорене зміна структури, меж і динаміки підприємництва. Ці зміни виявилися такими серйозними, що деякі автори почали називати цей період "епохою без закономірностей", але сталою назвою періоду стало "постіндустріальна епоха". Ця епоха характеризувалася абсолютно новою обстановкою: зростанням інфляції, зростаючими обмеженнями з боку держави, дедалі вищими вимогами споживачів, вторгненням іноземних конкурентів, технологічними проривами, мінливої трудової мораллю і т.п.

Накопичений науковий і промисловий потенціал дозволив відносно швидко розробляти нові високоефективні технології, що змінюють характер виробництва. Посилилася конкуренція, підвищилася роль державного управління, зросло значення і вплив соціального фактора. Все це призвело до різкого ускладнення як виробничих процесів, так і зовнішнього світу, в якому функціонує підприємство. Після Другої світової війни все більшу роль в економіці став грати військово-промисловий комплекс (ВПК), поглинаючи значні ресурси економічно розвинених держав.

Бурхливий розвиток більшості природничих наук пов'язано в першу чергу зі створенням нових видів озброєнь. За оцінками наукознавців в XX ст. більше половини фундаментальних досліджень в розвинених країнах ініціювалося потребами ВПК цих держав.

Технічний прогрес, велику роль в якому зіграли так звані подвійні технології, тобто технології, які можуть використовуватися як для військових, так і для цивільних цілей, докорінно змінив і попит, і пропозиція. Величезні інвестиції в науково-технічні дослідження і розробки породили безліч галузей, заснованих на нових технологіях, придушували застаріваючі виробництва.

Фундаментальною причиною змін стало зміна рівня забезпеченості суспільства - від задоволення основних потреб і зручності фізичного існування в епоху масового виробництва до наступив добробуту в "постіндустріальний період".

У цей останній період споживачі чекають від своїх покупок більшого задоволення, наймані працівники хочуть високого задоволення запитів особистості, а суспільство в цілому - більшої соціальної відповідальності підприємств (наприклад, в області екології, безпеки вироблених товарів і т.п.).

Еволюція систем управління в різні періоди розвитку виробництва показана в табл. 2.3.

Таблиця 23

Еволюція систем управління але періодам розвитку виробництва

З таблиці видно, що змінювали один одного системи розраховувалися на зростаючий рівень нестабільності і, особливо, на все більшу незвичність подій і все меншу передбачуваність майбутнього. Можна виділити чотири етапи в розвитку цих систем.

• 1. Управління на основі контролю за виконанням (постфактум).
• 2. Управління на основі екстраполяції, коли темп змін прискорюється, але майбутнє ще можна передбачати шляхом екстраполяції минулого.
• 3. Управління на основі передбачення змін, коли почали виникати несподівані явища, і темп змін прискорився, однак не настільки, щоб не можна було вчасно передбачити майбутні тенденції і визначити реакцію па них.
• 4. Управління на основі гнучких / екстрених рішень, коли багато важливих завдань виникають настільки стрімко, що їх неможливо вчасно передбачити.

Управління на основі передбачення змін, включаючи стратегічне планування за періодами і вибір стратегічних позицій, впроваджувалося повільно й важко протягом 20 років, але тепер і воно входить в практику підприємств.

Управління на основі гнучких екстрених рішень вже широко використовується в ряді країн, у тому числі в Японії і США.