Повна версія

Головна arrow Психологія arrow Дитяча психологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ТЕОРІЯ РОЗВИТКУ ЗДІБНОСТЕЙ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

У результаті освоєння цієї теми студент повинен:

знати

  • • основні напрямки аналізу розвитку дитини з позиції теорії здібностей;
  • • стадії розвитку уяви;
  • • розуміння нормативної ситуації з позиції теорії здібностей;

вміти

  • • аналізувати процес уяви з позиції теорії здібностей;
  • • розглядати соціальний розвиток з позиції теорії здібностей;

володіти

навичками аналізу практичного застосування теорії здібностей в освіті.

Введення в теорію розвитку здібностей у вітчизняній психології

Концепція вивчення розвитку здібностей у дошкільнят складалася протягом тривалого часу під керівництвом таких психологів, як А. В. Запорожець, Л. А. Венгер, О. М. Дьяченко. Вони ясно розуміли, що психічний розвиток в дошкільному дитинстві відрізняється надзвичайною різноманітністю і динамічністю, і що протягом цього періоду відбуваються суттєві зміни в найрізноманітніших сферах психіки дитини: у розвитку пізнання, особистості, спілкування з оточуючими, в освоєнні дитячих діяльностей. Тому як особлива задача позначилася необхідність виділити найбільш значущі сторони подібних змін, що визначають ключові напрямки психічного розвитку дитини. В якості одного з них виступило розвиток здібностей.

Розуміння здібностей вітчизняними психологами

Розуміння цього процесу було засновано насамперед на культурно-історичної теорії Л. С. Виготського. Відповідно до цієї теорії, як вже було зазначено раніше, психічний розвиток людини обумовлено становленням його свідомості. Виготський вважав, що свідомість людини являє собою особливу структуру вищих психічних функцій, таких як сприйняття, мислення, пам'ять, уяву. На різних вікових етапах на перший план виходять ті чи інші функції, підпорядковуючи собі всі інші й перебудовуючи таким чином свідомість суб'єкта.

Сутність розвитку дитини по Л.С. Виготському полягає в поступовому входженні в людську культуру через оволодіння засобами, через розвиток можливості бачити світ і взаємодіяти з ним існуючими в культурі способами. При цьому, як зазначав Виготський, кошти не тільки змінюють відносини людини зі світом, а й переважно є засобами впливу суб'єкта на самого себе. У процесі розвитку опосередкування психіка дитини стає усвідомленою і довільною. Культурні кошти, які активно привласнює дитина, дають йому можливість самостійно аналізувати будь-яку нову ситуацію, бути вільним у виборі власних дій, самостійно організовувати свою діяльність.

В якості універсального засобу Л.С.Виготський виділяв знак, з яким завжди пов'язане соціально вироблене і удерживаемое в культурі значення. Воно зрештою і визначає не тільки спосіб вживання знака, по і будова свідомості суб'єкта, і своєрідність його мислення.

Але цілком очевидно, що оперування закріпленими в знаках поняттями, в яких значною мірою фіксується людський досвід, не є однаково значущим для всіх вікових щаблів. Таким чином, якщо слідувати логіці концепції Л. С. Виготського, постає проблема пошуку специфічного для кожної вікової ступені типу засобів, які дитина привласнює і використовує у своїй діяльності.

Так, в дослідженнях, виконаних під керівництвом А. В. Запорожця, Л. А. Венгера, Η. Н. Поддьякова, було показано, що для дитини дошкільного віку існують свої специфічні форми опосередкування, які носять подібний характер. Зокрема, як було показано в попередньому розділі, основна лінія розвитку сприйняття обумовлена засвоєнням дітьми особливого роду соціально вироблених засобів: сенсорних еталонів і способів їх застосування, тобто дій сприйняття.

Таким чином, розробка проблеми здібностей стала здійснюватися не тільки в руслі культурно-історичної теорії, але і з використанням одиниць теорії діяльності, концептуально оформленої А. Н. Леонтьєвим. Відповідно до теорії діяльності А. Н. Леонтьєва основною рушійною силою розвитку є активність самої дитини, що реалізується в різних видах діяльності. Для дитини-дошкільника найбільш значущими є гра, а також продуктивні види діяльності: малювання, конструювання, літературно-художня діяльність та інші.

Л. А. Венгер, спираючись на попередній досвід розвитку вітчизняної психології, сформулював основні принципи концепції розвитку здібностей. Відповідно до його підходом здатності розуміються як універсальні дії орієнтування в навколишньому світі за допомогою специфічних для дошкільника засобів. На відміну від знань, умінь і навичок здібності мають неминуще значення для всього людського життя. При цьому існують особливі періоди, коли дитина найбільш чутлива, сензитивен до розвитку певних видів здібностей. За Венгеру, у дошкільному віці розвиваються образні форми свідомості. Основними засобами, якими дитина оволодіває в цьому віці, є образні засоби: сенсорні еталони, різного роду наочні моделі, схеми і плани. За допомогою цих коштів дитина як би подвоює світ, розділяє сто на позначуване і позначає, "вчиться дивитися на світ крізь окуляри людської культури". Використання таких позначень дозволяє узагальнити свій безпосередній досвід, виділити в дійсності найбільш істотні для вирішення завдання боку, формуючи усвідомлене і довільне ставлення до реальності.

Таким чином, в концепції розвитку здібностей виявилася представленої подвійна логіка: з одного боку, це оволодіння діями і такими засобами, як сенсорні еталони, символи, моделі у цілком визначеній, відпрацьованої в численних дослідженнях послідовності; з іншого - оволодіння кожній дитячій діяльністю: грою, конструюванням, літературно-художньою діяльністю та ін. Фактично дитячі види діяльності виступили як особливий простір активності, в якому здійснюється привласнення і розвиток дитячих здібностей. "Логіку" коштів та "логіку" діяльностей дитина відкриває, "сотворяет" разом з дорослим. Дорослий організовує діяльність дітей, у процесі якої він передає дитині досвід в особливих, притаманних дошкільнику, формах навчання.

 
<<   ЗМІСТ   >>