Повна версія

Головна arrow Товарознавство arrow Водопостачання і водовідведення

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Зонне водопостачання

Водопровідні мережі, розділені на зони, називають зоннимі. Кожна зона має самостійну мережу, окрему насосну установку і напірно-регулюючу ємність. Запасні ємності можуть бути об'єднані.

Зонування водопроводу може бути викликано як технічними, так і економічними міркуваннями.

За чисто технічних міркувань необхідність зонування і число зон приймають виходячи з вимог не перевищувати розрахунковий напір, що допускається технічними умовами експлуатації водопроводу.

Відповідно до вказівок СНиП 2.04.02-84 вільний напір в мережах господарсько-питного водопроводу не повинен перевищувати 60 м. Ці вимоги встановлюють залежно від матеріалу і типу труб та умов експлуатації мережі.

Необхідність зонування водопровідної мережі може бути визначена з наступного виразу:

де zк.т - zн.т = Δz - максимальна різниця відміток точок, де критичній точці повинен бути забезпечений необхідний вільний напір H св або найбільш низько розташованій точці на початку мережі, м; h mах - максимальна втрата напору від початку мережі до критичної точки , м.

Якщо отримана величина H mах перевищує допускаемую величину вільного напору в мережі, то зонування необхідно.

Зонні водопроводи проектують за послідовної або паралельної схемою.

При послідовному зонуванні (рис. 8.11, я) насосна станція № 1 подає воду в кількості, рівній сумі видатків першої і другої зон (тобто QI + Qп), але під напором, необхідним для забезпечення вільного напору в диктує точці нижньої зони . При цьому витрата верхньої зони Q п проходить транзитом через мережу нижньої зони і надходить у резервуар Р. Насосна станція № 2 подає воду лише для верхньої зони Q п і забезпечує необхідний натиск в межах другої зони. Насоси станції № 2 можуть брати воду або безпосередньо з мережі (див. Рис. 8.11, а, 1), або з проміжного резервуара (див. Рис. 8.11, а, 2). Резервуар Р може служити одночасно запасний ємністю для верхньої зони і контррезервуаром для нижньої. Зазвичай цей резервуар розташовують вище межі зон на позначках, що забезпечують необхідні вільні напори в диктують точках нижньої зони. Таким чином, напори в початкових точках зон значно зменшуються і не перевищують нормативних 60 м.

Схеми зонування послідовного (а) і паралельного (б)

Рис. 8.11. Схеми зонування послідовного (а) і паралельного (б)

При паралельній системі зонування (рис. 8.11, б) воду подають в мережу кожної зони окремими групами насосів, встановленими на загальній насосної станції, за окремими водоводах. Кожна група насосів подає воду в кількості, необхідному для обслуговується ними зони, на висоту, що забезпечує вільний напір у цих зонах.

При цій системі зонування натиск вище допускаемого буде тільки у водоводах верхньої зони - від насосної станції до точки приєднання водоводів до мережі.

Економічні розрахунки показують, що при збільшенні кількості зон зменшуються витрати енергії на подачу води.

У незонірованной системі водопостачання весь витрата Q подається насосами під напором Н, необхідним для створення вільного напору в диктує точці. Кількість затрачуваної на подачу води енергії можна визначити з виразу Е = pgQH.

Розділивши систему водопостачання на дві зони з висотою Н / 2 і витратою Q / 2 в кожній з них, визначимо витрати енергії.

При послідовній системі зонування:

  • - Для першої станції Е1 = γ QH / 2;
  • - Для другої станції Еп = γ Q / • H / 2 = γQH / 4,
  • - А всього Е = ЕI + Еп = 3 / 4γQH.

При паралельному зонуванні:

Таким чином, для обох систем зонування при поділі мережі на дві зони отримаємо зменшення кількості енергії, що витрачається на підйом води, на 25%.

Однак поряд з скороченням експлуатаційних витрат на підйом води при послідовному зонуванні збільшуються сумарна будівельна вартість насосних станцій та вартість утримання обслуговуючого персоналу, а при паралельному зонуванні - сумарна вартість відвідав. При будь-якій системі зонування збільшується вартість резервуарів.

Рішення про зонування системи водопостачання приймається на підставі техніко-економічного порівняння варіантів. Вибір системи зонування залежить в основному від конфігурації населеного пункту і рельєфу місцевості.

Паралельне зонування зазвичай більш раціонально для міст з територією, витягнутої уздовж горизонталей, оскільки в цьому випадку довжина водоводів від насосної станції до кожної із зон буде порівняно малою.

При забудові, витягнутої в напрямку, перпендикулярному горизонталях, більш економічним є зонування по послідовній системі.

 
<<   ЗМІСТ   >>