Головна Географія
Соціально-економічна географія
|
|
|||||
МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬУ результаті вивчення даної глави студент повинен: знати
вміти
володіти
Системний підхід як методологічна основа соціально-економічної географіїМетодологія науки в широкому тлумаченні - це вчення про структуру, логічну організацію, методи та засоби наукової діяльності. Методологія соціально-економічної географії - вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, що має своєю метою встановлення закономірностей просторово-часового розвитку природи, населення і господарства (територіальних соціально-економічних систем), яке розглядає особливості застосування в географічних дослідженнях загальнонаукових та спеціальних методів. Процес наукового пізнання пов'язаний з безперервним пошуком нових методологічних підходів і методичних прийомів дослідження. Сучасний етап розвитку багатьох наукових напрямів характеризується процесами систематизації, класифікації, теоретичних узагальнень, прагненням до синтезу накопичених знань. З'явилася необхідність єдиної методологічної основи, що дозволяє органічно об'єднати різні наукові підходи в загальну концепцію. Великі можливості для вирішення цих питань відкриває системний підхід. Він орієнтований на розкриття сутності об'єктів як цілісних систем, дослідження їх різноманітних внутрішніх і зовнішніх зв'язків, розкриття механізмів формування стійкої структури систем. Основи системного мислення можна знайти в працях стародавніх філософів, не кажучи вже про роботи більш пізніх мислителів і вчених. Першим послідовним викладом системного підходу можна вважати роботу А. А. Богданова "Тектологія - загальна організаційна наука" (1913). Вона виявилася незрозумілою, тому що набагато обігнала свій час. Одним з основоположників сучасного системного підходу вважається Людвіг фон Берталанфі - австрійсько-американський біолог, його перші публікації, пов'язані з розробкою загальної теорії систем, відносяться до кінця 1940-х рр. Проте "урочиста хода" системний підхід почав з 60-х рр. XX ст., Коли науково-технічна революція створила сприятливі умови для розвитку науки. Л. фон Берталанфі назвав системою комплекс елементів, що знаходяться у взаємодії, виділив закриті та відкриті системи, ввів поняття рівноваги, рухомого рівноваги системи, вивчав її поведінку і узгодженість швидкостей протікають в ній процесів. З загальною теорією систем пов'язано уявлення не тільки про систему, а й про організацію та вивченні множин, що складаються з об'єктів і процесів, що відносяться до різних форм руху матерії. Аналіз великої числа визначень, запропонованих різними дослідниками, дозволяє помітити, що у всіх визначеннях терміну "система" виділяються три основних значення: 1) система - цілісний комплекс взаємопов'язаних елементів; 2) система утворює особливу єдність із середовищем; 3) будь-яка система зазвичай становить елемент (підсистему) системи більш високого порядку, а елементи (підсистеми) системи, у свою чергу, самі, як правило, є системами, але більш низького порядку. Всі три значення в сукупності досить повно характеризують поняття системи. Л. фон Берталанфі сформулював наступні властивості системи, які були відомі і раніше в географії: 1) цілісність (зміна будь-якого елементу веде до зміни всієї системи); 2) торб- мативно (зміна будь-якого елементу залежить тільки від нього самого); 3) механізація (перехід від цілісності до сумативним); 4) централізація (збільшення коефіцієнтів взаємодії елементів системи, що приводить до зміни всієї системи); 5) ієрархічна побудова. Системний підхід до вивчення об'єктів різного характеру є в даний час загальнонаукових принципом. Його застосування привело вже до значних змін в наукових дослідженнях. За визначенням англійського географа Д. Харвея, система включає безліч елементів, ідентифікованих по деякому змінному ознакою об'єктів; безліч відносин між ознаками об'єктів і безліч відносин між ознаками об'єктів і зовнішнім середовищем. Географія, об'єктом вивчення якої є складні територіальні системи, найбільш добре підготовлена до сприйняття і активного застосування системного підходу. Тому окремі елементи системного аналізу в географії можна знайти ще в роботах Страбона, Л. Гвіччардіні, Б. Варения, А. Гумбольдта, К. Ріттера, І. Тюнена і ін. У Росії комплексний науковий аналіз в географії з елементами системного підходу представлено роботах І. К. Кирилова, М. В. Ломоносова, Η. П. Огарьова, К. І. Арсеньєва, В. В. Докучаєва та інших. У сучасній географії перші досліди використання системного аналізу в дослідженні територіальних систем представлені в працях Б. Беррі, Е Чорлу, П. Хаггету, Т. Хагерстранда, Дж. Ленгтон, Д. Харвея та ін. У Радянському Союзі практичне застосування системного підходу в географії та екології з'явилося в 1960-і рр. і сприяло синтезу наук про Землю і соціально-економічних дисциплін. Традиційно використовується в географії комплексний підхід з'явився сприятливою передумовою розвитку системних уявлень у цій предметній області. Найбільшою мірою ідеї системного аналізу в фізичної географії проявилися в розробленому в 1960-х і узагальненому в 1970-і рр. академіком В. Б. Сочавою вченні про геосистеми. Під Геосистема розуміють відносно цілісне територіальне утворення, що формується в тісному взаємозв'язку і взаємодії природи, населення і господарства, цілісність якого визначається прямими, зворотними і перетвореними зв'язками, що розвиваються між підсистемами геосистеми. Останні десятиліття знаменуються появою в нашій країні цілого ряду робіт, які характеризуються використанням системного підходу в теоретико-методологічних дослідженнях. Визначається істота поняття "Геосистема" (географічна (територіальна) система), засноване на наведеному вище родовому понятті: геосистема складається з цілісного безлічі взаємозалежних і взаємодіючих компонентів географічної оболонки. Спочатку термін "Геосистема" використовувався для позначення тільки природних територіальних систем. Пізніше він став застосовуватися для позначення природних (природно-географічних) утворень; соціально-економічних (суспільно-географічних) утворень; складних просторових природно-соціальних (соціально-природних) систем, що включають одночасно елементи природи, населення (людини) і всі прояви його матеріальної і духовної культури; всіх об'єктів галузей знання, що охоплюють науки про Землю. В даний час поняття "Геосистема" міцно увійшло в число основних понять теорії та методології географічної науки. У соціальній та економічній географії частіше застосовується термін "територіальна соціально-економічна (господарська) система" (ТСЕС). Близькі до цієї категорії геопросторові системи (ГПС), досліджувані В. Д. Сухоруковим, який звертає увагу на полиструктурное зміст і багатовидові зв'язку ДПС. Він підкреслює, що надскладним системним утворенням, що виражає всю гаму атрибутивних параметрів географічного простору, виступає планетна цивілізація. Цим поняттям охоплюється природа, матеріальна і духовна культура людей. Утвердилося також уявлення про інтегральної геосистеме, у складі якої функціонують дві взаємопов'язані підсистеми: природно-територіальна і територіальна соціально-економічна, причому їх поєднання здійснюється на базі громадської підсистеми. Територіальні соціально-економічні системи володіють нескінченною кількістю властивостей. Під властивістю розуміється "те, що притаманне предметам, що відрізняє їх від інших предметів або робить їх схожими на інші предмети". Причому кожна система і кожен її елемент володіють незліченною кількістю властивостей, тому адекватне пізнання залежить від мети конкретного дослідження і визначення на цій основі безлічі найбільш істотних властивостей. Вичерпно описати систему тільки через її властивості неможливо, тому важливим завданням будь-якого системного дослідження є визначення обмеженого, кінцевого безлічі властивостей. Це ж відноситься до відносин між елементами системи. Ми описуємо не реальну, а формалізовану систему, в цьому розумінні поняття системи близьке до визначення моделі. Головними властивостями ТСЕС є наступні.
ТСЕС характеризуються різною активністю (існують пасивні та активні ГС), розрізняються вони своїм средоформірующім значенням, врівноваженістю, рівнем і характером інтеграції складових їх елементів і т.д. Крім того, конкретні ТСЕС є відкритими, екстравертність. Це означає, що при їх вивченні необхідно враховувати, по-перше, їх взаємодія з середовищем; по-друге, те, що більшість з них мають цілеспрямовану активність. У соціально-економіко-географічних дослідженнях системний підхід нині знайшов застосування для вирішення ряду завдань.
|
<< | ЗМІСТ | >> |
---|