Глобалізація і глобальні проблеми людства. Альтернативні моделі глобалізації

З соціально-економічною глобалізацією пов'язане виникнення глобальних проблем, специфіка яких полягає в тому, що вони:

• • зачіпають життєві інтереси всього людства;
• • для свого вирішення потребують скоординованих зусиль в глобальному масштабі;
• • будучи глобальними, структуровані відповідно зі структурними особливостями сучасного глобального світу, тобто по-різному проявляються в регіонах Півночі і Півдня, "Центру" і "Периферії";
• • виникнення глобальних проблем обумовлено активністю людини, в першу чергу господарської. Всі вони є антропогенними, і багато в чому обумовлені спробами вирішення інших локальних і глобальних проблем: подолання бідності вимагає економічного зростання, який в свою чергу породжує екологічні проблеми;
• • є продуктом сучасного розвитку людства, тому не мають аналогів у минулому і вимагають для свого рішення вживання безпрецедентних, якісно нових заходів та формування принципово нових соціальних інститутів;
• • принципово нерозв'язні на локальному (країновому, регіональному) рівні. Механізми вирішення глобальних проблем пов'язані з діалогом цивілізацій.

Кількість і зміст глобальних проблем постійно змінюється. Науково-технічний прогрес, розвиток соціально-економічної сфери, зростання взаємозв'язку і взаємозалежності економік різних країн і регіонів, що виникли в останні десятиліття можливості глобальної комунікації в режимі реального часу створюють як нові проблеми для людства, так і нові можливості їх потенційного дозволу. У число глобальних проблем входять:

• • екологічна проблема і пов'язані з нею проблеми зміни клімату, нестачі води, зникнення лісів, "цивілізації сміття" і т.д .;
• • демографічна проблема і пов'язана з нею проблема міграції і т.д .;
• • проблема бідності та пов'язані з нею проблеми голоду, "цифрової нерівності", розвитку людського потенціалу і т.д .;
• • проблема безпеки та боротьби з терористичними погрозами і т.д.

Перелік глобальних проблем цим не вичерпується, він постійно

поповнюється, наприклад проблемами освоєння космічного простору і т.д.

Екологічна проблема та сталий розвиток

Найважливішою проблемою, принципово впливає на вигляд сучасного суспільства, його економічний розвиток, є стан навколишнього середовища. Людство вже не може розвивати економіку з колишньою інтенсивністю, черпаючи ресурси з природи і надаючи колишнє тиск на неї. Екологічна проблема є глобальною, оскільки, по-перше, вона так чи інакше зачіпає життєві інтереси всього людства; по-друге, її реальне вирішення можливе лише в глобальному масштабі; по-третє, сучасні прояви екологічної кризи структуровані відповідно з глобальною системою світоустрою "Центр" - "Периферія": екологічна криза провокується розвиненим "Центром", а його негативні наслідки позначаються насамперед на якості життя "Периферії".

Екологічна свідомість стало найважливішою складовою сучасної суспільної свідомості. Її принципова відмінність від індустріальної модернізації полягає в тому, що 1) гострота екологічної проблеми досягла об'єктивно критичного рівня; 2) екологічні цінності стали невід'ємною частиною суспільної свідомості, що відбилося в господарської та конфесійної культурі; 3) виникли реальні передумови для переходу до екологічно безпечних виробництвам не тільки за рахунок розвитку технології, але завдяки зміні самої філософії економічного розвитку, основу якого повинні скласти не природні ресурси, а творчий потенціал людини.

Витоки екологічної кризи слід шукати у специфіці культури "модернити" на Заході. В рамках індустріальної модернізації людство довгий час нарощувало свій промисловий, споживчий, а також і військовий потенціал, не замислюючись про ту шкоду, що наноситься природі. Причиною цьому послужило в першу чергу ставлення до природи, обумовлене культурними цінностями західної цивілізації. Як показав М. Вебер, активна мирська аскеза протестантизму (який сповідався у провідних індустріальних країнах, які зробили найбільший "внесок" у забруднення навколишнього середовища) припускала діяльність по перетворенню світу. Людина вважав можливим і навіть необхідним будь-яке втручання в природні процеси, насильно перетворював природу в ім'я своїх цілей і довгий час не замислювався про наслідки. Поряд з Реформацією, гуманістичний пафос Просвітництва і проповедуемая західними мислителями віра в Людину і його необмежені можливості також заохочували необмежену втручання в природу, ресурси якої здавалися невичерпними.

Настільки ж згубними для природи виявилися і установки комуністичної ідеології (західної за своїм генезисом) на перетворення довкілля "в інтересах людини" і в цілях створення "матеріальної бази комунізму". Зміна русла річок, затоплення заплавних земель штучними морями, розорювання цілини, бездумне знищення лісових багатств і т.д. стали трагічними результатами не тільки необдуманого і неграмотного господарювання, а й уявлень про необмежені "творчих" можливостях людини.

Промислове зростання в інтенсивно розвивається Китаї перетворив країну на зону екологічного лиха. Мегаполіси, в яких концентруються виробництва, стають малопридатними для проживання людей через надзвичайну загазованості, постійного смогу.

З середини XX в. забруднення атмосфери, річок і світового океану, втрата біологічного різноманіття планети (загибель багатьох видів тварин і рослин) цілих природних комплексів (загибель Аральського моря в СРСР, лісів в Західній Європі і США, загроза опустелювання і т.д.) "згубна для здоров'я загазованість великих міст, шкідливі викиди багатьох виробництв, парниковий ефект, забруднення хімікатами продуктів харчування і т.д. зробили подальше насильство над природою реальною загрозою для існування людства. В цей же час стала очевидною обмеженість природних ресурсів, не тільки нафти, вугілля і металів, але й таких, здавалося, невичерпних, як прісна вода і кисень. Під активним впливом людини екологічна система Землі поступово втрачає здатність до саморегуляції і відтворення: не встигають відновлюватися природні ресурси, які досі вважаються відновлюваних. У очевидну загрозу перетворюється можливу зміну клімату під впливом "парникового ефекту", тобто зростання концентрації в атмосфері викидів спалювання палива як промисловими підприємствами, так і великими мегаполісами як споживачами енергії.

Екологічна безпека стає об'єктом підтримки і регулювання за допомогою інституціоналізованих заходів, що вживаються як на локальних (природоохоронне законодавство різних країн), так і на регіональних і на міжнародному рівнях. Вводяться обмеження на викиди вуглекислого газу в атмосферу (Кіотський протокол, який набув чинності в 2005 р після його ратифікації європейськими країнами, Росією і Японією), на вміст шкідливих речовин у вихлопних газах автомобілів, відходах промислових підприємств і т.д. Розробляються і впроваджуються екологічно чисті технології і продукти, а також продукти повторного використання, що скорочують тиск на навколишнє середовище.

І все одно сучасну цивілізацію називають "цивілізацією сміття", оскільки вона не тільки багаторазово перевищила обсяги відходів у порівнянні з усіма попередніми, але і якісно змінила ці відходи. Якщо відходи життєдіяльності попередніх історичних товариств в основному були схильні досить швидкому розкладанню, то сучасні відходи, які є продуктами високотехнологічної індустрії, сучасної енергетики і масового виробництва хімічної промисловості, стали трудноразлагаемих або неразлагающіеся - як відомо, одноразовий пластиковий посуд, упаковка і т.д. не розкладаються природним шляхом, без застосування спеціальних технологій.

Складність вирішення екологічної проблеми полягає в тому, що загальна потреба в чистому довкіллю часто вступає в протиріччя з інтересами виробництва та бізнесу, з необхідністю економічного зростання, подолання відставання і бідності окремих регіонів. Так, до Кіотського протоколу не приєднається країни, що розвиваються, а США і Австралія вийшли з нього з міркувань економічної доцільності. Багато хто вважає, що для ефективного вирішення екологічної проблеми в глобальних масштабах (а її можна вирішити тільки так) необхідна зміна ціннісних орієнтацій, стереотипів і норм поведінки щодо природи. Необхідний перехід від стереотипу насильницького перетворення до стереотипу гармонії, збереження, ненасильства. Поряд з великомасштабними виробничо-технічними проектами поступово у свідомість суспільства впроваджується уявлення про "красі малого", ренесанс дрібного і середнього екологічно безпечного виробництва відповідає імперативам екологічної культури постіндустріального суспільства.

Одним з найбільш значущих спільних підходів до вирішення глобальної екологічної проблеми стала концепція сталого розвитку (sustainable development) як особливого стану взаємодії соціуму і природного середовища, в основі якого лежить стратегія екологічної безпеки, забезпечення якої можливо тільки на базі довготривалого економічного зростання і формування екологічної культури як найважливішою складовою гуманізації суспільства. Сталий розвиток передбачає комплексний і багатоаспектний процес, що забезпечує стабільне зростання соціоприродної системи, що не порушує її безпеки і призводить до підвищення якості життя як справжніх, так і майбутніх поколінь. Концепція сталого розвитку передбачає прийняття екологічних показників в якості критерію ефективності виробничого підприємництва, орієнтацію життєдіяльності суспільства на природні цикли, духовну переорієнтацію людини. Все це в кінцевому рахунку має забезпечити, на думку теоретиків, перехід індустріальної цивілізації до інвайроменталізму як якісно нового стану системи природа - людина.

Однак, незважаючи на створення плідних теоретичних підходів, розробку економічних, технологічних, правових методик екологічного захисту, реальне вирішення екологічної проблеми в даний час здійснюється в рамках теорії "золотого мільярда". У ній відбивається сучасний стан модернізаційного і постмодернізаціонних проектів, їх практичне втілення на рівні парадигми світового розвитку. Відповідно до теорії "золотого мільярда", якщо екосистема планети не може витримати поширення західних стереотипів споживання і рівня життя на все людство, то вони повинні залишитися привілеєм лише мешканців високорозвинених західних країн. З теорії "золотого мільярда" випливає, що основний тягар соціальних наслідків спровокованого надрозвинену Заходу екологічної кризи лягає на слаборозвинені країни Сходу, Африки, Латинської Америки, а в значній мірі і на Росію, які збігом екологічних та історико-політичних обставин виявляються позбавленими можливості підвищувати рівень життя, змушені задовольнятися "серединними технологіями" і полутрадіціоіним рівнем і якістю споживання.

Необхідно також мати на увазі, що намітилося в останні роки XX ст. істотне поліпшення екології в розвинених країнах Західної Європи і в США забезпечується не тільки високотехнологічними екологічними виробництвами, строгим природоохоронним законодавством і зростанням екологічної свідомості, а й винесенням екологічно брудних виробництв в країни з менш розвиненою економікою і великою потребою в робочих місцях, що стало можливо в умовах формування глобального поділу праці та контролю над ним з боку транснаціональних корпорацій. Нарешті, багаті країни Заходу можуть собі дозволити здійснювати поховання і переробку шкідливих відходів виробництв (наприклад, відпрацьованого палива АЕС).

Стає очевидним, що рівномірний розподіл між усіма суб'єктами світового господарства тягот екологічної кризи різко підірвало б не тільки екологію, а й економіку благополучного Заходу, і вже цей факт ставить під сумнів райдужні прогнози щодо можливості вирішення екологічної проблеми в сучасному суспільстві навіть при випереджаючому розвитку "інформаційної економіки ". Крім того, ситуація з глобальною екологічною кризою відображає загальну систему сучасних світових зв'язків, нову глобальну парадигму світового економічного розвитку і відповідних йому політичних реалій, зміна якої в даний час не представляється можливим.