Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Економічна соціологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПРОБЛЕМИ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ: ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

Основні парадигми глобалізації. Соціальні та технологічні передумови глобалізації

Найважливішою особливістю розвитку сучасного світу є глобалізація. Це явище якісно відрізняється від зростання інтенсивності і значущості дво- і багатосторонніх культурних зв'язків, який особливо посилився на рубежі XIX-XX ст., А потім після закінчення Другої світової війни.

Глобалізація відображає динамічне вимір глобальності, тобто являє собою процеси залучення національних економік, товариств, культур в якісно нове світове єдність, за самою своєю природою є транснаціональним, лежачим поверх кордонів окремих держав, націй, цивілізацій і має свої власні, якісно специфічні принципи функціонування.

Це нове світове єдність не оформлене світовою державою або урядом, але проявляється в соціальних, економічних, політичних, культурних, цивільних, екологічних та інших процесах, які зачіпають інтереси всього людства. Англійський соціолог Е. Гідденс підкреслює, що глобалізація - це не один процес, а складне поєднання цілого ряду процесів, які розвиваються суперечливо або навіть в протилежних напрямках.

Глобалізація і модернізація: оновлення парадигми світового соціально-економічного розвитку

Глобалізація означає зміну парадигми соціальних взаємодій, що сформувалася в суспільстві модерну. Втрачає своє визначальне значення парадигма "Схід - Захід". Ці поняття не географічні, а цивілізаційні та геополітичні, що включають в Схід не тільки країни Азії, але і весь незахідний світ. В основі цієї парадигми лежить ідея протистояння передового, розвиненого, багатого, гуманного, демократичного Заходу відсталому, бідному, авторитарному Сходу, де немає справжньої свободи, особистість пригнічена і підпорядкована відсталим традиціям. Заходу відводиться цивілізаторська і просвітницька місія прилучення Сходу до "сучасних" формам життя, до економічному і технологічного зростання. В основі модерністської парадигми "Схід - Захід" лежить лінійне прогресивне уявлення про соціокультурну динаміці, бо західна культура виступає тут в якості "зразка майбутнього", до якого поступово прийде весь світ (див. Гл. 11). Методологічні витоки подібного погляду на соціокультурну динаміку ми знаходимо в формаційної теорії К. Маркса, почасти - в концепціях соціальної динаміки М. Вебера. Парадигма "Схід - Захід" грунтувалася на уявленнях про єдність історичної долі всього людства, универсалізмі прогресу, до якого так чи інакше долучалися всі народи. У цій парадигмі протягом XX ст. і розвивалася теорія модернізації як поступового залучення Сходу до досягнень західної цивілізації у формі "наздоганяючого розвитку", поступово забезпечує якщо не вирівнювання потенціалів різних країн і регіонів, то принаймні їх зближення, при якому бідні повинні були ставати багатшими, неосвічені долучатися до науково технічному прогресу, освоювати нові технології, гноблені ставати вільніше і т.д.

В умовах глобалізації парадигма "Схід - Захід" поступово поступається місцем парадигм "Північ - Південь" і "Центр - Периферія" (поняття "Північ" і "Південь" також мають не географічний, а цивілізаційний, геополітичний і геоекономічний сенс). Розвинені країни "Півночі" є лідерами глобалізації, домінують в рамках світової господарської системи, і відповідно виконують по відношенню до "Півдню" функції управління і координації, які здійснюються не тільки через які-небудь спеціальні інститути (ГАТТ, СОТ, МВФ і т.д .) і організації, а й через діяльність транснаціональних корпорацій, які переміщують капітали, виробництва, ринки праці, товарні потоки у відповідності зі своїми інтересами. Якщо скористатися запропонованою І. Валлерстайн міросістемного моделлю, розвинений "Північ" виявляється глобальним "Центром", оточеним "напівпериферією", "Периферією" і "Глибокої Периферією". У такій парадигмі периферійні - слаборозвинені, залежні, бідні - товариства виявляються органічною складовою частиною системи, займають свою нішу і виконують відводяться їм функції.

В умовах глобалізації отримали нову інтерпретацію концепції самобутнього розвитку і неповторного шляху різних цивілізацій. Вони наклалися на постмодерністську ідею ціннісного релятивізму і плюралізму форм нелінійного розвитку, що визнає специфіку і різноманіття шляхів соціокультурного розвитку, але заперечливу універсалізм прогресу, який замінюється на глобальну культуру - універсальні цінності, соціокультурні стереотипи і норми, що формуються в контексті взаємодії культур в умовах глобалізації.

 
<<   ЗМІСТ   >>