ЧАСТИНА II ПРОЕКТНЕ ФІНАНСУВАННЯ У ГІРНИЧО-ВИДОБУВНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ІНВЕСТИЦІЇ В ГІРНИЧО-ВИДОБУВНУ ПРОМИСЛОВІСТЬ РОСІЇ

Російська гірничо-видобувна промисловість (ГДП) в останні роки відчуває гострий дефіцит інвестиційних ресурсів для підтримки і розвитку мінерально-сировинної та технологічної баз. Наслідки дефіциту проявляються в прогресуючому старінні виробничих фондів гірничих підприємств, різке зниження кількості нових родовищ, що вводяться в експлуатацію, скорочення обсягів приросту розвіданих запасів до рівня видобутку для багатьох видів корисних копалин, особливо кольорових металів. В результаті падають фізичні обсяги видобутку та переробки мінеральної сировини, зростає його собівартість, погіршується фінансово-господарський стан підприємств ГДП, наростають соціальні та екологічні проблеми в видобувних регіонах.

За даними Держкомстату ^[1] , ступінь зносу основних фондів на підприємствах паливної промисловості в 2001 р склала 54,6%, чорної металургії - 53,1%, кольорової металургії - 51,8%.

Сформована стійка тенденція відставання введення в дію нових потужностей від їх вибуття на діючих гірничих підприємствах (починаючи з 1991 р в середньому відставання становить 10-12% на рік) веде до того, що в найближчі роки мінімально прогнозовані рівні видобутку не будуть забезпечені виробничими потужностями по золоту (починаючи з 2003-2005 рр.), сріблу (2010 р), цинку (2005-2007 рр.), нікелю (2010-2012 рр.)

Застаріле зношене обладнання є причиною низької продуктивності праці і рентабельності видобутку корисних копалин, стримує впровадження нових передових технологій. Питома вага продукції, одержуваної із застосуванням прогресивної технології, в останні роки становив для виробництва алюмінію 55-57%, міді - 64-66%, нікелю - всього 24-25%. Використовувані в Росії застарілі технології такі, що багато видів сировини, що видобувається виявляються низькоякісними, бідними, забрудненими і не відповідають міжнародним стандартам, що знижує їх конкурентоспроможність на світовому ринку. Традиційно низьким є відсоток вилучення мінеральних продуктів з бідних, "наполегливих" і комплексних руд.

Технічне переозброєння діючих виробництв, освоєння нових перспективних родовищ і проведення масштабних геологорозвідувальних робіт вимагають величезних капітальних вкладень. Однак реальні показники інвестування знаходяться в різкому невідповідність до потреб ГДП. За даними Держкомстату, в 2001 р інвестиції в основний капітал підприємств вугільної промисловості за рахунок усіх джерел фінансування склали 5027 млн руб., Чорної металургії - 7721 млн руб. і кольорової металургії - 6707 млн руб. Це невеликі цифри, порівнянні з вартістю декількох великих гірських проектів, а не з інвестиційними потребами трьох базових галузей російської економіки. Ще сумніше, ніж абсолютні показники, виглядає динаміка інвестицій протягом 1990-1998 рр. У зазначений період щорічні показники вкладень в основний капітал у порівнянних цінах неухильно падали і в 2001 р знизилися в 5,5 рази в порівнянні з 1990 р ^[2]

У структурі джерел фінансування інвестиційної діяльності основне місце (більше 50%) стійко займають власні кошти підприємств. З огляду на, що більшість гірських підприємств знаходиться у важкому фінансовому положенні і їх інвестиційні можливості досить обмежені, важко розраховувати на істотний приріст капітальних вкладень за рахунок даного джерела. В силу відомих причин не доводиться очікувати серйозної підтримки і з боку бюджету. Частка ж інших джерел фінансування досить мала. Так, для кредитів російських комерційних банків вона складає всього 2-3%. Такий низький показник пов'язаний як з небажанням банків вкладати кошти в складні і ризиковані проекти в ГДП, так і об'єктивним відсутністю у них достатніх для цього ресурсів.

Гострий дефіцит внутрішніх ресурсів міг би бути компенсований за рахунок надходження іноземних інвестицій, проте рівень активності зарубіжних інвесторів вельми невисокий. За даними Держкомстату, в 1998 р сумарний обсяг іноземних інвестицій в чорну і кольорову металургію склав 527 млн дол. США, в тому числі 97 млн (18,4%) - прямі інвестиції, 2 млн - портфельні інвестиції і 428 млн (81,2%) - інші інвестиції (кредити іноземних банків, позики МФІ і т.д.).

Про явно недостатній рівень інвестування в російську гірничу промисловість свідчить і світова статистика, наведена авторитетним журналом "Project & Trade Finance", за даними якого загальний обсяг інвестицій у світовий видобуток корисних копалин склав в 1996 р 3321,8 млн дол. США, з них на частку країн Латинської Америки припадає 963,2 млн, Австралію - 665,9 млн, Африку - 418,3 млн, країни Тихоокеанського басейну і Південно-Східної Азії -414,6 млн, США - 342,8 млн, Канаду - 258,5 млн, решта країн, включаючи Росію - 258,5 млн дол. Таким чином, на частку "решти світу", включаючи Росію, доводиться всього лише 7,8% від загального обсягу інвестицій в світову ГДП, що, безумовно, не відповідає наявному інвестиційному потенціалу.

Низькі показники інвестування в ГДП Росії пояснюються цілою низкою чинників, до числа яких відносяться:

загальний несприятливий інвестиційний клімат в країні;

відсутність "прозорого" дієвого гірничого законодавства, що забезпечує належний рівень захисту інтересів інвесторів ^[3] ;

високий і непередбачувано змінюється рівень оподаткування;

віддаленість від ринків збуту і нерозвиненість інфраструктури в багатьох гірничо-видобувних регіонах;

важке фінансово-господарський стан більшості гірничих підприємств, нездатних оплатити власну частку витрат по проектам і надати надійне забезпечення потенційним кредиторам. Крім того, гірські проекти, як правило, досить капіталомісткі, вимагають значних витрат на підготовку і експертизу з боку інвесторів, характеризуються тривалими термінами будівництва і окупності проекту (в середньому 6-8 років). Вкладені інвесторами кошти йдуть на створення і придбання спеціалізованих малоліквідних активів (проведення розкривних робіт, будівництво підземних виробок і т.д.), що мають незначну вартість поза рамками проектів.

У сукупності ці фактори роблять вкладення коштів в ГДП Росії справою надзвичайно ризикованим і складним, здатним відлякати навіть самого сміливого інвестора ^[4] . Підвищені ризики ускладнюють застосування традиційних методів фінансування гірських проектів - довгострокового кредитування (практично жодне російське гірниче підприємство, за винятком декількох найбільших, не в змозі надати забезпечення під кредит понад 10-15 млн дол. США та емісії у корпоративних цінних паперів (акцій, облігацій). Це змушує шукати нові варіанти організації інвестицій в гірничо-промислові проекти. Одним з них може послужити проектне фінансування (ПФ), що представляє собою спосіб мобілізації р азлічних джерел інвестицій і використання різних методів фінансування при оптимальному розподілі пов'язаних з проектами ризиків інвестування.

• [1] Російський статистичний щорічник. - 1998. - М .: Держкомстат РФ, 1999..
• [2] Орлов В. Ефект багатства і дефект господарювання // Нафта Росії, 1999, №7.
• [3] Життєво необхідною умовою припливу інвестицій і кредиторів в ГДП є наявність розвиненого гірського законодавства, зазвичай у формі Горногокодекса. Сьогодні необхідно терміново заповнювати численні "білі плями", які, на жаль, залишилися не закритими після прийняття в 1992 р Закону РФ "Про надра". Тим більше виникають певні протиріччя междуЗаконом "Про надра" та подальшими актами, що мають відношення до горнойпромишленності (перш за все федеральним законам "Про угоди про розподіл продукції" 1995 г.).
• [4] Становище ускладнюється збільшеною в останні роки конкуренцією за інвестиції між новими родовищами корисних копалин в країнах, що розвиваються. Багато з цих країн, наприклад, Чилі знаходяться в більш виграшному положенні в порівнянні з Росією в боротьбі за інвестиції в горнийсектор за рахунок створення сприятливих правових та податкових умов для інвесторів, розвиненої інфраструктури, близькості до ринків збуту.