Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow ДОШКІЛЬНА ПЕДАГОГІКА

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ДИТИНА - СУБ'ЄКТ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Суб'єктна проблематика займає одне з провідних місць в теоретичних і прикладних дослідженнях останніх років в області педагогіки. Розкриємо поняття «суб'єкт», «суб'єктність» і «становлення суб'єктності» стосовно до предметного полю дошкільної педагогіки.

Суб'єкт - активно діючий, пізнає, що володіє свідомістю і волею людина, здатна діяти цілеспрямовано. Суб'єкт в освітньому процесі - це самостверджуватися і самореалізується особистість зі своїм неповторним внутрішнім світом, що володіє досвідом відносин з навколишнім світом, здатна до самоактуалізації в різних видах діяльності.

Суб'єктність - системне якість дитини, що володіє різноманітними, індивідуалізованими формами прояву активності і соціальних відносин, своїм особистим досвідом. Суб'єктність проявляється в діяльності, спілкуванні, пізнанні, відображає можливості дитини по досягненню освітніх цілей і вирішення конкретних педагогічних завдань.

Становлення суб'єктності є процес і результат зростання всього того, що пов'язано з «Я» дитини: з його самоорганізацією, самоствердженням, самореалізацією в різних видах діяльності. Становлення суб'єктності в освітньому процесі дошкільних організацій забезпечує взаємодію двох розгорнутих у часі процесів:

  • 1) внутрішньо детермінованого особистісного розвитку, тобто саморозвитку, в якому народжуються і реалізуються потреби, мотиви, інтереси;
  • 2) зовнішнього але відношенню до особистості процесу створення соціокультурного середовища, спілкування, педагогічної взаємодії, актуалізує індивідуальний досвід і сприяє розгортанню внутрішніх потенціалів особистості дошкільника.

Рушійними силами становлення суб'єктності є породження і розв'язання суперечностей - між вимогами дорослого і інтелектуальними, фізичними та іншими можливостями дитини; між прагненням дитини бути визнаним і оцінкою його діяльності з боку однолітків, дорослих і ін. Основною умовою вирішення цих протиріч виступають особистісна активність дітей, потреба бути понятими і визнаними.

Можна виділити три етапи становлення дитини як суб'єкта власної життєдіяльності.

Перший етап відноситься до раннього дитинства (до трьох років). Дитина, з одного боку, починає усвідомлювати себе як організм, відчувати зміни свого тіла в просторі, керувати ним, підпорядковуючи своїй волі, з іншого - навмисно діяти з предметами в рамках предметно-маніпулятивної, а потім і предметно-гарматної діяльності.

Другий етап відноситься до молодшого дошкільного віку (3-4 роки) і пов'язаний зі сприйняттям себе як соціальної істоти - члена дитячої групи, сім'ї та Г.Д. Дитина демонструє різні форми соціальної поведінки, починає реалізовувати себе в сфері суспільних відносин, проявляє особистісну активність в грі, спілкуванні, побутові моменти і ін. Активність дітей відрізняється емоційною нестійкістю, частими імпульсивними проявами.

Третій етап відноситься до старшого дошкільного віку ( 5-7 років). Дитина починає усвідомлювати свою індивідуальність, різнопланово проявляти себе в сфері соціальних взаємин. Діти можуть оцінювати способи поведінки, передбачати наслідки вчинків; соціальні форми їхньої поведінки стають мотивованими. Дитина стає здатний до регуляції способів дій, емоційного контролю, що знаходить вираз у можливості стримувати емоційні реакції. У дитини складається суб'єктний досвід, особистісне ставлення до світу.

Підтримка і цілеспрямований розвиток суб'єктності дитини здійснюються у взаємодії з педагогом. Відповідно до цього освітній процес є засобом, умовою, фактором розвитку суб'єктного досвіду дітей в єдиному просторі взаємодії «дорослі - діти», «дитина - діти».

Виховання і навчання - процеси, які забезпечують не тільки засвоєння або привласнення соціального досвіду, а й перетворення власного досвіду дітей, його різнопланове використання.

приклад

Дане положення науково обгрунтовувалося в наступних напрямках:

  • • творча самореалізація особистості (Т. І. Алієва, А. В. Антонова, Н. А. Ветлугіна, О. В. Дибіпа, Т. С. Комарова та ін.);
  • • діалектика ясних і гіпотетичних знань в навчанні (II. II. Поддьяков);
  • • обгрунтування дитячого ігрового дидактики (Т. А. Макєєва, С. Л. Новосьолова);
  • • навчання обдарованих дітей (О. М. Дьяченко, А. І. Савенков);
  • • формування основ загальної музичної культури особистості дитини, розвитку культури дозвіллєвої діяльності дошкільнят і молодших школярів (А. Ф. Воловик, М. Б. Зацепіна, О. П. Радинова і ін.);
  • • вивчення характеру пізнавальної активності дітей в формі питань (II. Б. Шумакова та ін.).

Основою для прояву суб'єктності дошкільника в різних видах діяльності виступає його досвід. У дошкільній педагогіці розрізняють опосередкований досвід дітей та особистий досвід. Зміст опосередкованого досвіду утворюють придбані дітьми знання, вміння, способи поведінки, цілеспрямовано передані педагогом.

Зміст особистого досвіду, який ще називають життєвим досвідом , утворює все те, що має для дитини життєво важливий сенс і прийнято їм на емоційно-упередженому рівні. Грунтуючись на дослідженнях психологів і педагогів про структуру та джерела життєвого досвіду, виділимо одиниці спонтанно складається досвіду , до яких доцільно звертатися і актуалізувати в педагогічній роботі з дітьми. Сюди входить три складових:

  • 1) рефлексивні уявлення , що сформувалися в ході сприйняття явищ навколишнього світу і власних емпіричних узагальнень;
  • 2) освоєння способи дій, поведінки, види діяльності;
  • 3) досвід відносин з соціальним і природним світом, який має для дитини ціннісний зміст.

У дошкільному віці життєвий досвід носить образне зміст, його основу складають раніше пережиті дитиною події, явища, факти, інтеріоризовані в суб'єктивно забарвлені образи. Ідеї про сутність і образному характері життєвого досвіду і механізмах його виникнення в дошкільному віці знаходять відображення в педагогічних дослідженнях Т. І. Алієвої, І. А. Ликової і ін.

 
<<   ЗМІСТ   >>