Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow ІСТОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ПЕДАГОГІКИ І ОСВІТИ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

МЕТОДИ ТЕОРЕТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Важливу роль в будь-якому, в тому числі і експериментальному дослідженні, грають теоретичні методи. Розглянемо основні з них.

Узагальнення отриманих емпіричним шляхом даних здійснюється зазвичай в певній логіці, для чого використовують створені на зорі дослідної науки Ф. Беконом і Р. Декартом, відповідно, методи індукції (від грец. Inductio - виведення, наведення), які передбачають рух думки від одиничного, т. е. від приватних міркувань до загального висновку і висновку, і методи дедукції (від грец.

deductio - виведення), орієнтовані на рух думки від загального судження до одиничних, приватним умовиводів і висновків.

Одним з основних методів теоретичного дослідження є аналіз (від грец. Analysis - розкладання, розчленування). В ході аналізу дослідник подумки або реально розділяє досліджуваний об'єкт, в нашому випадку - освітні процеси і пов'язані з ними явища; виділяє в них окремі сторони, властивості і ознаки для пильної предметного розгляду. Це дозволяє йому, аналізуючи окремі поодинокі факти, знаходити в них особливе і загальне, порівнювати, групувати і систематизувати, формулювати принципи, правила і закономірності. Конкретним наочним виразом результатів аналізу в науковій роботі можуть бути створені автором класифікації, періодизації, схеми і таблиці.

Метод аналізу діалектично взаємопов'язаний ще з одним важливим методом теоретичного дослідження - синтезом (від грец. Synthesis - з'єднання, поєднання, складання). В ході синтезу відбувається реальне або уявне возз'єднання і вивчення цілого в єдності всіх його раніше розчленованих і досліджених окремо складових частин. При цьому синтез не є простою механічною компонуванням. В його основі лежить поєднання елементів не стільки за зовнішніми ознаками, скільки за їх внутрішньої взаємозв'язку і взаємозалежності.

В одному ряду з методами аналізу та синтезу стоять методи абстрагування (від лат. Abstraction - відволікання).

Вивчивши і проаналізувавши масив емпіричних даних, дослідник, роблячи висновки, приходить до узагальнень і теоретичних положень, які і являють собою ніщо інше, як якісь наукові абстракції. Поява цих абстракцій пов'язано зі складною діяльністю мислення, в результаті якої відбувається відволікання від чогось конкретного, чуттєво сприйманого і відтворення у свідомості абстрактного уявлення про нього. В ході формування подібних уявлень про досліджуваних процесах і явищах в сфері педагогіки для осмислення їх теоретичної сутності досліднику треба вміти відмовитися від тих, часом численних зв'язків і відносин, які заважають побачити і зрозуміти головне і, як наслідок, успішно вирішити поставлену наукову проблему. Так, наприклад, при визначенні поки ще не розкритого потенціалу освітнього закладу, його керівних органів і педагогів можна спочатку не звертати уваги на негативні побічні впливу у вигляді непростих соціально-економічних, матеріальних та інших умов, об'єктивно гальмують процес розвитку, а розглядати все в «чистому вигляді», тобто ніби всі умови оптимальні.

Таким чином, перехід від чуттєво-конкретного до абстрактного завжди припускає деяке спрощення реальної дійсності, але при цьому допомагає краще розглянути досліджуване з позиції теорії і розкрити його сутність.

Особливим граничним варіантом абстрагування в науковому пізнанні виступає ідеалізація, в результаті якої створюються уявлення про ідеальні, реально поки що не існуючих об'єктах (процеси, явища). У педагогіці в подібному ідеалізованому вигляді можуть поставати «ідеальне утворення», «ідеальний учень», «ідеальний педагог», «ідеальний керівник», «ідеальне освітня установа» і ін. Це необхідно для того, щоб побачити і теоретично дослідити в умовно змодельованих оптимальних умовах ту ідеальну модель, до якої треба прагнути.

Абстрагування на рівні ідеалізації дає можливість досліднику в процесі наукового пошуку здійснювати моделювання та уявний експеримент. Моделювання дозволяє конструювати нове, спираючись не на реальні факти і зв'язку, а на ідеальні уявлення про них, втілюючи створені в свідомості моделі у вигляді схем, графіків, функцій, формул і їх теоретичних описів. Уявний експеримент застосовується в даному випадку для того, щоб розглянути ідеальну модель в динаміці, подумки імітуючи і аналізуючи зміни і ситуації, які могли б статися при проведенні реального експерименту.

Розглянуті варіанти формування наукових абстракцій в галузі педагогіки, як і в інших галузях знання, далеко не завжди є кінцевою метою пізнання, а являють собою лише засіб для більш глибокого і різнобічного вивчення конкретного. А тому в теоретичній частині дослідження поряд з абстрагуванням необхідно використовувати і метод сходження від абстрактного до конкретного. Даний метод орієнтований на отримання якісно іншого, більш повного і глибокого знання про конкретний у порівнянні з тим, яке було отримано емпіричним шляхом. Він націлений на виявлення внутрішніх факторів і джерел функціонування і розвитку складних процесів і явищ, розкриваючи їх зміст та суть. Так, наприклад, добре відоме і в зарубіжному, і у вітчизняній освіті партісіпа- тивное управління ( participation management ) передбачає допуск всіх працівників навчального закладу до прийняття рішень і контролю якості роботи. Це концептуальне положення виглядає вельми абстрактно і вимагає конкретизації як на рівні професійних і особистісних характеристик, так і на рівні відносин «директор - учитель», всередині колективу в цілому і на рівні впроваджуваних форм співуправління, самоврядування і т. Д.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що методологія науки в цілому і педагогіки зокрема знаходиться в безперервному розвитку. З року в рік з'являються нові теорії, принципи і методи наукового пізнання, що носять міждисциплінарний характер, що відкриває додаткові горизонти для пошуку і відкриттів.

 
<<   ЗМІСТ   >>