Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow ІСТОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ПЕДАГОГІКИ І ОСВІТИ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ

В цілому, практика навчання і виховання в Стародавньому Римі довгий час спиралася на педагогічні традиції Стародавньої Греції. «Батьком» ж римської освіченості називають Марка Теренція Варрона (116 - 27), який визначив новий зміст шкільної освіти з дев'яти навчальних дисциплін, а саме: діалектики, арифметики, архітектури, астрономії, геометрії, граматики, медицини, музики і риторики. Це багато в чому сприяло тому, що до I століття н. е. почала складатися власне римська система освіти, що мала на наступні періоди значення самостійної культурної традиції. Сім із запропонованих Варроном наук (за винятком архітектури та медицини) в подальшому стали основою шкільної освіти в Середні століття, отримавши назву «семи вільних мистецтв».

Відомий римський філософ, оратор і політик Марк Туллій Цицерон (106 - 43) звернув увагу на різницю в цілях виховання у греків і римлян. На його думку, греки присвячують себе мистецтвам і винаходів і з їх допомогою намагаються прищепити юнакам початку гуманності і чесноти, тоді як римляни в своїх дітях хочуть бачити, в першу чергу, людей корисних батьківщині, а значить і вивчати їм треба тільки ті мистецтва, які можуть принести благо державі. При цьому Цицерон продовжував розвивати ідеї софістів і, вперше в історії, ввів у науковий обіг поняття «гуманізм», що позначало для нього своєрідний зразок гідного людського життя. Виходячи з чого їм формулюється культурний ідеал вільної людини, що з'єднує в собі освіченість філософську (як засіб індивідуального вдосконалення) і риторичну (як засіб громадського впливу), що також задало вектор подальшого розвитку античної педагогіки.

Найбільш видатний слід в історії всього античного освіти залишив давньоримський педагог-гуманіст Марк Фабій Квінтіліан (35 - 96), автор відомого педагогічного трактату «Про виховання оратора». Слідом за грецьким стоїків Хрісіппа він обгрунтовує у своїй праці необхідність правильного виховання дитини вже з моменту народження, підкреслюючи при цьому визначальну роль особистості наставника, який, на його думку, повинен бути високоморальним, люблячим дітей і володіє необхідними здібностями людиною. Дотримуючись гуманістичним ідеалам, Квінтіліан закликає виховувати в дитині, перш за все, людинолюбство і доброту і, ламаючи усталені в практиці освіти стереотипи (наприклад, вже згадуваний Орбілій завдяки своєму учневі Горація увійшов в історію як «який не шкодує різок»), різко засуджує тілесні покарання , які, на його переконання, глибоко травмують дитячу душу і породжують в ній почуття ненависті до оточуючих. Квинтилиану належить пріоритет в розробці нових способів прищеплення любові до навчання через похвалу, заохочення і винагороду, а також шляхом виділення значного часу в процесі навчання грі і відпочинку. Він сформулював принцип індивідуального підходу до учня з урахуванням його нахилів і можливостей, вважаючи, що всі діти, за рідкісним винятком, мають природними здібностями для отримання повноцінної освіти. Тож не дивно, що в останні роки давньоримської республіки, а також пізніше, за часів принципату і імперії, гідну освіту отримують не тільки хлопчики, а й дівчатка, не тільки діти вільних громадян, а й діти рабів, для яких, як уже зазначалося, відкривалися спеціальні школи-педагогіуми.

Таким чином, в Стародавньому Римі вперше в історії було визнано, що всі люди без винятку, незалежно від статі та соціального положення, мають «добру природу», яку необхідно розкривати і розвивати за допомогою правильно організованого виховання. Тоді ж було сформульовано гуманістичний принцип загальнодоступності освіти і були зроблені конкретні кроки для його реалізації.

 
<<   ЗМІСТ   >>