Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Економіка природокористування

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Економічне стимулювання раціонального ресурсокористування та природоохоронної діяльності

Економічне стимулювання - складова частина економічного механізму управління у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища.

Еколого-економічне стимулювання включає:

  • - Оподаткування (зокрема екологічне);
  • - Фінансово-кредитний механізм природоохоронної діяльності (пільгове кредитування, субсидування, субвенцірованіе та ін.);
  • - Цінову політику (використання заохочувальних цін, і надбавок на екологічно чисту продукцію, регулювання цін на первинні ресурси та кінцеву продукцію);
  • - Державну підтримку підприємств, що виробляють природоохоронне обладнання та контрольно-вимірювальні прилади, а також фірм, що виконують роботи та надають послуги екологічного призначення;
  • - Створення системи екологічної сертифікації;
  • - Формування ринку екологічних робіт і послуг;
  • - Проведення політики торгівлі правами на забруднення (використання механізму купівлі-продажу державних ліцензій на право забруднення навколишнього середовища);
  • - Введення прискореної амортизації основних фондів природоохоронного призначення;
  • - Ліцензування використання природних ресурсів. Існує дві групи методів еколого-економічного стимулювання: позитивної мотивації і негативної мотивації. Ці дві сторони економічного стимулювання можна визначити як заходи зацікавленості та міри відповідальності. Використання першої або другої групи методів визначається рівнем законодавчо-нормативного забезпечення окремих питань природокористування, економічною оцінкою вигідності проведених природоохоронних заходів для підприємства, а в основі формується екологічними потребами суспільства.

Розглянемо такий вид економічного стимулювання, як торгівля правами на забруднення. Політика торгівлі правами на забруднення дає можливість привносити ринкові відносини в сферу природокористування. У даному випадку формується ринок прав на забруднення, який дає додаткові можливості варіювати витратами: підприємство може знизити забруднення, за що воно отримає компенсацію від іншого підприємства, яке викупить у першого права на викиди. Цей механізм використовує так званий бабл-принцип (принцип міхура). Обсяг викидів встановлюється в цілому для регіону, при цьому знаходяться на його території підприємства можуть з різним індивідуальним внеском сформувати цей обсяг.

Використання даного принципу має місце як у випадку угод між різними підприємствами або фірмами через купівлю-продаж прав на викиди, так і серед підприємств одних і тих же об'єднань, компаній (трансферт прав на забруднення).

Економічна ефективність природокористування

Під економічною ефективністю слід розуміти відносну величину перевищення отриманих фінансових результатів над зробленими витратами.

Згідно типовою методикою розрахунок економічної ефективності природоохоронних заходів грунтується на зіставленні витрат на їх здійснення з економічним результатом, досягнутим завдяки цим заходам. У даному випадку мова йде про категорії економічного ефекту, що досягається в результаті природозахисних заходів.

Оцінка економічної ефективності природоохоронних витрат має особливості, які проявляються у відмінностях видів ефекту, а також в методах їх визначення.

Відповідно до існуючої методикою розрізняють первинний і кінцевий комплексний соціально-економічний ефект від заходів щодо захисту навколишнього середовища.

Первинний ефект полягає в зниженні забруднення навколишнього середовища та поліпшенні її стану і проявляється у зниженні обсягів забруднень і концентрації шкідливих домішок в атмосфері, водному середовищі та грунті. Враховуючи необхідність поєднання економічних та екологічних інтересів підприємств, первинний ефект слід висловлювати безпосередньо у вигляді приросту продукції, випущеної без порушення екологічних норм.

Кінцевий економічний ефект виражається в підвищенні ефективності виробництва. При цьому економічні результати проявляються як приріст чистої продукції, зниження втрат сировини і матеріальних ресурсів, економія витрат у невиробничій сфері, зниження витрат з особистих коштів.

Кінцевий соціальний ефект проявляється у зниженні захворюваності населення, поліпшенні умов відпочинку, збереженні природних ресурсів, що мають естетичну цінність.

Методика передбачає розрахунок загальної (абсолютної) і порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність витрат по захисту навколишнього середовища визначається для виявлення економічної результативності природоохоронних заходів на різних рівнях господарювання (держава, регіон, галузь, підприємство). Порівняльна ефективність витрат необхідна для економічного обґрунтування та відбору найбільш прийнятних (оптимальних) варіантів заходів природоохоронного значення.

Загальна економічна ефективність визначається як відношення повного економічного ефекту до приведеними витратами на здійснення заходів:

де - повний економічний ефект / -го виду нау-му об'єкті; С - поточні витрати; Ен = 0,12 - нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень; К - капітальні витрати.

Порівнювані варіанти природозахисних заходів повинні бути приведені в порівнянний вид або за обсягом екологічно чистої продукції, або по нормативному показнику якості навколишнього середовища. Показником економічної ефективності порівнюваних варіантів є мінімум сукупних витрат (виробничого та природоохоронного призначення):

де К - капітальні витрати по кожному варіанту; С - поточні витрати по кожному варіанту; П - пріродоемкость продукції, яку характеризують показники водоемкости, землеемкости, величини виникають відходів і т.п.

 
<<   ЗМІСТ   >>