Створення радянської адвокатури

Перехід до непу зажадав формування професійної радянської адвокатури, що й було зроблено в рамках судової реформи початку 1920-х рр.

ВЦВК 26 травня 1922 затвердив Положення про адвокатуру, яке передбачило освіту при губернських відділах юстиції колегій захисників у кримінальних і цивільних справах. Члени колегії першого складу затверджувалися президією губвиконкому за поданням губернського відділу юстиції. Надалі прийом членів до колегії проводився президією колегії з доведенням про прийом до відома президії губвиконкому, якому надавалося право в місячний термін відвести будь-якого з новоприйнятих членів колегії без будь-якого мотивування і без можливості оскарження.

Більш докладно статус нарождавшейся радянської адвокатури регулювався Положенням про колегію захисників, затвердженим Народним комісаріатом юстиції РРФСР від 05.07.1922. Цей документ поєднував у собі апперцепцію ряду положень царського законодавства про адвокатуру зі специфічними адміністративно-командними рисами тоталітарного режиму, що забезпечував злиття партії і держави. Наприклад, на відміну від дореволюційних правил, для вступу до лав радянської адвокатури не вимагалося юридичної освіти: цілком достатньо було мати дворічний стаж "відповідальної роботи в органах радянської юстиції". Разом з тим для всіх інших кандидатів передбачалася здача випробувального іспиту, що практикувалося і в радах присяжних повірених. Втім, радянські екзаменаційні комісії складалися не з адвокатів, а з голови суду, члена президії суду і члена президії колегії захисників. Як і до жовтневого перевороту, не могли бути членами колегії особи, які не досягли повноліття, або перебувають під слідством або судом, або обмежені в правах, або перебувають під опікою, або виключені з числа членів колегії захисників. Останні могли клопотати про відновлення в колегії по закінченні не менше трьох років.

Члени колегії не могли займати посади в державних установах і підприємствах; виключення допускалися тільки для осіб, які займали виборні посади, і для викладачів юридичних наук. У цьому теж простежувалася наступність, як і у відродженні деяких елементів адвокатського самоврядування. Так, загальні збори колегії щорічно обирали президія колегії у складі 3-7 чоловік, обговорювали загальні питання, встановлювали розмір відрахувань до Фонду колегії і т.д. Характерно, що протоколи зборів, як і засідань президії колегії, у триденний строк лягали на стіл голови суду і прокурора.

Що ж стосується президії колегії, то на нього покладалося:

• - Прийом і відрахування адвокатів;
• - Спостереження і контроль за виконанням захисниками своїх обов'язків;
• - Накладення дисциплінарних стягнень на членів колегії з правом оскарження постанов президії колегії у відповідний губвиконком;
• - Розпорядження грошовими сумами, які надходять до Фонду колегії у вигляді встановлених наркоматом юстиції відрахувань від гонорарів адвокатів (3%);
• - Встановлення порядку призначення безкоштовного захисту та захисту за таксою;
• - Організація консультацій для надання юридичної допомоги населенню і т.д.

Президія колегії міг накладати такі дисциплінарні стягнення, як попередження; догану; штраф до Фонду колегії; виключення з числа членів колегії безстроково або на термін. Єдина новела, придумана в цьому питанні більшовиками, полягала в тому, що рішення президії колегії по дисциплінарних справах можна було оскаржити в президію губвиконкому.

Оплата праці захисників вироблялася на підставі трьох різних правил в залежності від статусу клієнтів. Особи, визнані судом незаможними, були звільнені від сплати будь-якої винагороди. Робітники, а також службовці радянських установ оплачували послуги захисників по таксі, що встановлюється наркоматом юстиції (наприклад, у цивільних справах такса становила 5% від присудженої судом суми). У всіх інших випадках винагорода захисників визначалося угодою з клієнтом.

До Положення потрапили навіть деякі норми професійної адвокатської етики: члени колегії не могли, наприклад, до закінчення справи приймати до свого провадження справи супротивної сторони. Турботою про інтереси клієнтів було продиктовано і правило, що забороняло членам колегії покидати більш ніж на два тижні місце свого постійного проживання лише після того, як по всіх дорученим їм справах будуть призначені інші адвокати.

У Положенні, однак, нічого не говорилося про найголовніше відміну радянської адвокатури - про керівну роль партії, яка стосовно колегіям захисників була зовсім не однозначною. З одного боку, комуністи могли вступати в колегії захисників, якщо це санкціоновано партійним комітетом не нижче губернського рівня. З іншого боку, партія вимагала, щоб її члени створювали в колегіях комуністичні фракції, здійснювали контроль за безпартійними і забезпечували собі керівне становище в колегії захисників. За свідченням члена Московської колегії з 1922 р Е. Д. Синайського, "керівна роль у діяльності Московської колегії повністю перейшла до комуністичної групі". Аналогічні процеси йшли у всіх колегіях, наочно ілюструючи злиття партії і держави в тоталітарного монстра - партію-державу. "Керівні структури КПРС, - наголошувалося в постанові КС РФ у" справі КПРС ", - присвоїли державно-владні повноваження і активно їх реалізовували, перешкоджаючи нормальній діяльності конституційних органів влади".