Повна версія

Головна arrow Право arrow Адвокатська діяльність та адвокатура в Росії

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Оплата праці присяжних повірених

Відповідно до закону присяжні повірені могли укладати з клієнтами письмові умови про гонорар за ведення справи. Крім цього існувала особлива такса, що мала подвійне значення. По-перше, суд керувався нею при обчисленні суми витрат, що підлягають стягненню з сторони, на користь виграла на оплату послуг адвоката. По-друге, суд сам визначав розмір гонорару повіреного, якщо той не мав попередньої письмової умови з клієнтом.

Передбачалося, що розмір цієї "особливої такси" буде встановлюватися Міністерством юстиції за поданнями Судових палат та рад присяжних повірених кожні три роки. Однак такса, вперше встановлена в 1868 р, збереглася на весь період існування присяжного адвокатури в Росії. При визначенні розміру гонорару в розрахунок приймалася, насамперед, ціна позову. У справах, які не підлягають оцінці, гонорар визначався судом, виходячи із значення і важливості справи для тяжущихся сторін, їх матеріального становища, а також часу і праці, витраченого повіреним. Ця сума могла становити від 50 до 1200 руб.

За ведення справи в першій інстанції присяжний повірений отримував 2/3 певного таксою гонорару, у другій інстанції - 1/3, в касаційному департаменті Сенату - 1/4.

Примітно, що сума гонорару в разі програшу справи зменшувалася: присяжний повірений позивача отримував а повірений відповідача - 1/3 покладеного йому гонорару.

З винагород, отриманих присяжними повіреними, утримувався певний відсоток, що відраховується на винагороду присяжних повірених, які вели справи за призначенням голів судових місць. Зібрані таким чином кошти розподілялися Міністерством юстиції між судовими округами пропорційно числу захисників, призначених головами з числа присяжних повірених. В рамках судових округів ці суми розподілялися порадами присяжних повірених.

Відповідальність присяжних повірених

Закон передбачав можливість залучення присяжних повірених до кримінальної, дисциплінарної та цивільної відповідальності.

Кримінальна відповідальність присяжного повіреного наступала при вчиненні умисних дій на шкоду своїм довірителям. Зокрема, мова могла йти про зловмисне перевищенні меж повноважень і зловмисному вступ до зносини чи операції з противниками свого довірителя на шкоду йому або про зловмисної передачі документів противнику свого довірителя. Присяжні повірені підлягали також кримінальному покаранню за образу суду або що у справі осіб, якщо таке мало місце в їх судових промовах або процесуальних паперах.

Цивільна відповідальність передбачалася при вчиненні дій, пов'язаних із заподіянням матеріальної шкоди довірителю, а також недбалим виконанням своїх обов'язків (пропуск процесуальних строків і т.п.). Так, за пропуск з вини присяжного повіреного узаконених термінів і всяке інше порушення встановлених правил і форм, тяжущійся мав право, якщо зазнав від цього будь-які збитки, стягнути з повіреного свої збитки через той суд, в якому він вів справу.

Дисциплінарна відповідальність наступала у разі порушення адвокатської етики, а також порушення присяжним повіреним своїх професійних обов'язків, якщо таке порушення не дає підстав для кримінального переслідування.

Правом накладати дисциплінарні стягнення на присяжних повірених володіли поради присяжних повірених. Перелік можливих покарань включав:

  • - Застереження;
  • - Заборона відправляти обов'язки присяжного повіреного в продовженні певного радою строку, але не більше року;
  • - Виключення з числа присяжних повірених.

У законодавстві спеціально обмовлялося, що виключені з числа присяжних повірених позбавлялися права знову надходити в це звання, причому не тільки в даному судовому окрузі, але й у всій державі. Якщо присяжний повірений двічі піддавався тимчасовій забороні відправляти свої професійні обов'язки, то в разі нового порушення, яке рада визнає заслуживающем такого ж стягнення, він виключається радою з числа повірених. Однак жодна із згаданих стягнень не могло бути призначено радою без попереднього витребування від провинився пояснень у визначений радою термін. При відмові подати пояснення, а також у разі неявки присяжного повіреного в призначений термін без поважних причин рада заочно виносив постанову на підставі наявних у нього відомостей і відомих йому обставин.

На всі постанови ради, крім застереження чи догани, могли бути принесені скарги в судову палату в двотижневий термін з часу оголошення цих постанов. Протести прокурорів допускалися в той самий строк. Визначення палати за цими скаргами і протестами були остаточними. У випадках особливо серйозних порушень рада присяжних повірених міг передати матеріали для порушення кримінальної справи стосовно провинився колеги.

 
<<   ЗМІСТ   >>