Повна версія

Головна arrow Страхова справа arrow СТРАХУВАННЯ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ПЕРЕСТРАХУВАННЯ ЯК ОПЕРАЦІЯ ПО ДОСЯГНЕННЮ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ СТРАХОВИКА

Для вирівнювання страхових сум прийнятих на страхування ризиків і тим самим збалансування страхового портфеля, приведення потенційної відповідальності за сукупною страховій сумі у відповідність з фінансовими можливостями страховика і, отже, для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій і їх рентабельності існує інститут перестрахування.

Перестрахування є системою економічних відносин, в процесі яких страховик, приймаючи на страхування ризики, передає частину відповідальності за ними, з урахуванням своїх фінансових можливостей, на узгоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого портфеля страхування, забезпечення фінансової і рентабельності страхових операцій. Одночасно передається і частка страхової премії. Перестрахуванням ризиків досягається не тільки захист страхового портфеля від впливу на нього серії великих страхових випадків, а й те, що оплата сум страхового відшкодування за такими випадками не лягає важким тягарем на одне страхове товариство, а здійснюється колективно усіма учасниками перестрахування відповідного об'єкта.

Якби страхова компанія була поставлена перед необхідністю тримати тільки на своїй відповідальності всі прийняті на страхування ризики, серед яких можуть бути великі об'єкти страхування, з високою страховою вартістю, вона не змогла б в такому випадку утворювати за рахунок надходжень премії страхові фонди, відповідні ступеня ризику , і постійно піддавалася б небезпеки невиконання своїх фінансових зобов'язань перед страхувальниками, що суперечило б призначенням і економічної сутності страхування.

За методом передачі ризиків у перестрахування і оформлення правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на факультативні та договірні.

Згідно факультативному (добровільного) методу перестрахування передає страхова компанія (цедент) може передавати прийняті нею на страхування ризики в перестрахування іншій страховій компанії. Передає страхова компанія перед перестрахувальником не має ніяких зобов'язань по передачі того чи іншого ризику в перестрахування. Це питання розглядається і вирішується по кожному ризику окремо. В перестрахування може бути запропонований ризик повністю або частково, в певній частці. Більш того, із загальної кількості застрахованих видів відповідальності в перестрахування на розсуд передавальної компанії може бути запропоновано якийсь один вид відповідальності. У свою чергу перестраховик не має ніяких зобов'язань перед передавальної компанією: він може повністю відхилити пропозицію по перестрахуванню, прийняти його частково або навіть виробити зустрічні умови, на яких ризик може бути прийнятий в перестрахування.

Передаючи ризик в перестрахування, цедент має право на утримання в свою користь комісійних, які в залежності від ризику можуть становити 20-40% від брутто-премії і призначаються на покриття витрат по прийому на страхування і оформлення договору цесії.

Основний недолік факультативного перестрахування полягає в тому, що, оскільки страховики мають повну свободу у вирішенні питання про прийняття пропонованого ризику в перестрахування і його відхилення, до моменту настання страхового випадку певний ризик може виявитися зовсім не перестрахуватися або перестрахуватися частково, т. Е. В розмірі , що не дозволяє передавальної компанії повністю компенсувати втрати понад її потенційних фінансових можливостей.

На відміну від факультативного перестрахування договірні відносини між перестрахувальником і перестраховиком носять обов'язковий, облігаторний характер. Перестрахувальний договір є юридичним документом, що визначає взаємини сторін і встановлює їх права і обов'язки. Він є також основним документом при судовому або арбітражному розгляді суперечок між перестрахувальником і перестраховиком.

Відповідно до договору перестрахувальник має право на пропорційну частку премії за прийнятими в перестрахування ризиків. Визначається відсоток належної цеденту комісії, а також в його користь тантьема (комісія з суми прибутку, яку перестраховик може мати за результатами походження перестрахувального договору).

Перестрахувальні договори діляться на дві основні групи: пропорційні та непропорційні. До першої відносяться квотні і ексцедентна, або договори ексцедента сум, а до другої - договір ексцедента збитку і договір ексцедента збитковості. Названі договори є основними або, інакше, базисними. У практиці зустрічається безліч інших видів договорів, які представляють собою комбіновані форми основних договорів.

Квотний договір є найбільш простою формою перестрахувального договору. Згідно з умовами цього договору, страхова компанія передає в перестрахування в узгодженій з перестраховиком частці всі без винятку прийняті на страхування ризики за певним видом страхування. У цій же частці перестраховикові передається належна йому премія, і він відшкодовує перестраховику в тій же частці всі сплачені ним відповідно до умов страхування збитки. З огляду на, що страхування суми за деякими прийнятим на страхування ризиків може бути значним, участь перестраховика зазвичай обмежується певним лімітом відповідальності по одному ризику, т. Е., Не дивлячись на обов'язкову участь перестрахувальника у встановленій частці в кожному ризику, він не може нести відповідальність вище цього ліміту. Передаючи ризик в перестрахування, перестрахувальник має право на комісію в свою користь, яка в залежності від виду страхування може коливатися від 20 до 40% брутто-премії, а також на певну участь в можливого прибутку перестраховика, отриманої їм за прийнятими в перестрахування ризиків, т . е. перестрахувальник має право на ТАНТА. З огляду на характер квотного перестрахування, перестрахувальник повністю розділяє долю передавальної компанії. Основний недолік квотного договору полягає в необхідності перестрахувати в значній частці невеликі і, отже, не становлять серйозної небезпеки ризики, які при інших обставинах передає компанія могла б тримати на власній відповідальності, зберігаючи великі суми премії.

Ексцедентна договір. Визначальним фактором у механізмі перестрахування по ексцедентна договору є так зване власне утримання страхової компанії, що представляє в більшості випадків економічно обумовленого рівня суми, в межах якої компанія залишає (утримує) на своїй відповідальності певну частину застрахованих ризиків, передаючи в страхування суми, її перевищують. Ліміти власної відповідальності або власного утримання передає компанія, як правило, встановлює в певній сумі, що відноситься до всіх страхових ризиків по одному виду страхування. Згідно з умовами цього договору, всі прийняті на страхування ризики, страхова сума яких перевищує власне утримання передавальної компанії, підлягають передачі в перестрахування в межах ліміту, або ексцедента. Пропорційно власним утриманню та частками участі перестрахувальників в договорі проводиться розподіл премії і оплачених збитків. Найскладнішим елементом в екцедентном договорі є встановлення адекватного і економічно обгрунтованого власного утримання передавальної компанії. Якщо ліміт власного утримання встановлений на заниженому рівні, страхова компанія буде змушена передавати за перестрахування зайву частину премії, яку вона могла б потенційно зберегти за умови правильного визначення власного утримання. Якщо ліміт власного утримання виявиться занадто високим, в межах такого ліміту передає компанія буде змушена оплачувати велике число збитків.

Договір ексцедента збитку є найбільш поширеною формою непропорційного перестрахувального покриття і служить для захисту страхових портфелів компаній за певними видами страхування від найбільш великих і непередбачених збитків. За умовою цього договору інструмент перестрахування вступає в силу тільки тоді, коли остаточна сума збитку по застрахованому ризику в результаті страхового випадку перевищить обумовлену суму. Відповідальність перестраховиків понад цю суму обмежується певним лімітом. Премія, що належить перестраховикам - учасникам договорів ексцедента збитку, зазвичай встановлюється в певних відсотках до річної брутто-премії по захищається портфелю страхувань. Оскільки до початку дії договору може бути відома тільки оцінна або очікувана сума премії, то зазвичай спочатку сплачується певна сума авансу премії з наступним перерахунком на базі фактично отриманої суми брутто-премії за відповідний рік.

Договір ексцедента збитковості, або договір «стоп-лосс». За договором ексцедента збитковості страхова компанія захищає за певним видом страхування загальні результати походження справи на випадок, якщо збитковість перевищить обумовлений у договорі відсоток. Розмір збитковості, понад яку діє договір, зазвичай встановлюється з таким розрахунком, щоб передавальна компанія не мала можливості отримати для себе будь-яку фінансову вигоду за що припадає на її частку відповідальності, тобто договір не має на меті гарантувати передавальної компанії прибуток, а тільки захистити її від додаткових або надзвичайних втрат. Ліміти відповідальності перестраховиків за договором ексцедента збитковості встановлюються в межах певного відсотка збитковості, наприклад в межах від 100 до 105% збитковості за рік або в абсолютній сумі. Незважаючи на те, що договори ексцедента збитковості останнім часом набули широкого поширення, їх застосування доцільно лише в тих випадках, коли за певними видами страхування результати походження справи різко коливаються або коли один або кілька страхових випадків можуть сильно вплинути на кінцеві результати за відповідним році. Договори ексцедента збитковості можуть також доповнювати звичайну схему захисту портфеля страхування, тобто діяти, наприклад, на додаток до перестрахувальному покриттю на базі пропорційних договорів.

Пули. У перестрахувальної практиці останніх десятиліть, особливо в країнах, що розвиваються, набули поширення пули (загальний котел, загальний фонд). За цим видом перестрахування учасники пулу, якими зазвичай є всі страхові компанії ринку, за добровільною згодою між собою або відповідно до вимог законодавства передають в пул все підлягають перестрахування ризики понад суми власного утримання або по всьому портфелю страхувань, або за окремими видами страхувань, або по особливо небезпечним ризикам. На базі прийнятих в перестрахування ризиків створюється ретроціс- Сіон перестрахувальний договір, в якому і надається участь членів пулу пропорційно до сум, переданих ними в пул премій, або в межах узгоджених лімітів відповідальності. Таким чином, цим видом перестрахування досягається повне використання місткості даного страхового ринку. Головний недолік пулів полягає в тому, що при настанні катастрофічних страхових випадків збитки повинні повністю або в межах утримання ринку оплачуватися страховими компаніями ринку однієї країни.

 
<<   ЗМІСТ   >>