РОЗВИТОК В УЧНІВ ЗДАТНОСТІ ДО ЖИТТЄВОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ ЗАСОБАМИ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Сучасне суспільство висуває високі вимоги до розвитку особистості, до формування в учнів здатності і готовності до життєвого самовизначення, які, на наш погляд, ефективно можуть бути досягнуті шляхом впровадження дослідницької діяльності в освітній процес. На підставі ФГОС ТОВ 2-го покоління і ФГОС ВО 3-го покоління діяльність учнівської молоді рекомендується орієнтувати на дослідження навколишнього їх мікросоціуму, його злободенних проблем і способів їх вирішення, а підготовка студентів до науково-дослідницької діяльності є обов'язковою складовою частиною моделі випускника вищого професійного освіти.

Дослідницька діяльність сприяє формуванню в учнів готовності до самостійних вчинків і дій, прийняття відповідальності за їх результати, цілеспрямованості та наполегливості в досягненні цілей, розвиває здібності керувати своєю пізнавальною діяльністю, опановувати методологією пізнання, стратегіями і способами пізнання і вчення, формує вміння слухати, вести діалог відповідно до цілей і завдань спілкування, брати участь у колективному обговоренні проблем і прийняття рішень, будувати продуктивне з співпраця з однолітками і дорослими.

Дана проблема вивчається багатьма вченими в галузі педагогіки і психології: А.А. Корженкова, А.В. Леонтович, А.С. Обухів, А.Н. Поддьяков, А.І. Савенков, В.І. Слободчиков і багатьма іншими фахівцями. Організації дослідницької діяльності студентів у вузі і її методичного забезпечення присвячені роботи Л.Ф. Авдєєвої, Г.Н. Александрової, А.Н. Алексєєвої, В.І. Бабурова, М. А. Байдан, В.І. Грошева, В.Є. Евлютіной, В.І. Загвязинский, С.І. Зінов'єва, Н.В. Кузьміної, В.С. Кузнєцової, І.Я. Макарової, М.І. Махмутова, Г.А. Миколаєва, Е.С. Спіциної, Г.М. Храмової та ін.

Завдання дослідницької діяльності учнів:

• - прищепити початкові систематичні навички виконання теоретичних і експериментальних науково-дослідних робіт в єдності освітнього і творчого процесів;
• - забезпечити міцне і глибоке засвоєння знань за спеціальними і суміжних дисциплін;
• - розвинути творче, аналітичне мислення, здатності до творчої роботи, розширити теоретичний кругозір;
• - виробити вміння щодо застосування теоретичних знань для вирішення конкретних практичних завдань;
• - розширити знання з основних напрямів науки і техніки; формувати потреби і вміння самостійно поповнювати свої знання, навички роботи в творчих колективах;
• - сприяти професійній і соціальній адаптації.

Дослідницька діяльність виступає як форма організації виховання, як діяльність, спрямована па отримання нового знання і структурна основа формування дослідницького досвіду. Отже, метою дослідницької діяльності є не тільки кінцевий результат, а й сам процес, в ході якого формується дослідний досвід, досвід життєвого самовизначення, як особистісне придбання учня.

Дослідницька діяльність учня, студента або школяра, в процесі виховання виконує ряд функцій:

освітню: оволодіння теоретичними (наукові факти) і практичними (наукові методи дослідження; методики проведення експериментів; способи застосування наукових знань) знаннями;

організаційно-орієнтаційну: формування вміння орієнтуватися в джерелах, літературі; розвиток умінь організовувати і планувати свою діяльність; вибір методів обробки інформації;

• - аналітико-коригувальну: пов'язана з рефлексією учня, його самоаналізом, самовдосконаленням планування і організації своєї діяльності; корекцією і самокорекцією учебнопознавательной діяльності;
• - мотиваційну: розвиток і посилення інтересу до науки в процесі здійснення науково-дослідницької діяльності, пізнавальних потреб, переконання в теоретичної і практичної значущості розроблюваного наукового знання; розвиток бажання глибше познайомитися з проблематикою досліджуваної області наукового знання, різноманітністю точок зору; стимулювання самоосвіти, саморозвитку;

розвиваючу: розвиток критичного, творчого мислення, вміння діяти в стандартних і нестандартних ситуаціях, вміння доводити, відстоювати свою точку зору; розуміння розвитку мотивації (інтересу, прагнення до пізнання), розвиток здібностей (пізнавальних, комунікативних, спеціальних здібностей і ін.);

- виховує: становлення морального і правової самосвідомості; воспи тание здатності до адаптації в мінливих соціальному середовищі; формування адекватної самооцінки, відповідальності, цілеспрямованості, вольового саморегулювання, сміливості в подоланні труднощів та інших здібностей і рис характеру. Виховує функція включає також формування готовності до професійного самовизначення, професійної етики.

Формування в учнів готовності до життєвого самовизначення можна назвати однією з центральних проблем сучасної освіти. В даному процесі виділяються два методичних принципу. Перший відображає необхідність формувати готовність до життєвого самовизначення, починаючи з мотивації, з актуалізації пізнавальної потреби, пробудження дослідницького початку в учня, яке можливо, тільки якщо він відчує задоволення від наукового пошуку. Якщо в учня є дослідницька мета, то він сам активно шукає кошти її досягнення. Перше завдання педагога - активізувати пізнавальну потребу, а друга забезпечити умови для її реалізації. Другий підхід це лічностнооріентірованное взаємодія з учням. Формування дослідницького інтересу та особливої життєвої позиції, коли знаходження й вирішення проблеми набувають статусу життєвої цінності, відбувається завдяки спеціально організованому спілкуванню педагога з учнем, тобто посередницьким діалогу.

У сучасному освітньому закладі, в школі чи у вузі дуже важливо зацікавити навчальним предметом учнів, підвищити мотивацію до навчання, досягти цього можна лише через продуману систему дослідницької діяльності з різних навчальних предметів.

Однак, дослідницька діяльність учнів здійснюється не тільки в процесі навчання на уроках і аудиторних заняттях, вона триває в позаурочний час в різноманітних формах виховної роботи. Вся позаурочна виховна робота орієнтована на розширення і поглиблення базових компетенцій, готовності до життєвого самовизначення (професійного, цивільному, етичному, естетичному), на розвиток здібностей, пізнавального інтересу, на прилучення до дослідницької роботи, на організацію соціальної діяльності учнівської молоді.

Дослідницька діяльність учнів може бути представлена в наступному вигляді:

• 1. Інформаційний проект, який спрямований на збір інформації про об'єкт або явище з подальшим аналізом інформації, можливо, узагальненням і обов'язковим поданням. Отже, при плануванні інформаційного проекту необхідно визначити: а) об'єкт збору інформації; б) можливі джерела, якими зможуть скористатися учні (потрібно також вирішити, чи надаються ці джерела учням або вони самі займаються їх пошуком); в) форми представлення результату. Тут також можливі варіанти - від письмового повідомлення, з яким знайомиться тільки вчитель, до публічного повідомлення в класі або виступу перед аудиторією (на шкільній конференції, з лекцією для молодших школярів і т.д.). Основний спільним завданням інформаційного проекту є саме формування умінь знаходити, обробляти і представляти інформацію, отже, бажано, щоб всі учні взяли участь, нехай в різних але тривалості і складності інформаційних проектах. У певних умовах інформаційний проект може перерости в дослідницький.
• 2. Дослідницький проект передбачає чітке визначення предмета і методів дослідження. У повному обсязі це може бути робота, приблизно збігається з науковим дослідженням; вона включає в себе обгрунтування теми, визначення проблеми і завдань дослідження, висування гіпотези, визначення джерел інформації і способів вирішення проблеми, оформлення та обговорення отриманих результатів. Дослідницькі проекти, як правило, тривалі за часом і нерідко є екзаменаційної роботою учнів або конкурсною роботою.
• 3. Практико-орієнтований проект, який передбачає реальний результат роботи, але на відміну від перших двох має прикладний характер (наприклад, оформити виставку гірських порід для кабінету географії). Тип проекту визначається по домінуючою діяльності і планованому результату. Наприклад, проект з вивчення місцевості може носити дослідницький характер, а може - практико-орієнтований: підготувати лекцію на тему «Гори (або рівнини) Землі». Підготовка такого проекту, крім власне предметного змісту, включатиме питання аналізу, особливостей звернення до неї і т.д.

Дослідницька робота може бути організована як індивідуальна, групова, колективна або змішана, тобто на різних етапах роботи має місце і групова, і індивідуальна робота. Результатом роботи учнів можуть бути будь-які макети, розробки, карти, схеми, описи об'єктів і конкретна діяльність по їх благоустрою і т.п. Головне, щоб обрана гема дослідження була тісно пов'язана з реальним життям і особистісно значима для кожного учня.

До фундаментальних ідей, на яких будується дослідницька діяльність, можуть бути віднесені наступні принципи:

• 1. Принцип орієнтації на пізнавальні інтереси учня. Дослідження - процес творчий, творчість неможливо нав'язати ззовні, воно народжується тільки на основі внутрішньої потреби, в даному випадку потреби в пізнанні. Звідси наступний принцип.
• 2. Принцип свободи вибору і відповідальності за власні вчинки. Тільки за умови його реалізації освіту здатне стати адекватним індивідуальним цілям особистості.
• 3. Принцип освоєння знань в єдності зі способами їх отримання. Диктуються завданнями підхід до формування наукової картини духовно-морального устрою світу включає в себе не тільки освоєння якогось обсягу інформації, добутої шляхом спеціальних досліджень, а з необхідністю передбачає отримання нового знання на основі оволодіння способами її виявлення. Наука невіддільна від рефлексії того, яким шляхом отримано знання, тому й учень повинен освоювати не тільки кінцевий продукт, у вигляді якогось позитивного знання, але бути добре знайомий з еволюцією знання, а також зі шляхами і способами його отримання.
• 4. Принцип опори на розвиток умінь самостійного пошуку інформації. Головне завдання сучасної освіти нс тільки повідомлення знань, а в першу чергу - розвиток в учня потреби і здатності ці знання здобувати. Тільки на цій основі можна забезпечити перетворення знань в інструмент творчого освоєння світу дитиною. Учень не просто споживає інформацію, а сам породжує знання. Знання, пропоновані для освоєння учню в традиційній освіті, нові лише для нього. В умовах, коли в якості головної цінності освіти розглядаються не знання, а способи їх отримання, стає не важливо, наскільки здобута дитиною інформація нова.
• 5. Принцип поєднання продуктивних і репродуктивних методів. Психологія засвоєння свідчить про те, що легко і мимоволі засвоюється той матеріал, який включений в активну роботу мислення. Для учнів важливо на ділі відчути ситуацію успіху, відчути себе потрібним, усвідомити свої можливості, свій внесок у загальну справу. При цьому способі навчається навчається робити вибір, нести відповідальність за розпочату справу і результат. Оскільки при створенні своєї власної роботи учень буде прагнути проявляти ініціативу, ентузіазм, намагатися виконати роботу в строк відповідно до встановленого плану і розкладу роботи.

Таким чином, дослідницька діяльність дозволить не тільки проявити себе індивідуально або в групі, спробувати свої сили, докласти свої знання, а ще й принести користь, показати публічно досягнутий результат. В ході співпраці учні набувають досвіду намічати цілі і завдання діяльності, шукати шляхи їх вирішення, створювати колективні звіти, вивчати різні види підходів до вирішення поставлених завдань, відстоювати свою точку зору, діяти самостійно, коригувати свою діяльність, порівнюючи отримане з необхідним. Включення учнів в дослідну діяльність дозволяє формувати у особистості її готовність до життєвого самовизначення, здатності знаходити нові рішення різноманітних проблем сучасного життя, активно діяти в сучасному суспільстві.

Педагогічними умовами формування готовності до життєвого самовизначення засобами дослідницької діяльності учнів є:

орієнтація педагогів на дослідницьку культуру активного громадянина суспільства;

• - опора на пізнавальні інтереси учнів як рушійну силу процесу навчання;
• - організація навчання учнів основам дослідницьких методів;
• - розробка і реалізація програм збагачення дослідницького досвіду учнів.

У сучасній системі освіти можна виділити кілька напрямків щодо застосування та впровадження видів і форм науково-дослідної діяльності учнів:

• - збагачення традиційних академічних форм організації навчального процесу (уроків, лекцій, семінарів, практичних та лабораторних занять) виконанням завдань дослідницького типу;
• - розвиток позанавчальних форм залучення учнів до наукової діяльності (наприклад, написання наукових доповідей, статей, підготовка повідомлень, проведення олімпіад та наукових конференцій; розробка проектів для отримання грантів; факультативні форми навчання; форми наукового співробітництва школи - вуз - виробництво та ін.);
• - впровадження менш поширених специфічних форм науково-практичної діяльності (наукові дослідницькі гуртки, колективи молодих дослідників та ін.).

Розвиток особистості учня, його інтелекту, почуттів, волі здійснюється лише в активній діяльності. Людська психіка не тільки проявляється, але і формується в діяльності, і поза діяльністю вона розвиватися не може. У формі нейтрально-пасивного сприйняття не можна сформувати ні міцних знань, ні глибоких переконань, ні гнучких умінь. Здатність учнів до творчої (а значить, і до дослідницької) діяльності ефективно розвивається в процесі їх доцільно організованої діяльності під керівництвом педагога.

Дослідницька діяльність студентів чи школярів, як показує досвід, не виникає сама по собі. Необхідними умовами її здійснення є:

• - готовність учнів до цього виду роботи;
• - бажання та готовність викладачів керувати цим видом діяльності.

Педагоги, таким чином, беруть на себе ще одну виховну функцію - керівника дослідницької діяльності учня. При цьому основними завданнями педагогів стають: актуалізація дослідницької потреби учня; залучення в пошукову діяльність; пошук засобів, що активізує процес пізнання; сприяння в усвідомленому целсполаганіі; доведення учня до результативності в діяльності.

Дослідницька діяльність учня передбачає наявність основних етапів, характерних для наукового дослідження:

• - постановка проблеми, формулювання теми;
• - цілепокладання, висування гіпотез; ознайомлення з літературою з даної проблематики;
• - оволодіння методами дослідження;
• - збір власного матеріалу, його аналіз;
• - узагальнення, висновки.

Проведення досліджень стимулює розумовий процес, спрямований на пошук і вирішення проблеми. Структуру дослідницької діяльності визначають наступні компоненти: дослідницьке завдання, дослідницькі дії і операції, дії контролю і оцінки.

Змістом дослідницької діяльності є загальні способи навчальних і дослідницьких дій, спрямовані на рішення конкретно-практичних і теоретичних завдань. Дослідницька діяльність - це процес вирішення поставленої проблеми на основі самостійного пошуку теоретичних знань; передбачення і прогнозування, як результатів рішення, так і способів і процесів діяльності.

Дослідницька діяльність - це процес спільної творчої діяльності учня і викладача (наукового керівника) з виявлення сутності досліджуваних явищ або процесів, систематизації суб'єктивно і об'єктивно нових знань, пошуку закономірностей, опису, поясненню, проектування. У зв'язку з цим фактом основною метою виховної роботи педагога є виявлення талановитої молоді та створення сприятливих педагогічних умов для розвитку в учнів готовності до життєвого самовизначення.

Дослідницький досвід можна визначити, як сукупність практично засвоєних знань, умінь, навичок і способів діяльності, отриманих в ході дослідницької діяльності, яке в подальшому забезпечують суб'єктне ставлення до виконуваної діяльності, спрямованість до своїх можливостей в ході виконання подальших дослідницької діяльності, тим самим, сприяючи формуванню дослідницької компетенції [96].

Учень, який займається дослідженням, здатний переносити дослідний досвід на різні сфери діяльності і застосовувати в різних ситуаціях, що підтверджує поліфункціональність, універсальність і надпредметних структурних складових дослідницького досвіду. Даний досвід мобільний, рухливий, варіативний в будь-якій ситуації і на будь-якому предметному матеріалі.

Багатовимірність дослідницького досвіду підтверджується застосуванням учням структурних елементів дослідницького досвіду в формуванні не тільки дослідницької компетенції. Так, досвід самостійного отримання інформації з різних джерел, включаючи енциклопедії, словники, інтернет-ресурси та інші бази даних необхідний у формуванні і прояві ключовий інформаційної компетенції. Досвід використання для пізнання навколишнього світу різних методів дослідження необхідний при становленні і прояві проблемної ключової компетенції. Навик вибору і використання виразних засобів мови і знакових систем (текст, таблиця, схема, аудіовізуальний ряд і ін.) Відповідно до комунікативного завдання. Уміння вступати в мовне спілкування, брати участь в діалозі (приймати точку зору співрозмовника, визнавати право на іншу думку); навик представлення результатів і висновків дослідження; досвід виступу з результатами дослідження беруть участь у формуванні комунікативної ключової компетенції.

Іншими словами, дослідницька діяльність як засіб виховання учнів містить багато структурні складові, які є базовими у формуванні і прояві багатьох ключових компетенцій, що визначає значимість дослідницької діяльності у формуванні в учнів готовності до життєвого самовизначення.