Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПЕДАГОГІКИ І ОСВІТИ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

АКМЕОЛОГИЧЕСКИЙ ПІДХІД.

Акмеология (від грец. Акті - вершина) - наука, що вивчає розвиток людини на ступені дорослості і досягнення ним вершини в розвитку як природного істоти (індивіда), особистості і суб'єкта діяльності (головним чином професійної). На основі акмеологічного підходу можливе вивчення життєвих обставин і умов, що сприяють на кожній віковій ступені, виходу на ті чи інші вершини, типові для даного віку. Акмеологический підхід дозволяє намічати шляхи педагогічної компенсації не досягнутого на попередньому відрізку життєвого шляху оптимуму розвитку (А.А. Бодальов), а також проектувати етапи професійно-особистісного просування від однієї вершини до іншої.

АКСІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД (В.А. КАРАКОВСКИЙ, А.В. КИРЬЯКОВА, І.Б. КОТОВА, Г.І. ЧІЖАКОВА, Е.Н. ШИЯНОВ, Н.Є. ЩУРКОВА, Е.А. ЯМБУРГ).

В основі цього підходу лежить філософська теорія цінностей, яка оформилася як самостійна наукова дисципліна в другій половині XIX ст., А в XX ст. відбулося широке звернення до теорії цінностей в різних сферах наукової думки, і в тому числі в педагогіці, зокрема, в теорії воспітанія.Для виховання в рамках аксіологічного підходу надзвичайно важливе розуміння того, що світ цінностей об'єктивний, це - сама соціокультурна реальність, життя людини і суспільства. Цінності життя стають змістом виховання; образно кажучи, виховання вчить підростаюче покоління вирішувати проблему «як жити». Однак, цінності мають і особистісні прояви - ціннісні орієнтації (установки, переконання, інтереси, прагнення, бажання, наміри). Саме ціннісні орієнтації детермінують ставлення особистості до навколишнього світу і самої себе.

Амбівалентний підхід (Л. Новікова) передбачає розгляд педагогічних явищ і процесів на основі врахування їх на перший погляд виключають, що суперечать один одному сторін. Наприклад, амбівалентний підхід застосуємо при вивченні колективу та індивідуальності, свободи і відповідальності, диференціації та інтеграції. Як правило, педагогам властиво абсолютизувати якусь одну з дуальних характеристик: в школі повинен бути тільки порядок, а хаос - це вже негативна характеристика; якщо вільне виховання, то вже ніякого примусу. Якщо розвиток індивідуальності, то поза колективом. Подібний підхід не тільки не відповідає реальності, але значно збіднює смисли і зміст педагогічної діяльності.

Антропологічний підхід (Ш. Амонашвілі, Б.М. Бім-Бад, В.Б. Куликов, Л.М. Лузіна, В.І. Максакова) розвивається в рамках педагогічної антропології і заявляє себе як напрямок сучасної педагогіки, що інтегрує знання про дитину як цілісному суть, повноцінному представника виду Homo sapiens, повноправне учасника виховного процесу [101, с. 16]. Слід зазначити, що антропологічний підхід широко і своєрідно втілюється в практиці «гуманістичної педагогіки», «рефлексивної педагогіки», «педагогіки ненасильства». У суті своїй антропологічний підхід реалізує відому з часів Я.А. Коменського концепцію природосообразности виховання, яка була блискуче розвинена з використанням досягнень наукового людинознавства XIX в. К.Д. Ушинського в його педагогічної антропології. У XX ст. в антропологічну інтерпретацію виховання великий внесок внесли філософи-екзистенціалісти, зокрема О. Больнова.

Віковий підхід дозволяє розглядати виховання в контексті фізіологічних, психічних, соціальних особливостей розвитку особистості, а також соціально-психологічних особливостей утворених ними спільнот. На кожному віковому етапі перед людиною постають специфічні завдання, від способу і результату вирішення яких багато в чому залежить його подальше особистісний розвиток. Вони пов'язані з досягненням певного рівня біологічного дозрівання, з ситуаціями морально-етичного і ценностносмислового вибору; зі становленням самосвідомості і необхідністю професійного і життєвого самовизначення і т. д. Віковий підхід сприяє розумінню проблем виховання, пов'язаних з особливостями віку, і створення умов для їх ефективного вирішення.

 
<<   ЗМІСТ   >>