Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow МЕДІАПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В УМОВАХ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РОЗДІЛ 2 «ГЛОБАЛЬНЕ» МЕДІАСЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СОЦІУМ

Аудіовізуальні комунікації і екранна культура

Одним із феноменів XX століття, які вплинули на соціально-культурні процеси в усіх регіонах світу, стала екранна культура.

Винахід в 1895 році кінематографа і стрімке поширення його, потім телебачення, відео, персональних комп'ютерів, Інтернету, досвід розробки художніх можливостей світломузики, різного роду звукозорових уявлень, опосередкованих новітніми технічними засобами, що розширюється впровадження нових технологій в усі сфери культури і побуту, аж до віртуальної реальності, що охоплює сферу дозвілля, - все це різновиди єдиного цілого - екранної культури.

На рубежі XX-XXI століть стало очевидно, що аудіовізуальна комунікація серйозно потіснила друковане слово, а екранні форми творчості поступово змінили традиційні мистецтва або служать новими засобами їх тиражування.

Взаємодіючи зі складними і суперечливими соціальними процесами, екран відіграв вирішальну роль у демократизації культури і в появі її нових форм. В результаті змінилася соціально-культурна ситуація в цілому, трансформувалася ме діасрсда - спочатку на Заході, а потім і у нас.

Розвиток аудіовізуальної комунікації і екранних мистецтв є комплексною проблему, оскільки включає фактори і економічні, і технічні (розвиток нових інформаційних технологій), і соціокультурні, художні, які, тісно переплітаючись між собою, приводять до непередбачуваних наслідків.

З поняттям «екранна культура», як зазначає К. Е. Разлогов, пов'язані не тільки кіно, телебачення і відео в їх художній формі. «Саме екран (в тому числі і дисплей комп'ютера), вбираючи в себе аудіовізуально-образні можливості кінематографа (а потім телебачення і відео), доповнюючи і трансформуючи їх, стає матеріальним носієм нового типу культури в усіх її формах: інформаційної, художньої та наукової» [1] .

З теоретичної точки зору, екранна культура типологічно співвідноситься зі звичною нам письмовій (книжкової) культурою, з іншого - є продуктом її еволюції.

У книзі, про що б вона нам не розповідала, оповідання витягується в книжкову рядок, оскільки грунтується на «лінійному мовою» писемності. Поява на книжковому сторінці ілюстрації являє вже нову якість цієї сторінки (і книги в цілому). В даному випадку лінійний мову писемності поєднується з мовою образотворчого мистецтва (візуального), призводить до народження кінематографа, який зумів передати реальну послідовність рухів на плоскому чотирикутнику екрану. «Ожила» сторінка перетворилася в екран, який потім за допомогою телебачення прийшов до нас в будинок, ставши таким же предметом домашньої культури, яким вже давно є книга. Нарешті, відеомагнітофон надав можливість більш гнучкою обласної зв'язку з екраном, ніж кінематограф або телебачення. Відеокасета - то ж відкладення фрагмента світової культури, яке характерно для книги. Процес вдосконалення засобів обчислювальної техніки призведе до того, що персональний комп'ютер буде являти собою розкриту книгу. Таким чином, культура комп'ютерної сторінки є не що інше, як трансформована книжкова культура, певний підсумок еволюції книги.

Найсуттєвішим є те, що комп'ютерна технологія слід за технологією поліграфічної, опиняючись тим самим необхідним логічним ланкою в розвитку культури екранних технологій.

Принципова новизна екранних форм моделювання обертається якісно іншими соціокультурними вимірами комп'ютерної сторінки. Це перш за все можливість діалогу з екранної книгою - можливість вражаюча, невідома раніше і тому все ще «чудова». Принципово важливе для «комп'ютерної книги» і культурологічно глибоке поняття «діалог», пов'язане з роботами М. Бахтіна, В. Біблера та Ю. Лотмана, у вітчизняній літературі з інформатики прийнято підміняти не традиційним поняттям «взаємодія», а його невиразною калькою з англійської «інтерактивність». А тим часом в зарубіжній культурології вже з'явилося поняття «полілогу» (широкого обміну смислами, значеннями, в які вступає кожен новий автор і кожен новий текст) і «інтертекст» (взаємодія між текстами), які піднімають на якісно новий щабель бахтінськи поліфонію. Комп'ютер, завдяки наявності інформаційних мереж, стає найважливішою складовою частиною глобального полілогу, в перспективі - новим динамізувати способом існування самої медіакультури.

Таким чином, справа не тільки в бурхливому розвитку інформаційно-комп'ютерних технологій, а в тому, що поряд з традиційними типами культури, і перш за все письмовій, складається новий тип культури - екранна культура.

Справжнє покликання екранної культури - відкриття нових соціокультурних ніш, освоєння яких класичної культурою неможливо як з технологічних причин, гак і через традиціоналістських форм мислення. Екранної культури немає ніякого сенсу протистояти двом іншим традиційним типам культури. Більш того, їй життєво важливо взаємодіяти з ними, бо екранна культура може розвиватися лише в нерозривній контексті «трьох культур», відрив від якого загрожує деформацією його становлення та самосвідомості. Тепер стає зрозумілим, що вже до наявної «культурної піраміді» - традиційного способу світової культури - комп'ютерні технології додають новий вимір.

Що ж нового несе з собою екранна культура? Перш за все, новий тип спілкування, заснований на можливостях вільного виходу особистості в «віртуальний простір». Так, наприклад, електронні газети доступні будь-якому бажаючому: кожен може прочитати їх і вступити в зацікавлений контакт.

Вільне поширення інформації поступово зробить мсдіапространство постійним місцем зустрічі людей, що шукають співзвуччя собі в безкрайньому інформаційному світі, дозволить відчути специфіку багатовимірності різних культур, стане основою нового мислення.

Однак поняття «нове мислення» не зводиться тільки до політичного або наукового профілізації людської свідомості. Нове мислення - це перш за все орієнтованість людини на саморозвиток. Саме тому для нового мислення органічно зрощення логічного і образного, інтеграція понятійного і наочного, формування інтелектуальної образності і чуттєвого моделювання.

Швидкість, гнучкість, реактивність і глибина нового мислення вже починають знаходити собі адекватну опору в розвиненому інструментарії комп'ютерної культури. Однак ці якості можуть стати згубними для нашої свідомості, якщо воно не знайде нових життєвих цінностей - адекватності світорозуміння і усвідомленості особистого дії.

Встановлення повноцінної і насиченої зворотного зв'язку за допомогою екрану-полілогу здатне «розгорнути» інформованість кожного віч-на-інтелектуального життя суспільства, до активного формування культурної та соціальної політики. Зрозуміло, що екранна культура, інтернаціональна за своєю природою, не може не бути «планетарної», загальнолюдської хоча б тому, що «внутрішньодержавний» інформаційний космос настільки ж безглуздий, як, скажімо, «внутрішньодержавна» наука. Більш того, справжня інформованість громадянина завтрашнього дня грунтується, перш за все, на демократичний розвиток інформаційних засобів і мереж, на соціальних і технологічних гарантії того, що потужний потенціал нових інформаційних технологій не буде використаний в цілях відомчого монополізму і тоталітаризму.

Пріоритетність екранної (або аудіовізуальної, або електронною) культури зросла у всьому світі. А всесвітня павутина Інтернету поступово стає глобальним комунікаційним дзеркалом-екраном життя людства.

Цифрова форма аудіовізуальної комунікації поступово призводить до конвергенції різного роду екранів в єдиний культурно-комунікаційний комбайн - телекомпиотер, екран якого може майже нескінченно розширюватися без втрати якості зображення, а звук - довільно поширюватися в просторі. Та й сам екран знаходиться на межі зникнення, розчиняючись в багатовимірної «віртуальної реальності». На початку третього тисячоліття з'явилася «особлива порода» людей, що живуть більш в віртуальному світі Інтернету, ніж у світі реальному. А фантасти невтомно наповнюють нашу планету «киборгами» і «клонами».

І можна погодитися з К. Е. Разлогова, що вивчення аудіовізуальної культури в даний час ведеться вкрай нерівномірно і розрізнено. Пріоритет віддається тим явищам, які можуть бути вписані в традиційні системи, наприклад «кіно як мистецтво», ТВ як форма журналістики, відеокліпи як нова форма музичного мистецтва, екран як частина рекламного бізнесу та PR-кампаній і т. П. [2] .

Однак все це - ланки одного ланцюга - аудіовізуальні комунікації, які є найважливішою складовою сучасної медіакультури.

У екранної (електронної) культури свій «мова», своя «знакова» система, тісно пов'язана з технікою. Адже аудіовізуальна комунікація - це сукупність нових явищ: творчих і технічних. Екранне творчість сьогодні - це не тільки кіно, але і різні форми телебачення (ефірного, кабельного, супутникового), це відеокасети і CD-ROMbi, дисплей комп'ютера і т. Д. І «мова» - знаковий, семіотичний потенціал - у всіх цих принципово різних (з точки зору техніки) аудіовізуальних комунікацій в общем-то один, незважаючи на існування індивідуальних особливостей (наприклад, у кіно - великий екран, у ТВ - ефект прямого, безпосереднього спілкування, у відео - електронні спецефекти, симулякри і т. д .) [3] .

Прихильники абсолютізіруемой «специфіки телебачення» на перших порах надавали першорядне значення техніці прямого репортажу, тобто з місця подій. Але подальший розвиток показало, що превалювання «прямих передач» було наслідком не стільки технічного прогресу, скільки технічної слабкості раннього телебачення. З появою методів відеозапису вони стали рідкісними винятками на малих екранах, зберігши принципове значення як момент розширення загального діапазону екранної комунікації.

Слід підкреслити, що семиотическое будова звукозорового ряду залишилося незмінним, тобто ТВ свідчило не про появу нового «мови», а про зміну спрямованості розвитку старого мови під впливом нових форм його використання суспільством. Таким чином, техніка впливає на мову екрану як би по двох напрямах. З одного боку, вплив пряме, безпосереднє, що розширює «загальний діапазон» зображально-виражальних засобів, серед яких суспільство і кожен комунікатор окремо відбирають найбільш повно відповідають конкретним завданням спілкування або поширення інформації. З іншого боку, непряме, опосередковане розвиток нових форм соціального функціонування екрану. Якщо в роки монополії кіно на екранне творчість розвиток кіномови визначалося в першу чергу необхідністю вирішення специфічно художніх завдань, то з приходом телебачення тут взяли гору общекоммунікатівние процеси, що призвело до стабілізації семіотичних механізмів, відомої загальмованості їх загального розвитку (особливо по контрасту з пошуками експериментаторів). У більш-менш віддаленому майбутньому футурологи вже бачать перспективу безпосереднього екранного двостороннього і багатостороннього спілкування, що додасть аудіовізуальній сфері ще більше функціональне схожість з природною мовою і сприятиме фіксації мовної норми екрану.

Якщо «мову» відноситься виключно до сфери культури, то соціальне функціонування складається в результаті взаємодії культури і економіки, а техніка залежить від економіки і інформаційно-комп'ютерних технологій. Причому, що найважливіше, взаємодія між кожною парою елементів носить двосторонній і діалектичний характер.

У теоретичному плані тут особливо важливо те, що нові технічні засоби перевели в ранг другорядних ті відмінності між кіно і телебаченням, на яких трималася наукова традиція їх кардинального розмежування як двох мало не протилежних систем комунікації. Звукозорових комплекс знову знайшов цілісність. А в перспективі з'явиться голографія і форми двосторонньої телевізійної зв'язку, які будуть все більш наближати потенціал аудіовізуального спілкування до універсалізму природної мови.

Не випадково під терміном «фільм» сьогодні розуміється будь-яка форма запису зображення в русі незалежно від її матеріального носія. Такий широкий підхід дозволяє подолати іскусствоцентрізм, часто накладає свій відбиток на будь-який аналіз кінематографа, а також визначити, з одного боку, питома вага і значення художніх явищ в широкому комунікативному діапазоні звукозорового ряду, а з іншого - місце кіно і системи аудіовізуальної комунікації в цілому.

Досить очевидно, що широта поширення, масовість і доступність екранної творчості більшою мірою характеризують нині телевізійне мовлення, ніж мережа кінотеатрів з її більш обмеженою аудиторією.

Розглянувши таким чином специфіку становлення і розвитку екранної, тобто аудіовізуальної культури, що є формою духовного (творчого) і матеріального (технічного) виробництва, можна констатувати, що цей тип культури, що має ще одну постанову - електронна культура, лідирує в глобальному медіа-просторі, роблячи істотний вплив на соціум. Серед найбільш «дієвих» за ступенем впливу на аудиторію - телебачення, комп'ютерні технології і розвивається мережа Інтернет.

  • [1] Див .: Основи продюсерства. Аудіовізуальна сфера / під ред. Г. П. Іванова та ін. М., 2003. С. 11.
  • [2] Див .: Основи продюсерства ... С. 16.
  • [3] Про знаковій системі і мові аудіовізуальних комунікацій см. РаботиЖ. Бодріяра, Ж. Дельоза, Ж. Дерріда, М. Кастельс, Ю. Кристевої, М. Маклюе-на, К. Разлогова, В. Савчука, М. Ямпільського та ін. 34
 
<<   ЗМІСТ   >>