Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow ІСТОРІЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ОСВІТИ І ПЕДАГОГІКИ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ВИСНОВКИ

Соціокультурна проблема взаємодії суспільства, держави і вищої освіти вирішувалася з прагматичних позицій. Істотне звуження різноманітності освітніх стратегій, форм і методів зводило рішення комплексу завдань, що стояли перед вищою школою до прямолінійного організаційного і формальному управлінського підходу. Протидія різних стратегій інституційно-правового визначення науково-організаційного та соціокультурного статусу системи вищої школи виражалося в появі поряд з бюрократичною, демократичної, орієнтованої на цінності суспільства моделі навчання. Неадекватність і відсутність синхронізму в темпах еволюції освіти і суспільства привело до кризи, вираженого в пануванні особистісно-відчуженого навчання. Депріваціонних модель підготовки штучно звужувала потенціал вищої школи, примушувала вирішувати шаблонні завдання, гальмувала її науково-педагогічну, просвітницьку та культурну діяльність, зводячи професію вчителя до прагматично службової функції. При цьому бюрократично орієнтоване вищу освіту виявилося нездатним досягти адекватних темпів розвитку, і або відставало від соціально-економічних, культурних та наукових потреб, або випереджало соціальне замовлення, не співпадає з потребами соціуму, маніфестуючи про методологічної неспроможності адміністративного підходу до підготовки учительства. Науково організоване на основі творчого підходу освіту має особливою якістю «спробувати йти на крок попереду суспільства, прискорити темп соціальних змін та економічного зростання». Початок подолання хронічної кризи в освіті бачилося в створенні так званого «альтернативного», суспільно орієнтованої освіти, покликаного здійснювати підготовку випускників до особливої ролі перетворювачів соціально-економічного і соціокультурного ладу країни.

 
<<   ЗМІСТ   >>