Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow ІСТОРІЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ОСВІТИ І ПЕДАГОГІКИ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РОЗВИТОК ОСВІТИ В СРСР В 1920-1930-І РОКИ

У 1920-ті рр. нова влада посилила увагу до професійної освіти, з'ясувавши, що технічних сил в країні було явно недостатньо. Після гасла «Техніка в період реконструкції вирішує все!» З'явився новий: «Кадри вирішують все!» Здійснення планів п'ятирічки і комплекс заходів але трансформації системи вищої і середньої школи виявилися взаємопов'язані. Політика ВКП (б) в області вищої школи характеризувалася найсуворішим контролем над складом студентів і викладачів, і особливо над змістом викладання, бо вища школа сприймалася як цитадель «буржуазної» інтелігенції. Було поставлено завдання створити на місці старих кадрів нову «радянську інтелігенцію» шляхом «завоювання вузів». У боротьбі з тенденціями автономії за статут, який би дав можливість компартії регулювати життя вузів, здійснювався масовий, в масштабах всієї країни проводився захоплення. На основі «класового підходу», в боротьбі з «пережитками автономії», тобто професорами з дореволюційним стажем, повсюдно застосовувалися жорсткі засоби перевірки соціального походження і політичної грамотності студентів, щоб «классовочуждие», «лішенци», тобто вихідці з непролетарських станів, не змогли зайняти місця в пролетарських вузах радянської країни, яка будує соціалізм в кільці імперіалістичних ворогів. У вузах отримала розвиток система рабфаков, студентські місця в першу чергу були призначені активним членам партійних, комсомольських і профспілкових організацій, при гаком класовому підході рівень підготовки до уваги не брався. Формувалися кадри пролетарського студентства, з опорою на них керівництво ВКП (б) здійснювало контрреформу системи вищої школи під виглядом зламу «опору буржуазної професури» і таких «пережитків», як наукових характер формування змісту вищої освіти. У професорсько-викладацькому середовищі впоратися з автономістськими тенденціями виявилося складно: восени 1920 р з'явилися декрети, які підпорядковувалися рада професорів правлінню, склад якого замість колишніх ректорів, проректорів та деканів призначався урядом РРФСР, а на ділі - партійним керівництвом. На зміну відверто званих «ворожими» з 1921 р стали «кувати» пролетарські кадри в «Інституті червоної професури». А в 1922-1923 рр. стали активно висилати на «філософських пароплавах» найбільш незгодних. У I МГУ правління було складено з представників урядових і партійних установ, в 1925-1928 рр. ректором стає професор А. Я. Вишинський. «Революційна» скасування вчених ступенів полегшила можливість просувати на професорські місця представників «червоної професури».

 
<<   ЗМІСТ   >>