МОДЕЛЬ ВИПЛАТИ ДИВІДЕНДІВ ЗА ЗАЛИШКОВИМ ПРИНЦИПОМ

При формуванні політики розподілу фірми необхідно пам'ятати два важливих моменти:

• 1) головним завданням є максимізація цінності частки акціонера в капіталі компанії;
• 2) при відсутності інвестиційних можливостей з NPV > 0 грошові кошти повинні виплачуватися акціонерам, тим, кому вони в кінцевому підсумку і належать.

У питанні формування дивідендної політики не існує єдиного рецепту. Одна з точок зору полягає в тому, що для кожної конкретної фірми оптимальна частка дивідендів - це функція чотирьох чинників:

• 1) перевагу інвесторами дивідендів у порівнянні з приростом капіталу;
• 2) інвестиційні можливості фірми;
• 3) цільова структура капіталу фірми;
• 4) доступність і ціни зовнішніх джерел фінансування.

Останні три елементи разом узяті визначають так звану

модель виплати дивідендів за залишковим принципом (residual dividend model). Відповідно до цієї схеми, будь-яка фірма, формуючи свою дивідендну політику:

• 1) визначає оптимальний бюджет капіталовкладень;
• 2) визначає суму акціонерного капіталу, необхідну для фінансування цього бюджету при заданій (цільової) структурою капіталу;
• 3) в максимально можливій мірі фінансує капіталовкладення шляхом реінвестування нерозподіленого прибутку;
• 4) виплачує дивіденди, тільки в тому випадку, якщо отриманий прибуток більше, ніж сума, необхідна для забезпечення оптимального бюджету капіталовкладень.

Таким чином, «залишковий» принцип означає, що дивіденди виплачуються в останню чергу, і модель формування дивідендів виглядає наступним чином:

Дивіденди = Чистий прибуток - Реінвестований прибуток =

= Чистий прибуток - Цільова частка власного капіталу х х Загальна сума інвестицій за період.

Ситуаційна задача 5.8

Визначення розміру дивіденду але залишковим принципом

Проблема. Цільова величина відносини акціонерного капіталу до загальної суми активів ПЛО «Лутай» становить 60%. Яка сума буде виплачена у вигляді дивідендів, якщо очікувана чистий прибуток компанії дорівнює 70 млн руб., Інвестиційні потреби оцінюються в 60 млн руб. і ПАТ «Лутай» дотримується залишкового принципу формування дивідендів?

Рішення. Для збереження заданої цільової частки акціонерного капіталу, сума фінансування інвестицій з власних коштів буде дорівнює

60% • 60 млн руб. = 36 млн руб.

Відповідно, з 70 млн прибутку 36 млн буде реінвестовано, і на виплату дивідендів буде спрямовано

70 - 36 = 34 млн руб.

Решта 24 млн бюджету капіталовкладень повинні будуть фінансуватися за рахунок нового боргу.

Якщо сума власного капіталу, необхідна (виходячи з цільової структури капіталу) для фінансування нових проектів, перевищує чистий прибуток, то дивіденди виплачуватися нс будуть, і для збереження цільової структури капіталу фірмі доведеться здійснювати нову емісію звичайних акцій. В умовах даної задачі така ситуація виникне, якщо інвестиційні потреби перевищать 70: 0,6 = 116,67 млн руб.

Модель формування дивідендів за залишковим принципом зручна і проста, проте її застосування на практиці потребує внесення певних коректив. Оскільки як інвестиційні можливості, так і прибуток однієї і тієї ж фірми будуть в різні роки неоднакові, суворе дотримання залишковим принципом призведе до відчутних коливань дивідендних виплат. Як показують емпіричні дослідження, нестабільність дивідендів - фактор, що негативно впливає на ціну акцій. Щоб уникнути негативного ефекту, необхідно згладжування виплат акціонерам.

У літературі можна зустріти такі рекомендації з формування дивідендної політики на основі залишкового принципу:

• 1) оцінити прибутку і інвестиційні потреби в середньому на горизонті планування (популярне число - п'ять років);
• 2) на підставі цих прогнозів розрахувати суми дивідендів за залишковим принципом і визначити середній коефіцієнт дивідендних виплат протягом планованого періоду;
• 3) встановити цільової коефіцієнт виплати дивідендів, грунтуючись на середніх знайдених показниках.

Таким чином, залишковий принцип виплати дивідендів використовується тільки для того, щоб розрахувати шляхом усереднення цільової коефіцієнт виплат в довгостроковій перспективі. Застосовувати цей підхід для визначення суми дивідендів за окремо взятий період недоцільно.

Багато компаній, особливо ті, які зайняті в циклічних галузях, нерідко застосовують дещо іншу методику формування дивідендних виплат. Вони фіксують на дуже низькому «базовому» рівні планку для регулярних дивідендів і, якщо прибутку досить, виплачують додаткові дивіденди, які визначають але залишковим принципом. Наприклад, General Motors , Ford і інші автоконцерни в минулому слідували саме цієї політики: низькі базові дивіденди плюс додаткові виплати (low-regular-dividend-plus-extra). Інвестори знали, що ці додаткові дивіденди в майбутньому можуть не виплачуватися, і не розцінювали їх як сигнал про стійке зростання прибутків компанії, так само як розцінювали відсутність додаткових виплат як негативний сигнал. В останні роки автомобільні фірми, як і багато інших компаній, перейшли від виплати базових і додаткових дивідендів до більш гнучкого інструменту - практиці викупу власних акцій.

Таким чином, виникає так звана компромісна модель дивідендної політики (tradeoff dividend model), якій багато фірм йдуть на практиці. В основі цієї моделі лежать п'ять базових принципів:

• 1) уникати недофінансування проектів з NPV > 0 з метою виплати дивідендів;
• 2) не допускати зниження рівня дивідендних виплат;
• 3) обходитися без випуску нових акцій;
• 4) підтримувати цільову структуру капіталу;
• 5) підтримувати цільової коефіцієнт виплати дивідендів.

Послідовність, в якій перераховані принципи, більш-менш

відповідає їх важливості. При такому підході співвідношення власного і позикового капіталу задається довгостроковим цільовим значення, яке служить орієнтиром, проте в короткостроковій перспективі структура капіталу може змінюватися, якщо необхідно зберегти рівень дивідендних виплат або уникнути необхідності розміщувати акції.

Цільовий коефіцієнт дивідендних виплат, тобто частка прибутку, що спрямовується на дивіденди, - це теж лише довгостроковий цільовий орієнтир для визначення розміру виплат в ординарної ситуації, і, якщо необхідно, менеджмент може варіювати суми виплат. У довгостроковій перспективі зростання прибутку буде супроводжуватися зростанням дивідендів, але з деяким тимчасовим лагом.