Головна 
Страхова справа ФІНАНСИ ОРГАНІЗАЦІЙ: УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ ЗАПОЗИЧЕНЬ (БОРГОВИМИ РИЗИКОМ) І РИЗИКОМ ЛІКВІДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВАПереваги використання позикових коштів для фінансування бізнесу добре відомі - це ефект фінансового важеля, що виявляється в зростанні рентабельності власного капіталу при використанні позикових коштів, і зниження оподаткування прибутку за рахунок ефекту податкового щита, оскільки відсотки за отриманими кредитами і позиками з урахуванням деяких обмежень дозволяється включати в склад витрат підприємства при розрахунку бази оподаткування податку на прибуток. Підприємство практично неминуче виступає в ролі позичальника, як мінімум, хоча б в процесі комерційного кредитування (купівля товарів, робіт, послуг з розстрочкою або відстрочкою платежу). Банківське кредитування, залучення коштів за допомогою емісії боргових цінних паперів також широко використовуються в практиці, а тому для підприємств актуальна проблема управління ризиком запозичень. Ризики, пов'язані з борговим навантаженням підприємств, в даний час досить високі в нашій країні. Це підтверджується дослідженнями боргового навантаження підприємств різних галузей, проведеними Банком Росії. У Росії показники боргового навантаження сильно різняться в залежності від виду економічної діяльності: показники в металургії, хімічної промисловості, роздрібній торгівлі, сільському господарстві і, особливо, в автомобілебудуванні істотно перевищують відповідні показники в інших галузях. Втім, в силу особливостей функціонування різних галузей боргове навантаження в них і не повинна бути однорідна. Однак зіставлення співвідношень рівнів боргового навантаження з аналогічними показниками зарубіжних компаній не дає підстави стверджувати, що підвищений рівень боргового навантаження для даних галузей є природним (за винятком, можливо, металургії). Особливо високими представляються рівні боргового навантаження в автомобілебудуванні і роздрібній торгівлі, де вони навіть в абсолютному вираженні перевищують зарубіжні показники. З огляду на те що високе боргове навантаження є об'єктивним фактором, що стримує кредитування як з боку попиту, так і з боку пропозиції, можна припустити, що ці галузі в найближчій перспективі в найменшій мірі будуть мати можливість скористатися зовнішнім фінансуванням для підтримки економічної активності 1 . Частка позикового капіталу у фінансуванні зарубіжних підприємств різних галузей також сильно розрізняється (табл. 4.3). Таблиця 43 Ринкова структура капіталу, характерна для різних галузей економіки і видів діяльності (Stem School of Business, New York) 1
Однак надмірна привабливість позичальників може зіграти з ними злий жарт, що можна спостерігати на прикладі поточного світової фінансової кризи. Особливо постраждали «закредитовані» галузі - автомобілебудування і житлове будівництво, в яких, крім насичення кредитними ресурсами самих виробників, за допомогою споживчого кредиту (автокредитування, іпотечне житлове кредитування) штучно стимулювався підвищений попит на їх продукцію. Ризики запозичень можуть бути в значній мірі мінімізовані, якщо підприємство має добре продуману політику запозичень, метою якої є підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових коштів при підтримці допустимого ризику позичальника. Для розробки політики запозичень підприємства в якості основи може бути прийнята трирівнева модель, яка передбачає ранжування завдань з управління ризиками запозичень в напрямку від загальних параметрів запозичень до оперативних процедур управління боргом (табл. 4.4). Таблиця 4.4 Трирівнева модель управління ризиком запозичень підприємства [1]
Загальна лінія поведінки фірми щодо залучення позикового капіталу і ризик залежать від ряду об'єктивних причин [2] :
Фінансовий менеджер повинен визначити, наскільки широко можна залучати позикові джерела фінансування, не виходячи за межі допустимого ризику. Визначити допустиму ступінь залежності від кредиторів в процесі фінансування поточної діяльності або капітальних вкладень організації дозволяє добре відомий прийом фінансового менеджменту - розрахунок спільного ефекту фінансового та операційного важелів, при якому враховуються ризики, пов'язані зі збільшенням постійних витрат позичальника за рахунок виплати відсотків по позиках і кредитах. На багатьох підприємствах реального сектора економіки управління боргом проводиться на основі контролю боргової позиції і встановлення системи лімітів, що дозволяє більш тонко налаштувати процес управління запозиченнями 1 . У спеціальному документі визначаються порядок встановлення лімітів боргової позиції (коротко-, довгострокової або сумарну заборгованість) і ліміту вартісних параметрів запозичення, порядок контролю за їх дотриманням, заходи щодо приведення боргової позиції у відповідність до встановлених лімітів в разі їх перевищення (табл. 4.5). Таблиця 4.5 Ліміти, що застосовуються для управління боргом 2
Для контролю рівня боргового ризику заставлені наступні нормативні співвідношення:
Основними принципами політики запозичень є [3] :
Розрахунок лімітів боргової позиції здійснюється щоквартально, виходячи з даних бухгалтерської звітності (з урахуванням принципу перекладу довгострокової заборгованості в короткострокову і принципу суттєвості). Вміле використання боргових інструментів сприяє забезпеченню гнучкості фінансування організації, під яким розуміється створення умов, при яких вона завжди буде забезпечена засобами відповідно до потреб і при цьому залишиться фінансово стійкою. Після визначення загальної лінії поведінки організації в частині використання боргового фінансування в разі, якщо був узятий курс на його використання, доцільно скласти план запозичень на черговий фінансовий рік. Для початку слід подумати про раціональному розподілі боргового навантаження на підприємство і ризиків. Тут можливі варіанти. Так, фінансовим менеджерам організацій з рівномірним надходженням виручки без відчутних сезонних коливань можна подумати про постійного підживлення бізнесу за рахунок кредитів і позик. Для організацій з сезонним характером діяльності, звичайно ж, залучення позикового капіталу потрібно в періоди їх інтенсивної діяльності. Ймовірно, фінансовий менеджер буде вирішувати два завдання - вибір форм запозичень і визначення стратегічних кредиторів - одночасно, адже практично неможливо думати про те, як займати, не уявляючи, хто надасть кошти. Вибір форм запозичень досить великий - від найпростіших і неформальних (комерційний кредит у вигляді відстрочок, розстрочок, авансів і попередньої оплати) до дуже складних по процедурам і дорогих (наприклад, емісія облігацій). Вибір форми запозичень багато в чому залежить від кон'юнктури кредитного ринку - рівня процентних ставок, попиту на кредит і пропозиції кредитних ресурсів. Статистика показує, що банківський кредит як і раніше залишається затребуваним джерелом фінансування діяльності російських підприємств усіх основних галузей. На цьому етапі планування запозичень необхідно визначити коло стратегічних кредиторів, в якості яких можуть виступати контрагенти по бізнесу, російські та зарубіжні банки, певні категорії інвесторів, яким будуть адресовані боргові цінні папери підприємства, - юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти [4] . З метою зниження ризику запозичень і оптимізації їх вартості доцільно диверсифікувати коло кредиторів, щоб уникнути надмірної і небезпечної залежності від декількох великих кредиторів. Використання різних кредитних інструментів також дозволить диверсифікувати ризик запозичень. Оперативне управління запозиченнями здійснюється в процесі прогнозування грошових потоків за допомогою складання платіжного календаря, аналітичного бухгалтерського обліку зобов'язань підприємства. Що стосується труднощів з поверненням боргу або виплати відсотків підприємство може рефінансувати борг або реструктурувати його. Головне в управлінні боргом - не втратити репутацію надійного позичальника. Прикладом успішної практики з управління боргом може служити ВАТ «РЖД» [5] . Зважена фінансова політика ВАТ «РЖД» дозволяє підтримувати здорову структуру капіталу компанії, завдяки якій Товариство зберігає фінансову стійкість і афективно керує своєю ліквідністю. Стратегія запозичень компанії спрямована на підтримку фінансової гнучкості та диверсифікацію джерел фінансування. Пріоритетними напрямками є залучення фінансування на ринках капіталу шляхом випуску публічних боргових зобов'язань і збільшення середнього терміну погашення фінансових зобов'язань з метою приведення структури позикового капіталу компанії у відповідність з термінами окупності інвестиційних проектів. Борговою політикою компанії встановлюються наступні орієнтири по величині і структурі позикового капіталу:
Загальний обсяг кредитного портфеля, включаючи банківські позики, проектне фінансування, рублеві облігації і єврооблігації, станом на 31 грудня 2014 р склав 842,7 млрд руб., Що вище рівня 2013 р за рахунок переоцінки валютних запозичень компанії внаслідок ослаблення курсу російського рубля протягом 2014 р станом на 31 грудня 2014 року структура кредитного портфеля в цілому не допускати перевищення прийнятних цільових показників. 44,1% загального обсягу кредитного портфеля, або 371,5 млрд руб. (за курсом на 31 грудня 2014 г.), доводилося на запозичення в іноземній валюті. Зростання даного показника був обумовлений ослабленням курсу російського рубля протягом 2014 р 15,1% загального обсягу кредитного портфеля, або 127 млрд руб., Припадало на короткострокові запозичення; середній термін погашення кредитного портфеля ВАТ «РЖД» склав близько 8,8 років [2] . Рівень показників ставлення розміру заборгованості до власного капіталу і відношення розміру довгострокової заборгованості до суми довгострокової заборгованості і власного капіталу свідчив про збереження фінансової стійкості ВАТ «РЖД». При цьому зростання цих показників в динаміці за аналізовані періоди переважно був пов'язаний зі збільшенням кредитного портфеля компанії і переоцінкою зобов'язань у валюті. Показник покриття боргів поточними доходами (прибутком) відображає здатність підприємства обслуговувати зобов'язання відповідно до угод про залучених позиках і кредитах за рахунок поточної діяльності як джерел виплат. Зміна цього показника в динаміці свідчило про випереджаюче зростання короткострокових зобов'язань ВАТ «РЖД» у порівнянні з отриманими доходами, однак не впливало на стійкість підприємства, оскільки знаходилося на комфортному рівні. Рівень простроченої заборгованості за аналізовані періоди має тенденцію до скорочення. Так, в динаміці 2014 г. (0,06%) до 2013 (0,07%) і I кварталу 2015 року (0,09%) до I кварталу 2014 року (0,16%) цей показник знизився , що свідчить про проведення компанією ефективних заходів щодо зниження розміру простроченої заборгованості. Таким чином, ВАТ «РЖД» мало низьке боргове навантаження (табл. 4.6). Таблиця 4.6 Показники боргового фінансування ВАТ «РЖД» 1
В цілому по країні за оцінками Банку Росії [7] [8] низьке боргове навантаження (менше 1 руб. Зобов'язань на 1 руб. Власного капіталу) на 30 вересня 2014 року була характерна для 35,4% підприємств. На тлі зменшення частки підприємств з низьким борговим навантаженням зросла частка підприємств з помірною (від 1 до 2 руб.) І високим борговим навантаженням. При цьому найбільш істотно збільшилася частка підприємств, що мають боргове навантаження понад 5 руб. на 1 руб. власного капіталу. Однак частка позикових коштів у зобов'язаннях підприємств скоротилася з 63,5% на 30 вересня 2013 р до 61,3% на 30 вересня 2014 року в результаті більш швидкого зростання кредиторської заборгованості. Це дозволяє зробити висновок про тенденції, що намітилася в 2014 р тенденції до заміщення дорогого банківського кредиту комерційним кредитом. Незважаючи на це, частки кредитів банків в позикових коштах і в зобов'язаннях залишаються істотними - 47,4 і 31,4% відповідно. Процес управління ризиком запозичень безпосередньо пов'язаний з процесом управління ризиком ліквідності, так як поняття ліквідності означає здатність своєчасно погашати короткострокові зобов'язання. Динаміка коефіцієнта поточної ліквідності [9] , який Росстат розраховує за даними бухгалтерської звітності підприємств, вельми цікава - з 2008 р, з моменту початку світової фінансової кризи, він то знижувався, то зростав (максимум 136,2% в 2011 р). За підсумками 2014 року він впав практично до рівень 2005 року (121,1%). Це означає, що ризик втрати ліквідності підприємств реального сектора економіки починаючи з 2014 р загострюється. Управління довгостроковій ліквідністю підприємства здійснюється в ході складання фінансового плану, коли приймаються стратегічні рішення про залученні зовнішнього фінансування - довгострокових банківських кредитів, емісії облігацій, залучення акціонерного капіталу. Короткострокове управління ліквідністю в межах одного фінансового року проводиться за допомогою таких інструментів, як щомісячний платіжний баланс, щоденний платіжний календар з платіжними позиціями на кожен день, який використовується для виявлення можливих касових розривів. Основним інструментом управління ліквідністю є аналіз розривів ліквідності. У разі виникнення дефіциту ліквідності перелік можливих заходів, що проводяться для нормалізації вимог і зобов'язань, включає в себе:
З метою підтримки ліквідності підприємство може оперативно здійснити конверсійні операції (продаж валюти), продати високоліквідні активи. Значно знижує ризик виникнення касових розривів використання банківського кредиту у формі овердрафту, який надається банком автоматично у разі відсутності або недостатньої коштів на розрахунковому рахунку клієнта. Дострокового перетворенню дебіторської заборгованості в реальні грошові кошти сприяє використання факторингу.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| << | ЗМІСТ | >> |
|---|
