УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ ПІДПРИЄМСТВА

Кредитний ризик присутній в будь-якій угоді, як з товарними, так і з фінансовими активами. Виділяють наступні основні області кредитного ризику підприємств реального сектора економіки, коли вони виступають в ролі кредиторів:

• • комерційне кредитування контрагентів - постачальників, підрядників, покупців і замовників;
• • фінансові вкладення в боргові інструменти (в банківські депозити, державні та корпоративні облігації, векселі);
• • надання позик різним юридичним і фізичним особам.

У всіх перерахованих областях підприємство-кредитор несе ризик несплати за контрактом, неповернення позичених або інвестованих в боргові інструменти коштів.

На етапі прийняття рішення про вчинення правочину, інвестуванні коштів обов'язково вивчається фінансовий стан майбутнього контрагента, боржника, в тому числі на основі внутрішніх і зовнішніх рейтингів. В результаті, як правило, встановлюються ліміти на контрагентів.

При управлінні кредитним ризиком враховується специфіка контраген- тов-боржників. Так, у взаєминах з контрагентами, які є компаніями реального сектора економіки, застосовуються такі інструменти, як розробка типових умов розрахунків з покупцями і замовниками в процесі комерційного кредитування, банківські гарантії, поручительства компаній з високим рівнем надійності, страхування, ліміти відпуску товарів на умовах відстрочення або розстрочки платежу.

У взаємовідносинах з фінансовими інститутами для управління кредитним ризиком використовуються ліміти фінансових вкладень в зобов'язання певного емітента, ліміти за прийнятими від одного банку гарантіям в забезпечення зобов'язань третіх осіб; застосовується хеджування. Для розрахунку лімітів на операції з фінансовими інститутами розробляється спеціальна методика. Особливе місце в процедурах фінансового ризик-менеджменту підприємства займає вивчення фінансового стану банків-контрагентів.

Є також істотна специфіка в управлінні кредитним ризиком підприємства в залежності від форми кредитних відносин з контрагентом.

Підприємства реального сектора економіки виступають в ролі кредиторів насамперед в процесі комерційного кредитування за допомогою надання контрагентам відстрочок і розстрочок платежу за відпущені товари, виконані роботи, надані послуги в формі як ризику несплати поставки активу, так і ризику неповернення авансу або передоплати.

Статистика свідчить, що кредитний ризик підприємств в процесі кредитування покупців і замовників загострюється: наприклад, в 2013-2014 рр. темп зростання простроченої заборгованості перед постачальниками і підрядниками значно випереджав темпи зростання кредиторської заборгованості перед ними в цілому (табл. 4.2).

Добре поставлений процес кредитування покупців і замовників (управління дебіторською заборгованістю) дозволяє підприємству не лише розширити коло клієнтів і збільшити обсяг продажів, але і знизити кредитний ризик на цьому найважливішому напрямі.

Велике значення має регламентація процедур управління дебіторською заборгованістю - від визначення ступеня надійності і платоспроможності покупців до прийомів роботи з проблемними боргами. По суті, якісно організований процес кредитування покупців дуже схожий з організацією банківського кредитування.

Таблиця 4.2

Темпи зростання (зниження) кредиторської заборгованості організацій (без суб'єктів малого підприємництва) РФ на кінець року,

% До попереднього року ¹

Важливо класифікувати покупців за групами ризику на основі оцінки їх кредитної історії. Для оцінки кредитної історії клієнтів можна виділити кілька основних показників ^{[1] [2]} : загальний час роботи з даними покупцем, середньомісячний обсяг продажів, що припадає на даного покупця (Л? С-аналіз), показник оборотності дебіторської заборгованості по даному покупцю; обсяги і терміни простроченої дебіторської заборгованості; неформальна оцінка значущості клієнта працюють з ним менеджером.

На кожного покупця повинен бути визначений ліміт дебіторської заборгованості з урахуванням історії взаємин з ним і іншої доступної інформації. Для цього можуть бути використані різні підходи. Наприклад, ліміт конкретного дебітора може визначатися на основі або накопиченої статистики середньомісячних надходжень грошових коштів, або загального ліміту заборгованості, розрахованого по підприємству в конкретному періоді. Для розрахунку ліміту використовуються спеціальні формули.

Ефективно управляючи процесом кредитування покупців, підприємство може не тільки мінімізувати кредитний ризик, але і істотно скоротити, і навіть звести до нуля потреба в залученні короткострокових банківських кредитів для заміщення оборотного капіталу, відстороненого в дебіторську заборгованість ^[3] .

Управління кредитним ризиком фінансових вкладень в боргові інструменти на підприємстві, що не має ліцензії професійного учасника ринку цінних паперів, передбачає крім встановлення внутрішніх лімітів на вкладення в інструменти окремих емітентів наявність у нього надійного професійного посередника - брокера. Багато банків і різноманітні компанії пропонують юридичним особам брокерські послуги, послуги з управління портфелем цінних паперів. У такому випадку підприємство нефінансового сектора економіки отримує в своє розпорядження весь арсенал інструментів управління фінансовими ризиками на ринку цінних паперів, доступний його професійним учасникам, - фундаментальний і технічний аналіз ринку, фінансових інструментів, управління ризиками та прибутковістю портфеля цінних паперів і окремих угод та ін.

• [1] URL: http://www.gks.ru/free_doc/new_site/finans/temp_kz.htm.
• [2] Кредитна політика компанії - що вибираємо? URL: http://www.big.spb.ru/publications/other/finmanagement/kredit_politic_choose.shtml.
• [3] Національна премія «Фінансовий директор 2010» в номінації «Сам собі банкір.Лучшее управління дебіторською заборгованістю» присуджена за створену схему расчетовс покупцями, яка дозволила компанії отримувати гроші за відвантажену продукціюв момент поставки і при цьому зберегти відстрочку платежу для покупців. Детальніше журналі «Фінансовий директор» (№ 9, 2010) в рубриці «Проблема і рішення». URL: http: //premia.fd.ru.