Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow ГРОШІ, КРЕДИТ, БАНКИ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РОЗДІЛ 2 МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ

ВАЛЮТНА СИСТЕМА. ЇЇ СУТНІСТЬ І ЕВОЛЮЦІЯ

В результаті вивчення даного розділу студенти повинні: знати

  • • поняття валютної системи;
  • • елементи валютної системи;
  • • еволюцію валютної системи; вміти
  • • аналізувати розвиток валютної системи;
  • • оцінювати зміни у валютній системі; володіти
  • • термінологією в області валютно-кредитних відносин;
  • • навичками аналізу економічних процесів.

Поняття валютної системи та її елементи

Валютна система являє собою особливу форму організації і регулювання валютних відносин, закріплену національним законодавством або відповідними міждержавними угодами.

Розрізняють національну, світову та регіональну валютні системи.

Історично першими виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.

Національна валютна система утворилася як частина грошової системи даної країни, яка регламентувала порядок грошових розрахунків країни з іншими державами. Поступово вона відокремилася від грошової системи країни. Особливості кожної національної валютної системи визначаються рівнем економічного розвитку країни і станом її зовнішньоекономічних зв'язків.

Світова валютна (регіональна) система - форма організації міжнародних валютних відносин, закріплена міждержавними угодами. Дана система являє собою сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Валютні відносини - особливий різновид грошових відносин, коли гроші обслуговують міжнародний оборот в своїй функції світових грошей. В даному випадку гроші, які обслуговують міжнародні відносини, називаються валютою.

До основних елементів національної валютної системи належать такі:

  • • Національна валюта;
  • • національне регулювання міжнародної валютної ліквідності;
  • • режим курсу національної валюти;
  • • національне регулювання валютних обмежень і умов конвертованості національної валюти;
  • • режим національних ринків валюти і золота;
  • • національні органи, що здійснюють валютне регулювання (законодавчі органи, центральний банк, міністерство фінансів, міністерство економіки, митний комітет та ін.).

На основі національних валютних систем у міру інтернаціоналізації господарських зв'язків та глобалізації економіки формуються механізми міждержавного регулювання міжнародних та валютних відносин - світова та регіональна валютні системи. Визначальні принципи функціонування цих систем закріплені міждержавними угодами.

До основних елементів світової та регіональної валютних систем відносяться:

  • • різновиди грошей, що виконують функції міжнародного платіжного і резервного засобу;
  • • міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності і регламентація режимів валютного курсу;
  • • регулювання валютних обмежень і умов валютної конвертованості;
  • • валютно-кредитні організації, які здійснюють міждержавне регулювання валютних відносин (Міжнародний валютний фонд (МВФ), Європейський центральний банк (ЄЦБ) і ін.).

Основою національної валютної системи є її національна валюта. Національна валюта - це встановлена законом грошова одиниця даної країни, яка функціонує як в готівковій (банкноти, монети), так і в безготівковій (залишки коштів на банківських рахунках) формі. Іноземною валютою є іноземні банкноти (грошові знаки інших держав), монети, а також векселі та чеки.

Після Другої світової війни основними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці.

Спочатку єдиним видом світових грошей було золото, причому у формі злитків. Потім в міжнародних розрахунках стали застосовуватися національні золоті монети і кредитні знаряддя обігу. Починаючи з 1920-х рр. в міжнародних розрахунках поряд з золотом використовувалися національні валюти Англії і США. Дані валюти отримали назву резервних валют, тобто конвертованих валют, що виконують функції міжнародного платіжного і резервного засобу.

У таких іноземних валютах центральні банки більшості країн розміщують свої резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях та інвестицій.

Спочатку основною резервною валютою був фунт стерлінгів, але поступово по мірі посилення на світових ринках позицій США стало збільшуватися значення долара. До кінця 1960-х рр. фунт стерлінгів втратив своє значення як резервної валюти. До теперішнього часу офіційний статус резервної валюти не закріплено ні за однією з грошових одиниць, але практично після заміни марки на євро і ослаблення японської ієни функції резервної валюти виконують долар США, євро, китайський юань.

В системі валютних відносин існують міжнародні валютні (грошові) одиниці, що представляють собою особливий вид світових грошей. У 1970-ті рр. МВФ випустив новий вид міжнародних ліквідних активів - міжнародну грошову одиницю СДР (від англ. SDR - Special Drawing Rights ), або СПЗ (спеціальні права запозичення). У 1979 р була утворена Європейська валютна система, і стала випускатися європейська грошова одиниця - екю (європейська валютна одиниця), яка в 1999 році була замінена на євро. З 2001 р дана валюта стала емітуватися не тільки в безготівковій формі, а й у готівковій, замінивши національні валюти країн ЄЕС.

Необхідною елементом валютної системи є міжнародна валютна ліквідність - можливість окремої країни або групи країн своєчасно погашати свої міжнародні зобов'язання. До складу міжнародної валютної ліквідності включаються: валютні резерви (запаси іноземної валюти, що належать державі); золоті резерви (запаси менетарного золота, що належать державі); рахунки в СДР, а також резервна позиція в МВФ - право кожної країни - члена МВФ на отримання від цього міжнародного інституту безумовних кредитів в іноземній валюті (в межах 25% квоти країни в МВФ).

Складова частина валютної системи - режим валютного курсу, тобто порядок встановлення курсових співвідношень між валютами (детально поняття валютного курсу буде розглянуто нижче). У практиці валютних відносин використовують різні режими валютних курсів: фіксований, плаваючий (вільно плаваючий і керований плаваючий), режим валютного коридору і спільного (колективного) плавання.

При дії режиму фіксованого валютного курсу центральний банк або уряд встановлюють курс національної валюти на зафіксованому рівні по відношенню до валюти певної країни, до якої «прив'язана» валюта даної країни, або до «валютного кошика» (певної сукупності іноземних валют - основних торговельно-економічних партнерів країни), або до міжнародної грошової одиниці. Фіксований режим не залежить від зміни попиту і пропозиції на валюту і залишається незмінним па протягом відносно тривалого часу (декількох місяців і рідше декількох років). Зміна фіксованого курсу здійснюється за його офіційному перегляді центральним банком (ревальвації - підвищення курсу, девальвації - зниження).

На практиці можливий і фіксований режим множинності валютних курсів, коли центральний банк встановлює різні курси але окремими операціями. Такий режим функціонував в Росії з листопада 1989 по липень 1992 Режим фіксованого валютного курсу встановлюється в країнах з жорсткими валютними обмеженнями та неконвертованій валютою.

Однією з різновидів режиму валютного курсу є режим валютного коридору - центральний банк встановлює верхню і нижню межі коливання валютного курсу. При режимі спільного (колективного) плавання валют курси валют країн - членів валютної угруповання підтримуються по відношенню один до одного в межах «валютного коридору» і «спільно плавають» навколо валют, що не входять в угруповання.

У країнах, де немає валютних обмежень або ж вони несуттєві, діє режим плаваючих (тих, хто вагається) курсів. Даний режим валютного курсу встановлюється на ринковій основі в результаті торгів комерційних банків на біржі і змінюється в залежності від поточного попиту і пропозиції валюти. Існують два різновиди цього валютного режиму - плаваючий і керований плаваючий валютний курс.

Вільно плаваючий валютний курс змінюється на основі фактичного попиту і пропозиції на валюту і не регулюється Центральним банком країни. При режимі керованого плаваючого валютного курсу Центральний банк регулює курс, використовуючи для цього політику валютних інтервенцій, тобто в залежності від поставлених цілей продаючи або купуючи іноземну валюту.

У практиці функціонування національних і регіональних валютних систем важливе значення мають валютні обмеження (більш докладно валютні обмеження будуть розглянуті нижче) і режим конвертованості вал юти.

Валютними обмеженнями є прийняті законодавчо, а також, можливо, прийняті адміністративно обмеження операцій з іноземною валютою, золотом та іншими валютними цінностями. Обсяги та види застосовуваних в даній в країні валютних обмежень визначають режим конвертованості валюти. Під валютної конвертованості розуміється рівень можливості конверсії (обміну) валюти даної країни на валюти інших країн. Розрізняють повністю конвертовані валюти, частково конвертовані і неконвертовані.

Повністю конвертованими є валюти країн, в яких практично відсутні валютні обмеження за всіма видами операцій для всіх власників валюти (резидентів і нерезидентів). До таких країн належать, зокрема, Австралія, Великобританія, Данія, Канада, Сінгапур, США, Японія.

При часткової конвертованості в країні зберігаються обмеження на окремі види операцій і (або) для окремих власників валюти. Розрізняють такі види часткової конвертованості:

  • 1) конвертованість по поточних операціях платіжного балансу, або вільна конвертованість, що має найбільше значення з точки зору зв'язку внутрішнього ринку зі світовим; при цьому виді конвертованості відсутні обмеження по поточних операціях. Валюта, яка без обмеження обмінюється на іноземну валюту при здійсненні поточних валютних операцій, називається вільно конвертованою валютою (ВКВ). Більшість промислово розвинених країн перейшли до даного типу часткової конвертованості в середині 1960-х рр., Росія - в 1996 р .;
  • 2) зовнішня конвертованість - для нерезидентів, Г.Є. відсутність обмежень по операціях нерезидентів, обмежені можливості конверсії для резидентів;
  • 3) внутрішня конвертованість - для резидентів, тобто відсутність обмежень по операціях резидентів, обмежені можливості конверсії для нерезидентів.

Валюта називається неконвертованій, якщо в країні діють практично всі види обмежень, і насамперед заборона на купівлю-продаж іноземної валюти, її зберігання, вивезення і ввезення. Неконвертована валюта характерна для багатьох країн, що розвиваються.

 
<<   ЗМІСТ   >>