Повна версія

Головна arrow Страхова справа arrow СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ТА ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ РИЗИКІВ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕРОЗПОДІЛУ РИЗИКУ ШЛЯХОМ СТРАХУВАННЯ

Обгрунтування розглянутих тут способів вдосконалення безпеки експлуатації ОПО шляхом зниження ризику техногенних пригод було б неповним без використання їх адміністрацією можливості перерозподілити відповідну економічну відповідальність за рахунок завчасного страхування. Ось чому заключний параграф даної глави доцільно присвятити підготовці пропозицій, що стосуються вибору найбільш підходящих для цього способів і форм.

Що стосується власне страхування збитку від техногенних пригод, то при прийнятті раціональних рішень необхідно керуватися результатами імовірнісного прогнозування заходів можливості і результату прояву відповідних джерел. Зокрема, робити це слід не тільки в процесі визначення і ранжирування переліку врахованих страхових випадків, але також при здійсненні та контролі достовірності актуарних розрахунків, пов'язаних з визначенням тарифної ставки і суми покриттів тих застрахованих подій, які загрожують великими витратами через порушення адміністрацією ОПО договірних відносин.

Ось чому в якості основного механізму регулювання техногенного ризику останнім часом все частіше розглядають страхування від можливої відповідальності за соціально-економічний збиток від техногенних пригод. Природно, що рішення даного завдання ризик-менеджменту вимагає відповідної організаційно-методичної підготовки, так як на перший погляд може здатися, що страхування не сприяє його зниженню, а його впровадження в даний час утруднено через недосконалість правового механізму, що визначає міру відповідальності фізичних і юридичних осіб за дії, що призвели до техногенному збитку. Особливо в тих випадках, коли поряд з ризиком втрати людьми здоров'я або життя в цілому слід страхувати відповідальність за шкоду, завдану матеріальним об'єктам та природному середовищу.

Однак якщо розібратися, то страхування ризику від подібних подій найчастіше виявляється корисним, оскільки сприяє вирішенню багатьох проблем, включаючи і попередження техногенних пригод.

По-перше, воно може знизити витрати, пов'язані із задоволенням претензій з боку потерпілих - як безпосередньо, так і внаслідок забруднення навколишнього середовища. Адже компенсаційні виплати в повному обсязі чреваті серйозними фінансовими виплатами, що може дестабілізувати роботу тих ОПО, які і без того вже постраждали від того, що сталося події.

По-друге, страхування техногенного ризику здатне гарантувати потерпілим отримання належних сум відшкодування шкоди незалежно від фінансового становища заподіяла його підприємства. Адже страховий фонд може виконувати роль відповідного гаранта. Остання обставина дуже важливо як з правової, так і з соціальної точок зору, особливо в кризовий час для ОПО або галузі в цілому.

По-трет'іх, впровадження страхування в загальний менеджмент адміністрації розглянутих ОПО могло б сприяти судовим органам в найбільш повному задоволенні позовів потерпілих в тих випадках, коли за загибель і важке травмування людей доведеться виплачувати суми, відшкодувати які під силу не кожному промисловому або транспортному підприємству. Без страхування подібних ситуацій багато з них виявляться в становищі банкрута, вимушеного припинити свою діяльність.

По-четверте, сама процедура і фонди страхування сприятимуть залученню уваги до забезпечення, вдосконалення та контролю безпеки в техносфери. При їх високих показниках адміністрації відповідних ОПО надаватимуться пільгові тарифи, і частина зекономлених за рахунок цього коштів може бути спрямована на особливо відповідальні роботи. В іншому випадку при укладанні договорів страховик (страхова компанія) засумнівається в доцільності страхування або знизить розмір страхових виплат.

Нарешті, страхування може не тільки виявитися вигідним страхувальникам (адміністрації ОПО) і страховикам, а й сприяти підвищенню рівня виробничо-екологічної безпеки у відповідних галузях промисловості і транспорту. Оскільки власники підприємств зацікавлені в зниженні техногенного ризику, прагнучи зменшити страхові тарифи та виплати, це змусить їх більш ретельно ставитися до забезпечення і перевірки безпечних умов праці до і після укладання страхових договорів. Природно, що таке їхнє ставлення не може не позначитися на зниженні ймовірності техногенних надзвичайних ситуацій.

Однак не можна не відзначити і труднощі страхування техногенного збитку, викликані підвищеним ризиком його заподіяння від різних асоціальних чинників, важким фінансовим становищем більшості вітчизняних ОПО і відсутністю чітких правових процедур виявлення причинно-наслідкового зв'язку між їх шкідливими викидами і шкодою здоров'ю людей або природі. Тим часом зрозуміло, що якщо адміністрація ОПО не нестиме повну відповідальність за ризик техногенного збитку, то її зацікавленість в страхуванні буде невисокою.

Викладені вище обставини підтверджують необхідність врахування великої кількості часто суперечливих факторів, що відносяться до впровадження страхування в систему ризик-менеджменту. Одні з них сприяють скептичному відношенню до використання даного механізму перерозподілу відповідальності, а інші - оптимістичним. З огляду на перспективність обговорюваного механізму для програмно-цільового регулювання безпеки експлуатованих нині ОТУ і ОПО в цілому, нижче обгрунтовуються найбільш доцільні форми і методи страхування ризику техногенних пригод.

При цьому передбачається, що адміністрація об'єктів підвищеної небезпеки не тільки має намір витрачати кошти (3) на попередження техногенних пригод, а й готова застрахуватися, сподіваючись отримати тільки вони з'являться страхове покриття (В). При виборі можливих способів вона зобов'язана також враховувати вартість (С) свого майна, яке може використовуватися для відшкодування збитків у разі виникнення важких страхових випадків з відповідними можливостями Q (3). Вважається також, що: а) факт їх виявлення і пред'явлення позову на відшкодування шкоди характеризується ймовірністю Р (3, К), де К - змінна, що залежить від досконалості контролю за діяльністю підприємства; б) виплачується їм страхова премія П прийнята пропорційною сумі відшкодовується збитку, тобто П = Т • В, де Т - тарифна ставка страхування.

Процес формування і оцінки можливих варіантів відповідного рішення зображений на рис. 6.5 у вигляді дерева. Зазначені на ньому альтернативи залежать від рішення, прийнятого на попередньому кроці, і наведених вище параметрів. Тому кожен кінцевий результат у дерева рішень характеризується сумарними економічними витратами І ^, які можуть бути легко розраховані і порівняні між собою.

При цьому виявляється, що самий благополучний (в сенсі мінімуму економічних витрат) результат для адміністрації ОПО має номер 12, адже в цьому випадку її витрати І 12 = 3 йдуть лише на попередження техногенних пригод. Кілька більший збиток пов'язаний з 11-м результатом, коли страхова подія сталася, але позов

Дерево рішень щодо перерозподілу ризику страхуванням на відшкодування збитку ще не пред'являвся

Мал. 6.5. Дерево рішень щодо перерозподілу ризику страхуванням на відшкодування збитку ще не пред'являвся. В цьому випадку І п = Y + 3, де Y - власний збиток підприємству від подібного страхового випадку-події. При 10-м результаті витрати адміністрації будуть вже рівні І 10 = min {3 + С; 3 + У}.

Подібним чином оцінюються збитки залишилися результатів дерева. Для 5-го результату І 5 = 3 + ТВ, а для 7-го І 7 = У + 3 + Т • В. Найцікавіший 6-й результат, сумарні витрати якого будуть визначатися найменшим значенням однієї з двох альтернатив: H 6 = min {3 + Т-В + С; Y + Т-В + 3 - В}. Адже в цьому випадку враховуються дві можливості: а) коли вартості З майна ОПО не вистачило для відшкодування збитку і це підприємство розоряється, не розрахувавшись за нього повністю, - перший вираз в дужках; б) якщо страхове покриття повністю компенсує весь економічний збиток від даної події.

Ухвалення раціонального (за моделлю рис. 6.4) рішення може бути здійснено за допомогою минимаксного вираження, типового для умов неповної визначеності:

Зауважимо, що в даній моделі тарифна ставка і страхові виплати, що визначають розмір страхової премії, вважалися незмінними. Однак навіть така модель враховує досить велике число чинників, що впливають на умови страхування техногенного ризику. Очевидно, що при виборі форм і методів його страхування адміністрація ОПО повинна визначитися зі стратегією своєї поведінки в умовах неповної визначеності і ризику (див. Параграф 2.8), яка може варіюватися в межах від крайнього песимізму (розрахунок на найбільш несприятливий випадок) до крайнього оптимізму ( надія на удачу).

При виборі форм страхування техногенного ризику на ОПО також рекомендується враховувати як мінімум наступні три можливості. Перша - звернення їх адміністрації до незалежної страхової організації, яка має свою мету (максимізує прибуток або мінімізує ймовірність розорення); друга - утворення власної страхового фонду для кількох ОПО, справедливо розподіляється в найбільш вигідне для них час. В обох випадках має місце добровільне об'єднання учасників страхування, що враховує власні інтереси кожної сторони. Третій шлях може бути вже пов'язаний з утворенням в конкретній галузі або регіоні країни централізованого страхового фонду, кошти якого потім розподіляються вольовим порядком, виходячи із загальних інтересів усіх учасників. Такий підхід до страхування техногенного ризику доцільний на нинішньому етапі, оскільки краще за інших підходить для забезпечення відомчої або територіальної самосохраняемо- сті в умовах масового впровадження ринкових відносин.

Це ж стосується і обов'язкового страхування ОТУ підвищеної небезпеки, оскільки воно більш переважно ще й тому, що подібні страхові фонди можуть використовуватися як для перерозподілу, так і для створення запасів не тільки грошових коштів, але і матеріальних ресурсів, наприклад палива і сировини, аж до організації резервних виробничих потужностей і спеціальних служб з ліквідації або термінової локалізації наслідків великих техногенних надзвичайних ситуацій.

Говорячи про механізми взаємодії між страховиками і страхувальниками, слід пам'ятати і про таку мети страхування техногенного ризику, як підтримання конкурентоспроможності. Особливо це важливо при реальному відмінності у величині ризику нині використовуваних технологій, хоча це і ускладнює визначення ціни страхового поліса. Найпримітивніше рішення по ній пов'язано з повним відшкодуванням збитків та можливе лише при повній інформованості про кожного страхувальника, що реально недосяжно.

Вихід із ситуації може дати поділ ОПО на приблизно однорідні групи за наступними способами визначення ціни полісів: а) пропорційно сумам повного або часткового відшкодування техногенного збитку; б) одна за відсутності мали місце подій, інша - при їх наявності (преміювання за безпеку страхувальників, котрі мають потреби у відшкодуванні збитку). У будь-якому випадку потрібно використовувати диференційовані підходи, так як високі для неблагополучних об'єктів страхові премії змусять їх адміністрацію виділяти додаткові кошти на зниження ризику.

Нарешті, видається доречним визначитися з організаційно-методичним забезпеченням процесу впровадження страхування як частини розглянутого тут ризик-менеджменту, орієнтованого на програмно-цільовий підхід до вдосконалення безпеки функціонування конкретних ОПО. У зв'язку з цим представляється логічним рекомендувати відповідну процедуру, що включає наступні основні етапи.

  • 1. Виявлення галузей і технологій, які вимагають негайного впровадження страхування ризику техногенних пригод. Як показують досвід і статистичні дані, максимальна потреба в страхуванні є нині на ОПО різних видів транспорту, а також в гірничодобувній промисловості, будівництві, лісозаготівлях. Саме там найбільше гине людей і пошкоджується майна, що вказує на недостатність організаційно-технічних і економічних механізмів регулювання ризику.
  • 2. Інвентаризація технологій і ОПО підвищеного ризику цих галузей країни, а також їх класифікація за методиками, що враховує статистику техногенних пригод і такі фактори, як безпека використовуваного обладнання, професійну підготовленість персоналу, напруженість і важкість його праці. Робити це потрібно за запропонованими вище методикам прогнозування техногенного ризику, оцінки і оптимізації заходів по його зниженню, в тому числі і з залученням програмних машинних комплексів (див. Додаток Е до цього підручника).
  • 3. Розробка переліку страхових подій, що підлягають обов'язковому та добровільному страхуванню. У нього повинні бути включені можливі великі аварії і групові нещасні випадки з людьми. Перш за все це відноситься до таких техногенних пригод, як потужні викиди ахова, а також вибухи, пожежі і терористичні акти на об'єктах транспорту, видобутку і переробки газу, нафти та вугілля, що коксується.
  • 4. Вибір форми страхування - обов'язкова, добровільна, добровільно-примусова. Найвища ефективність на перших порах може бути досягнута обов'язковим страхуванням, яке гарантує відшкодування збитку. Важелями примусу до нього можуть стати результати декларування і атестації безпеки ОТУ, експлуатація яких пов'язана з підвищеним ризиком. Рішення про видачу ліцензії в цьому випадку має прийматися після подання адміністрацією відповідних ОПО поліса обов'язкового страхування або перевірки фінансових можливостей компенсувати збитки від можливих подій.
  • 5. Визначення способу впровадження страхування в систему ризик-менеджменту. Найкраще впроваджувати обов'язкове страхування за допомогою вже згаданих результатів декларування та атестації, оскільки в цьому випадку адміністрації ОПО безпосередньо не пропонується обов'язковість страхування, хоча побічно вона і принуждается до нього. У подібних ситуаціях впровадження обов'язкового страхування могло б перетворитися в переговорний (ігровий) процес, в якому беруть участь три сторони: господарюючий суб'єкт (ОПО або галузь), страховик і держава - в особі органів Ростехнагляду.
  • 6. Проведення актуарних розрахунків, пов'язаних з обгрунтуванням величини тарифних ставок Т і страхових виплат В, пов'язаних з появою подій. Даний етап є найбільш складним і відповідальним. Проводиться він повинен після прогнозування ймовірності та тяжкості страхуються подій на ОПО за методиками другого розділу цього підручника, а також після відповідної угруповання цих подій і страхувальників.

При призначенні страхових внесків і покриттів рекомендується враховувати обсяг витрат 3 і платежів П, а також статутний капітал страховика і його можливості по перестрахуванню техногенного ризику. Оскільки (див. Формулу (3.25) з параграфа 3.5) соціально-прийнятна ймовірність Q '(t) техногенних пригод конкретного типу залежить від витрат С = 3 на попередження відповідних надзвичайних ситуацій та збитків Y від них, то і тарифні ставки при їх страхуванні повинні бути строго диференційованими.

На цьому закінчимо розгляд умов перерозподілу техногенного ризику шляхом страхування. При цьому особливо відзначимо доцільність використання в інтегрованих системах ризик-менеджменту змішаної стратегії зниження витрат від об'єктивно існуючих на ОПО небезпек. Інакше кажучи, обов'язкове, добровільне і добровільно-примусове страхування техногенного ризику повинно стати складовою частиною розглянутої в даному підручнику методології системного прогнозування і програмно-цільового регулювання його параметрів і кількісних показників.

В цілому ж впровадження в практику викладених в цьому розділі рекомендацій дозволить удосконалити процес підтримки прийнятного ризику техногенних надзвичайних ситуацій при серійної експлуатації самих різних ОПО. Викладені тут результати представляються особливо актуальними, так як дозволяють оцінити ефективність тих додаткових витрат, які пов'язані з виконанням необов'язкових (для технології функціонування) організаційно-технічних заходів щодо попередження та перерозподілу техногенних ризику на об'єктах підвищеної небезпеки.

Якщо ж врахувати всі рекомендації цієї і попередніх глав третього розділу цього підручника, то стає очевидною реальність і конструктивність розглянутого в ньому програмно-цільового підходу до вдосконалення безпеки в техносфери. Що ж стосується додаткових аргументів на користь щойно висловленого твердження, то з ними можна буде ознайомитися в двох наступних розділах - на конкретних прикладах прогнозування ресурсу безпечної експлуатації складної технічної системи і збитку від аварій з проявом так званого каскадного ефекту.

 
<<   ЗМІСТ   >>