Повна версія

Головна arrow Психологія arrow ВВЕДЕННЯ У ПРОФЕСІЮ: ПСИХОЛОГ ОСВІТИ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ПОЧАЛА ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ

Історично перші психологічні знання можна розглядати з появою різних культурних форм рефлексії та узагальнення знань про психічне, появою концепту душі, уявлень про засоби і способи комунікації, емоційної регуляції і т.п. Тобто це можна віднести до зародження людської культури. Стародавні люди, намагаючись пояснити такі явища, як сновидіння, непритомність, смерть, прийшли до думки, що поряд з тілом існує ще безсмертна його життєва сила ( «душа»), яка може відділятися від нього і існувати самостійно.

Душа - значуще культурне поняття, що дозволяє людині усвідомлювати одночасно свою унікальність і зв'язок з родом, світом в цілому, вписуватися в загальну етнічну картину світу, властивої тому космогонічним міфам. Говорячи про психологічному сенсі концепту душі в історії людства, Л. С. Виготський писав: «Людина висунув ідею душі, намагаючись оволодіти своїм внутрішнім світом, вона була першою науковою гіпотезою давньої людини, величезним завоюванням думки ...» [1]

У різних традиційних культурах історично склалися, і в якійсь мірі продовжують існувати, досить відмінні уявлення про душу, які співвідносяться із загальною етнічної картиною світу і задають смисли життєдіяльності людини. По суті ми можемо, з певними застереженнями, розглядати концепт душі як имплицитную теорію особистості, закладену в етнічній картині світу. Усвідомлення в собі душі - одне з історично перших психологічних засобів роботи зі своїм внутрішнім світом. Але при цьому людина ще мало автоіомізірует себе від роду і не протиставляє себе світові. Концепт душі дозволяє людині усвідомлювати себе всередині світу як частина навколишнього простору, в зв'язку з етнічно визначеними образами часу. Кульмінаційні смисли душі і її сутність найчастіше розкриваються в моменти переходу в цей світ і з цього світу. А ось звідки і куди - здасться світоглядними системами, що склалися в етносі, утримуваними космогонічними уявленнями.

Концепт душі в традиційному світогляді багатьох етносів розглядається як життєдіяльність людини в єдності анатомічних характеристик, фізіологічних, емоційних процесів, менталітету і не мислима поза роду, етносу, навколишнього світу. Ряд загальних смислів первинного концепту душі, стоїть напередодні особистості, дозволяє людині:

  • - диференціювати уявлення про власні психологічні властивості, життєву силу;
  • - побачити особливості психічного розвитку в системі основоположних культурних цінностей, тобто задають систему домагань;
  • - зрозуміти характер зв'язку душі і тіла, обов'язковість матеріальності носія душі;

задати смисли і значення імені як основної сутності пізнання і співволодіння зі світом і елементами світоустрою;

  • - усвідомити глибинні зв'язки життя окремої людини з життям роду, іншими живими істотами, з миром в цілому;
  • - мати образи «правильного» життєвого шляху і життя після смерті, що визначають норми соціальної поведінки;

бачити рух душі в часі в колі вчених повернень.

Дані смисли в певній мірі зберігаються і в сучасних імпліцитних концепціях особистості, носієм яких є кожен з нас. Але співвідношення цінності цих смислів, конкретика їх втілення зазнали значних трансформації. Основною лінією зміни концепту душі як первинного образу особистості нами бачиться як рух до цілісності і збільшується автономізації індивідуального людини в цьому світі. Душа поступово відривається від навколишнього світу, з'єднуючись з Богом, тим самим стаючи в меншій мірі залежною від конкретики часу і місця. Згодом душа втрачає повну іманентність божественного. Унікальне в людині поступово починає визначатися як самостійно цінне. З'являється і наповнюється значеннями та смислами поняття «особистість», і разом з ним розвивається почуття особистості. Підвищується самостояння і самостійність людини в світі, в виборі лінії власного розвитку в поліверсіопной системі цінностей, в відповідальності спочатку за себе і своє життя, а вже потім за свій рід і світ в цілому 1 .

(Див. Завдання 22 до гл. 1 .)

  • [1] Виготський Л. С. Історичний сенс психологічної кризи // Собр. соч. Т. 1. М.: Педагогіка, 1982. С. 429.
 
<<   ЗМІСТ   >>