Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow ІСТОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В ІСТОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ.

Ключовою категорією соціальної педагогіки стає соціальне виховання. Для одних дослідників характерно надзвичайно широке розуміння цього терміна. Так, Л. Є. Нікітіна в теоретико-методологічному аналізі соціальної педагогіки розглядає соціальне виховання як якусь сучасну альтернативу традиційного виховання взагалі, як новий стан виховання, пов'язане з діяльністю всього суспільства щодо оптимізації процесу соціального розвитку, як форму реалізації «соціально-педагогічної парадигми суспільного розвитку »[7]. В. А. Нікітін представляє соціальне виховання як частина виховання взагалі (але не єдину). Сутнісна характеристика цього виду виховання дається їм у визначенні результату соціального виховання: «соціальність як здатність людини взаємодіяти з соціальним світом» [8]. Для М. А. Гала гузов соціальне виховання є основним своїм категорією соціальної педагогіки. Це педагогічно орієнтована і доцільна система допомоги «в освіті та вихованні дітей, що потребують її в період їх включення в соціальне життя» [9]. Таке визначення, на думку автора, відбиває не тільки специфіку соціальної педагогіки, а й її об'єктивно існуючу і не допускає ігнорування зв'язок з соціальною роботою, яка підкреслюється введенням в визначення терміна «допомогу». Так само, через акцентування допомоги, розкриває дане поняття В. Г. Бочарова: педагогічно орієнтована система громадської допомоги, «з метою формування особистості, адекватної до вимог даного суспільства» [10]. А. В. Мудрик представляє соціальне виховання як об'єкт наукової соціальної педагогіки: «вирощування людини в процесі планомірного створення умов для цілеспрямованих позитивних розвитку і духовно-ціннісної орієнтації» [11]. В цьому випадку соціальне виховання «виводить» соціальну педагогіку за рамки якогось конкретного віку, окремо взятої соціальної проблеми. Тобто сфери соціального виховання (а отже, і соціальної педагогіки) можуть бути пов'язані не тільки з наданням індивідуальної допомоги людині, а й організацією досвіду життєдіяльності, і з навчанням (що продовжує традиційний підхід вітчизняної соціальної педагогіки П. Ф. Каптерева, Е. Н . Мединського та інших). Головне, при цьому зберігається можливість реалізації гуманістичного потенціалу соціального виховання, пов'язаного зі створенням більш-менш сприятливих умов і можливостей для оволодіння людиною необхідними з точки зору суспільства цінностями і, одночасно, для його самореалізації.

Невизначеність сучасної соціальної педагогіки і з приводу самого об'єкта дослідження, і з приводу його суті, серед іншого, полягає в недостатній вивченості джерел, об'єктивних причин і умов формування соціально-педагогічних концепцій, особливостей їх реалізації в конкретних соціокультурних умовах.

Зародження соціального виховання відноситься до умов первісності. Соціальний характер найдавнішого виховання проявлявся вже в тому, що, по-перше, древнекаменний громада виховувала всіх однаково без винятку; по-друге, вся громада відчувала себе відповідальною за виховання кожної дитини; і, нарешті, по-третє, всіх дітей готували до діяльності на користь громаді, виховували в дусі підпорядкування інтересів окремого індивіда інтересам колективу. Очевидно, що цілі, зміст і форми виховання тут соціальні за суті, бо носили яскраво виражений стихійно-громадський характер, що визначалося, в кінцевому рахунку, умовами життя стародавньої людини.

З плином часу розуміння сутності суспільного (соціального) виховання в людському суспільстві змінюється. Питання про характер громадського виховання вперше формулювалося Платоном. Можливість перетворення суспільства він пов'язував тільки з допомогою системи громадського виховання, яке включає в сферу впливу все життя дитини і навколишнє його середовище, організовуючи її відповідно до його природними можливостями. Виховання, за Платоном, функції не сім'ї, а держави. Цьому розумінню сприяло запровадження нових форм суспільного розвитку в античності, своєрідність античного суспільного устрою. Ідеалом суспільства стає особистість, своїми справами стверджує себе і своє право на повагу в суспільстві. Античне виховання носило яскраво виражений суспільний характер. Особливо чітко це проявилося в системі спартанського виховання, обумовленого високим рівнем розвитку общинного початку.

Соціалісти-гуманісти епохи Відродження розкривали проблеми виховання у взаємозв'язку з ідеєю вдосконалення суспільства, здійснивши спробу гуманізації цілей соціального виховання, усвідомлюючи ту обставину, що виховання неповторної людської індивідуальності поза соціального контексту неможливо. Соціалісти-утопісти (Р. Оуен, Ш. Фур'є, А. Сен-Сімон) пов'язували весь комплекс ідей, які конкретизують теорію і практику соціального виховання з соціальним детермінізмом виховання, вірячи у всемогутність виховання взагалі і соціального - зокрема. Як атрибутивная функція педагогічного процесу соціальне виховання стає в центрі уваги педагогіки лише в кінці XIX - початку XX ст. Ідеї П. Наторпа, вітчизняних педагогів про сутність суспільного (соціального) виховання поглиблювали розуміння його сутності та змісту. Причому сама ідея суспільного характеру педагогіки для Росії має особливу актуальність. Народна педагогіка в Росії - це завжди масова православна виховна традиція в громаді і сім'ї. На це звертали свою увагу В. О. Ключевський, А. С. Хомяков, К. Д. Кавелін.

Таким чином, раз не до кінця вирішені питання про зміст, характер і сферах існування соціальної педагогіки, то не менше спірним виявляється і історичний генезис цього універсального феномена соціального буття. Тут ми стикаємося з очевидним протиріччям: відсутність єдиної теорії соціальної педагогіки пов'язано з недостатньою вивченістю історичних передумов останньої; в рівній мірі, розкриття історії соціальної педагогіки істотно гальмується методологічної розмитістю наріжних теоретичних понять. Зазначені труднощі не стільки, мабуть, кидають тінь на рівень компетентності соціальної педагогіки як науки, скільки характеризують важкий характер сьогоднішнього етапу наукової рефлексії, пов'язаний з моментом накопичення, відбору, класифікації фактичного історичного матеріалу. Історія соціальної педагогіки ще знаходиться на початковому етапі свого становлення.

Так, перші спроби вивчення історії соціальної педагогіки були зроблені вже в період офіційного оформлення наукового та професійного статусу. На початку XX ст. німецький вчений П. Барт спробував проаналізувати генезис соціально-педагогічної ідеї в історичному контексті. П. Барт пов'язує зародження теорії і практики соціальної педагогіки з протистоянням в історії виховання вічних як світ ідей індивідуалізму і колективізму. Розуміючи соціальну педагогіку як педагогіку, «яка прагне виховувати за допомогою суспільства (як суспільства дітей, так і суспільства дорослих) і яка встановлює свою програму, зважаючи на інтереси суспільства, а не з інтересами окремої особистості» [12], він пояснював її розвиток зміною характеру взаємовідносин суспільства і індивіда. На жаль, наукова цінність висновків німецького педагога була принижена тенденційністю даного підходу. Так, наприклад, П. Барт спочатку протиставляє дві ідеї, і одну з них - соціально-педагогічну - a priori [1] визнає більш ефективної і прогресивної. У наявності недооцінка складного, діалектичного характеру взаємин двох основоположних педагогічних ідей, кожна з яких позбавлена однозначного позитивного або негативного оцінного сенсу. В цей же час в Німеччині в ході Веймарської дискусії про роль і місце соціальної педагогіки аналіз соціально-педагогічних підходів співвідносився з розвитком ідей і практичної діяльності І. Г. Песталоцці. В цілому, західна традиція історичного аналізу соціальної педагогіки акцентує свою увагу на розвитку методологічних і професійних відносин соціальної педагогіки та соціальної роботи [2] .

У Росії в першій третині XX ст. з'явився цілий ряд оригінальних досліджень, присвячених окремим питанням соціального становлення людини, в тому числі - аналізу розвитку соціальних ідей в педагогічній теорії і практиці. Одна з перших ґрунтовних статей про розвиток соціально-педагогічного вчення належить Петру Андрійовичу Соколову. У роботі «Історія педагогічних систем» (1913) він дав грунтовний аналіз «соціального елементу» в педагогічній думці минулого. В подальшому до цієї проблеми звертається Павло Петрович Блонський: в «Курсі педагогіки (Введення в виховання дитини)» (1916) він виділяє розділ «Соціальна педагогіка». Найбільш грунтовний аналіз розвитку ідей соціальної педагогіки в працях зарубіжних і вітчизняних авторів було проведено Леонідом Даниловичем Синицький в роботі «Трудова школа: її принципи, завдання та ідейні корені в минулому» (1922).

  • [1] Спочатку (лат.).
  • [2] Див. Наприклад, Актуальні проблеми соціальної педагогіки та соціальнойработи: хрестоматія навчальних текстів німецьких викладачів та експертів з соціальної роботи і соціальної педагогіки / під заг. ред. проф. Ф. Прюс і д-ра. Ф. Бет-тмер; пер. з нім. Н. Гельд і О. Буркова. М.: Видавнича компанія «Подвиг», 2001; Мюллер К.-В. Соціальна педагогіка і соціальна робота як дві споріднені сферидеятельності в історичному досвіді Німеччини // Підготовка соціальних педагоговв системі вищої освіти. Основні вимоги до розвитку теорії в областісоціальной педагогіки та соціальної роботи: матеріали межд. наук.-практ. конф. (Москва, 2002). Тюмень: Вид-во ТюмГУ, 2003. С. 27-30 та ін.
 
<<   ЗМІСТ   >>